Агропромисловий комплекс

Національний університет  біоресурсів і природокористування  України

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

Курсова робота

З політекономії на тему:

«Агропромисловий  комплекс»

 

 

 

 

Виконала: студентка 1 курсу 8 групи

Факультету аграрного менеджменту

«Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

Котенко Ольга Сергіївна

 

Керівник: Орехівський.

 

 

Київ-2011

ПЛАН

 

Вступ

1. Агропромислова інтеграція – основа формування АПК
2. Форми агропромислової інтеграції
3. Структура та функції АПК
4. Проблеми ефективного функціонування АПК в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

ВСТУП

      Галузевій  структурі народного господарства  притаманні певні міжгалузеві  пропорції, міжгалузеві виробничі  зв'язки, що постійно посилюються  і розширюються. Відбувається процес  інтеграції різних стадій виробництва  і розподілу тієї чи іншої  продукції. В народному господарстві  України спостерігається взаємодія  галузей у складі інтеграційних  структур — міжгалузевих комплексів. 

     Одним з найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є агропромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

     В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. До АПК належать сільське господарство, харчова промисловість, м'ясо-молочна, борошномельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловість. У сучасних умовах для успішного розвитку усіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації, виробничі і науково-виробничі системи.

      Як всім відомо, саме АПК виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров’я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні роки поглиб-люються процеси депопуляції населення. 
      У той же час, Україна здавна є землеробською країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Формування потужного, з розвиненою структурою АПК продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку країни саме агропромислові підприємства займали провідне місце в її господарстві. І навіть у другій половині ХХ століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв. АПК, поряд з промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25% працюючих. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті (в 1998 р.). 
       На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв’язків між складовими АПК.

 

 

 

АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ  - ОСНОВА ФОРМУВАННЯ АПК

     Поглиблення суспільного поділу праці у сільському господарстві супроводжується виділенням з нього окремих виробництв, операцій, функцій, що призводить до звуження його спеціалізації. За таких умов підприємницька діяльність у цій галузі зосереджується на власне аграрних її видах, а решту функцій - переробка і зберігання сільськогосподарської продукції, обслуговування виробництва - беруть на себе сільськогосподарські підприємницькі структури. Змінюється і функціональна роль цієї галузі. Якщо раніше вона була постачальником готової продукції, потім готової продукції і сировини, то нині - переважно, сировини. Аграрне виробництво стає тільки етапом на шляху створення товарів з його сировини. Об'єктивно необхідною умовою останнього стають міцні, постійно відновлювані міжгалузеві зв'язки між сільським господарством і сукупністю галузей, пов'язаних з ним технологічно, економічно і організаційно. Внаслідок посилення цих зв'язків і розвивається агропромислова інтеграція.

     Агропромислова інтеграція — це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, пов’язаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва в єдину систему відтворення.

     На її розвиток значний вплив має рівень технологічної і організаційної єдності взаємопов'язаних підприємств, особливості окремих галузей, специфіка перероблюваної сільськогосподарської продукції, технологій її переробки.         Факторами, що впливають на інтеграцію сільського господарства і пов'язаних з ним галузей, є також рівень розвитку колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств, їх спеціалізація. Економічна основа агропромислової інтеграції визначається товарно-грошовим обміном, ринком. Останній об'єднує, організовує їх в галузевому і територіальному відношенні. Ринковий механізм регулювання виробництва створює об'єктивну необхідність для все більш тісної взаємодії і взаємозалежності окремих елементів економічної системи. Все це характеризує агропромислову інтеграцію як багатогранний процес, що розвивається у різноманітних формах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФОРМИ АГРОПРОМИСЛОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

      Агропромислова  інтеграція проявляється в різних  формах:

-  угоди між сільськогосподарськими  підприємствами та суб’єктами різних галузей на рівні індивідуального відтворення;

- поєднання виробництва,  зберігання та первииної переробки  сільськогосподарської продукції  на агропромислових підприємствах, агрофірмах, комбінатах і об'єднаннях;

-  утворення місцевих  територіальних агропромислових  комплексів (у районах та областях);

-  формування цілісного  агропроислового комплексу України.

     Агропромислова інтеграція у власному значенні слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов’язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній заінтересованості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.

     Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту.

     В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як форма міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські — агропромисловими підприємствами і агрофірмами.

     У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності — виробництво і реалізацію кінцевої продукції.

