Сучасні світові тенденції

Вступ 

     Поняття «інновація» означає нововведення, тобто впровадження нових форм організації  праці й управління в систему  підприємницької діяльності; це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності.

     У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській системі, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють дальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя; це послідовна система заходів, внаслідок яких інновація дозріває від ідеї до конкретної продукції, технології, структури чи послуг і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності.

     Сучасна економічна теорія виділяє п’ять  основних типів інновацій:

     – виробництво нового виду продукції (товарна інновація);

     – розробка нового методу виробництва (технологічна інновація);

     – створення нового ринку товарів чи послуг (ринкова інновація);

     – освоєння нового джерела поставки сировини і напівфабрикатів (маркетингова інновація);

     – реорганізація структури управління (управлінська інновація).

     Мета  організації інноваційної діяльності випливає із загальних цілей розвитку економіки (народного господарства) і п’яти фундаментальних питань, яких необхідно дотримуватися в умовах функціонування ринкової економіки.

     Суть  цілей, що поставлені перед економікою, наступна:

     1. Економічний ріст. Бажано забезпечити виробництво більшої кількості і вищої якості товарів і послуг, тобто забезпечити вищий рівень життя.

     2. Повна зайнятість. Відповідне заняття повинні мати всі, хто бажає працювати і здатний до праці.

     3. Економічна ефективність. Одержати максимальну віддачу при мінімальних затратах обмежених наявних виробничих ресурсів.

     4. Стабільний рівень цін. Необхідно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції.

     5. Економічна свобода. Керівники підприємства, виробники і споживачі виготовленої продукції чи наданих послуг повинні володіти у своїй економічній діяльності високим ступенем свободи.

     6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна перебувати у крайніх злиднях, коли інші громадяни купаються в розкошах.

     7. Економічне забезпечення. Необхідно матеріально забезпечити існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, перестарілих та інших категорій населення, які самі не можуть забезпечити собі необхідний рівень життя.

     8. Торговий баланс. Підтримання розумного соціальне та економічно вигідного балансу у міжнародній торгівлі і у міжнародних фінансових відносинах (операціях).

     Цих цілей в умовах ринкової економіки  можна досягнути в тому випадку, якщо дотримуватися вимог п’яти фундаментальних питань, на які кожна соціально-економічна формація повинна давати практичні відповіді. Зміст цих питань такий:

     1. Скільки необхідно виробляти? В якому обсязі і яку частину наявних ресурсів необхідно використати у виробничому процесі для виробництва прогнозованого обсягу матеріальних (життєвих) благ?

     2. Що необхідно виготовляти? Який набір товарів і послуг найповніше задовольняє матеріальні потреби суспільства?

     3. Як цю продукцію необхідно виготовляти? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво і яку технологію виробництва використовувати?

     4. Хто повинен користуватися цією продукцією? Зокрема, як повинна розподілятися продукція економіки між індивідуальними споживачами?

     5. Чи здатна система адаптуватися (пристосуватися) до змін? Чи зможе система добитися певних змін у зв’язку із змінами попиту споживачів, у постачанні ресурсів і у технології її виробництва?

     П’ять фундаментальних питань спонукають підприємців знаходити найоптимальніші шляхи для досягнення цілей розвитку економіки, тобто добиватися найкращих результатів при найменших витратах обмежених ресурсів: виробничих, трудових, природних.

     Таким чином, інноваційні процеси впливають  на розвиток економіки, а високий  рівень економіки сприяє швидкому та ефективному втіленню у виробництво інновацій.

     Мета  дисципліни «Економіка й організація  інноваційної діяльності» – вивчення економічної теорії і практики інноваційної діяльності підприємств та організацій різних форм власності для досягнення ними технологічного і товарного лідерства; вивчення основних засад інноваційної політики і стратегії фірми, організації управління інноваційною діяльністю; визначення найефективніших напрямків оновлення техніко-технологічної бази підприємства та її продукції; з’ясування особливостей організаційних форм забезпечення і методів впровадження результатів інноваційної діяльності; висвітлення системи регулювання, стимулювання інноваційних процесів, обгрунтування організаційно–економічного механізму та оцінки соціально-економічної ефективності результатів наукових досліджень (інновацій).

     Таким чином, предмет навчальної дисципліни базується на пізнанні теорії і практики інноваційної сфери діяльності і розкривається в таких ключових питаннях:

     – цілі і напрямки інноваційної діяльності підприємства;

     – інноваційна політика підприємства;

     – оновлення техніко–технологічної бази підприємства і система стимулювання інноваційної діяльності;

     – комплексна оцінка ефективності інноваційної діяльності підприємства. 

    1.Інновація  як джерело сучасного економічного  зростання

    Сучасна науково-технічна революція здійснила  зміни в продуктивних силах, джерелах і ресурсах економічного зростання, прискорила процес інтернаціоналізації світового господарства, збільшила масштаби конкуренції. Кожна держава загалом, та підприємство, зокрема,  в умовах глобалізації прагне зайняти вигідну позицію в багатосторонньому і мобільному міжнародному поділі праці, максимально використати ті переваги, які виникають унаслідок інтеграції та поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечити власну економічну безпеку.

     Досвід  економічного розвитку підтверджує, що розширене відтворення здійснюється завдяки інноваціям. Вони сприяють модернізації та структурній перебудові економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності, забезпеченню стійкого економічного зростання, зменшенню безробіття та підвищенню добробуту народу. Тому і проблеми інновацій завжди привертали увагу багатьох економістів, що знайшло відображення в багатьох наукових працях.

    Головним  ініціатором інноваційної діяльності в ринковій економіці є використання компаніями інновацій в конкурентній боротьбі з метою підвищення рівня їхньої конкурентоспроможності. Саме такий децентралізований "попит на інновації" дозволяє побудувати цілісну національну інноваційну систему, в якій забезпечується взаємодоповнюваність бюджетного та корпоративного фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності.

     Важливе значення в конкурентоспроможності підприємств  відводиться кластерам  — сконцентрованим за географічними ознаками групам взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов'язаним з їх діяльністю організаціям у певних сферах, які конкурують, а разом з тим і ведуть спільну роботу. Концепція кластера є новим методом бачення національної економіки, указує на нову роль компаній, урядів, що намагаються покращити свої стратегічні позиції на ринку.

    Високу  конкурентоздатність і економічне зростання визначають чинники, які стимулюють поширення нових технологій, особливо характер і структура взаємодії науки, освіти, фінансування, державної політики та промисловості. Підприємства кластера мають можливість отримати додаткові конкурентні переваги, здійснюючи внутрішню спеціалізацію, стандартизацію, мінімізуючи витрати на впровадження інновацій. М. Портер вважає_; що економіку необхідно розглядати через призму кластерів, адже вони краще узгоджуються з характером конкуренції й джерелами досягнення конкурентних переваг; краще, ніж галузі, охоплюють важливі зв'язки, взаємодоповненість між галузями; поширення технології, навичок, інформації, маркетингу і розуміння вимог замовників щодо фірм та галузей.

     На  даний момент компанії мають велику кількість інноваторів на ринку, які хочуть, щоб їхні розробки впроваджували. У процесі впровадження інновацій відбувається перехід від величезних компаній до малих груп, що є великим позитивом для суспільства, оскільки ширше залучаються інноватори, які сприяють більшій динаміці розвитку, ніж застосування традиційного людського чи фізичного капіталу. Головне завдання для компаній та країн – сприяти діяльності та розвитку таких інноваторів.

     Всім  інноваційним компаніям притаманні такі підходи щодо формування стратегії підприємства:

• стратегічний фокус — потужне фокусування на роль інновацій;
• інтуїція — компанії володіють відмінним розумінням ринку та клієнтів, а також вміють пристосовувати свою діяльність до навколишнього середовища;
• співпраця — вони чудово розуміють основні свої вміння та здатності, а також знають, що результату можна досягнути лише в команді;
• процес — вони володіють простими але ефективними підходами до управління і вміють швидко запускати нову продукцію та послуги;
• організація — ролі, компетенції та культура — все повинно підтримувати курс на інновації.

     Аналіз  лідерів інновацій проводився компанією Innovaro, яка працює з багатьма потужними  світовими компаніями на стимуляцію, визначення та впровадження інновацій. 

     Отже, проаналізувавши інноваційний чинники  як фактор підвищення стратегічних переваг  компаній,  можна зробити такі висновки:

• інновації відіграють вирішальну роль у циклах економічного розвитку, становлять основу перетворень соціально-економічних систем, визначають темпи і масштаби економічних процесів;
• серед чинників, які визначають стратегічні переваги підприємства, дедалі більшого значення набуває рівень технології, якість інноваційних систем, ефективність використання людського капіталу, інституційне середовище;
• компанії досягають конкурентних переваг внаслідок інновацій. Після того, як компанія досягає конкурентних переваг завдяки нововведенням, вона може їх утримати тільки з допомогою постійного поліпшення в напрямку покращення складніших форм.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Особливості державної інноваційної політики в Україні. 

    Розвиток  економіки країни безпосередньо  пов'язаний з формуванням ефективної державної інноваційної політики, її реалізація передбачає визначення пріоритетів і концептуальних засад інноваційного розвитку країни, формування нормативно-правової бази щодо відносин між державними інституціями та інноваційна активними суб'єктами підприємницької діяльності, використання прямих і опосередкованих методів регулювання інноваційної діяльності з метою її активізації, формування і розвитку відповідної інфраструктури.

    Державна  інноваційна політика – це сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів. Її метою є формування в країні таких умов для діяльності суб'єктів господарювання, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробляти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту. Продумана і цілеспрямована інноваційна політика держави позитивно впливає на ефективність інноваційних процесів і загальну динаміку економічного розвитку. І навпаки, недостатньо обґрунтовані дії і заходи держави у сфері регулювання інноваційних процесів руйнують їх мотиваційний механізм, гальмуючи соціально-економічне зростання і навіть перешкоджаючи йому.