     В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами одержання агропромисловими формуваннями синергічного ефекту є:

- істотне зменшення втрат сільськогосподарської продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до мінімуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою;

- збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за рахунок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так, тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо);

- скорочення витрат на транспортування продукції до місць переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні завози продовольчих товарів для споживання місцевим населенням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв.

     Розвиток агропромислової  інтеграції, як свідчить досвід  розвинутих країн, дає змогу  оптимізувати пропорції між сільським  господарством і промисловістю,  мінімізує затрати на міжгалузевому  рівні, вирівнює ціновий       паритет, сприяє зовнішньоекономічній діяльності та вирішенню соціальних питань.

 

СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ АПК

     Вищою формою і  наслідком агропромислової інтеграції  служить аграрно-промисловий комплекс  країни, як сукупність економічних відносин сільського господарства з іншими галузями, насамперед промисловістю, з приводу виробництва і доведення до споживача сільськогосподарської продукції.

     Узагальнюючи, виділяють такі основні функції АПК: сировинну, продовольчу, соціальну та екологічну.

     АПК виконує притаманні йому функції за наявності науково обгрунтованої галузевої структури, до якої входять три основні сфери: 1) Індустріальна (виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничо-технічне забезпечення :тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, капітальне будівництво в АПК тощо); 2)Аграрна (безпосередньо сільське господарство); 3)Проміжна (галузі, що забезпечують заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської продукції і доведення її до споживача: легка, харчова, м'ясна, молочна, борошно-круп'яна і комбікормова галузі, торгівля продовольчими товарами).

     У структурі АПК  України перша сфера становить  12,5%, друга — 48,5%, третя — 39%. При цьому за останні роки  дещо зменшилася питома вага  сільського господарства за рахунок  збільшення частки переробних  галузей. Це закономірний процес, притаманний АПК розвинутих країн,  де на сільське господарство  припадає лише 10% продукції АПК.

     У складі АПК важливе  місце належить його інфраструктурі, яка забезпечує загальні умови  розвитку виробництва та життєдіяльності  людей: це шляхово-транспортне  господарство, матеріально-технічне  обслуговування, складське і тарне  господарство, галузі соціального  обслуговування. При цьому слід  виділити виробничу інфраструктуру, яка власне обслуговує виробництво,  і соціальну, що забезпечує  загальні умови життєдіяльності  людей (житло, культурно-побутове  обслуговування, торгівля, громадське  харчування тощо). Відповідні ланки  інфраструктури є в кожній  з трьох зазначених сфер АПК.

     Невід'ємною частиною  АПК у ринковій економіці є  також банки, біржі, кредитні  установи й науково-консультативні  фірми, страхові компанії, експертні  об'єднання та інше.

     Загальною передумовою успішної підприємницької діяльності в умовах агропромислової інтеграції є наявність відповідних ринкових інститутів. Серед них слід виділити існування різноманітних за організаційно-економічними характеристиками самостійних товаровиробників. Вони повинні мати можливість вільно використовувати належне їм майно, самостійно визначати виробничу програму, обирати постачальників і споживачів, визначати ціни, самостійно розпоряджатися прибутком, який залишається після виконання зобов'язань.

    Протягом розвитку  ринкових відносин сформувався  ринок продовольчих товарів та  засобів виробництва сільськогосподарського  призначення в АПК. Суб'єкти  підприємницької діяльності повинні  мати можливість самостійно або  за участю посередників виходити зі своєю продукцією на постійно діючі ярмарки, аграрні біржі, де буде здійснюватись оптовий продаж продукції за цінами, які визначаються попитом і пропозицією. З іншого боку, вони можуть купувати необхідні матеріально-технічні ресурси через різноманітні біржі у державних та кооперативних підприємств і організацій, малих і спеціальних підприємств, у населення, а також у державній і кооперативній ринковій торговій мережі.

     Складовою  частиною ринкових інститутів  АПК є система виробничого  обслуговування суб'єктів підприємництва  за угодами з наявними агросервісними  підприємствами.

     Крім цих  основних сфер, до АПК входять  виробнича і соціальна інфраструктури  у тій частині, що працює  на потреби цього комплексу.  Йдеться про транспорт, складське  господарство, матеріально-технічне  постачання, інженерні споруди, в  тому числі іригаційні системи,  заготівлю, зберігання сільськогосподарської  продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове  господарство, культурне та медичне  обслуговування тощо.

     Дорівнюючою  ланкою АПК є наукові заклади  та підготовка кваліфікованих  кадрів для забезпечення його  ефективного функціонування.

     За виробничою  ознакою до складу АПК входять  продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс — це  сукупність галузей, пов'язаних  з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.