Агропромисловий комплекс

     До непродовольчого  комплексу належать галузі, пов'язані  з виробництвом товарів широкого  вжитку із сировини рослинного  і тваринного походження; галузі  легкої промисловості, насамперед  ті, які займаються первинною  переробкою сільськогосподарської  сировини.

     Ці комплекси,  в свою чергу, залежно від  виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі  і тваринницькі підкомплекси.

     Особливу роль  в АПК відіграє продовольчий  комплекс, який забезпечує населення  продуктами харчування. Він включає  галузі, пов'язані лише з виробництвом  продовольчої продукції. До складу  цього комплексу входять зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий  підкомплекси. Крім того, до його  складу входять певні інфраструктурні  галузі.

     Щодо територіальної  структури АПК, то вона формується  на конкретній території утворення  у вигляді різних форм агропромислової  інтеграції, тобто елементів територіальної  структури. В науковій літературі  виділяють локальні і регіональні  АПК. Локальні АПК сформувалися  на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

- агропромисловий пункт  — локальна форма АПК, що  об'єднує в населеному пункті  переробку кількох видів сільськогосподарської  сировини;

- агропромисловий центр  — локальна форма АПК, яка  об'єднує в населеному пункті  переробку кількох видів сільськогосподарської  сировини;

- агропромисловий кущ  — локальна форма АПК, що  характеризується компактним розміщенням  на невеликій території агропромислових  пунктів і центрів з їх сировинними  зонами;

- агропромисловий вузол  — складне територіальне агропромислове  утворення, яке розглядається  як система компактно розміщених  агропромислових пунктів, центрів  і кущів навколо міста (як  правило, обласного чи районного  центру).

     Розміщення  і взаємодія локальних АПК  на території певної адміністративної  одиниці обумовлюють; формування  відповідного регіонального АПК.  Регіональні (територіальні) АПК  можуть включати територію країни, автономної республіки, області  чи адміністративного району.

     В межах  природноекономічних зон виділяють  зональні АПК, сформовані під  впливом природних умов відповідної  зони. Вони представлені інтегральними  агропромисловими зонами і агропромисловими  районами та спеціалізованими  агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона — це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природноекономічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район — територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво). Інтегральний агропромисловий район — це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

     Якщо зональні  агропромислові комплекси формувалися  переважно під впливом природних  умов у межах природно-економічних  зон Полісся, Лісостепу і Степу,  то навколо великих міст, промислових  і рекреаційних центрів переважно  під впливом економічних факторів  формувалися зональні — інтегральні  і спеціалізовані приміські АПК.  На формування таких агропромислових  утворень насамперед впливає  попит населення великих міст  на малотранспортабельну продукцію  харчування — овочі, свіже  і дієтичне м'ясо, незбирана  молочна продукція. Для приміських  АПК характерна відсутність виробництва  і переробки більшості зернових  і технічних культур та тісний  зв'язок виробництва продукції  з її реалізацією. Практично  це агропромислово-торговельні територіальні  комплекси.

ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОГО  ФУНКЦІОНУВАННЯ АПК В УКРАЇНІ

     Як свідчать факти, в Україні за час проведення економічної реформи в дев'яностих роках двадцятого століття фактично відбулася значною мірою агропромислова дезінтеграція. А саме: різко скоротились випуск і реалізаця селу техніки, хімічних добрив, матеріалів тощо. До того ж державою не постачається  достатньої кількості коштів на заміну відпрацьованих деталей в сільськогосподарських машинах, тому половина обладнання просто застоює в угіддях.[Додатки, таблиця 4.1] Посилився диспаритет цін. Впала платоспроможність через тотальне зубожіння населення і руйнування сільськогосподарських підприємств. Внаслідок цього втратила досягнутий раніше попит на продукти харчування переробна промисловість, скоротився обсяг валової продукції сільського господарства України.[Додатки, таблиця 4.2] Теж саме сталось і з виробниками основних засобів для сільського господарства.

     Негативно  позначилась на розвитку АПК  спроба сільгоспвиробників переробляти  свою продукцію на власній  базі. За примітивних умов і  знарядь праці це виявилось  недоступним для більшості підприємств. Тоді як переробна промисловість занепадала. Штучно занижувались ціни на сільськогосподарську сировину переробними підприємствами-монополістами, які на тіньовій основі скористалися хаосом в АПК. До того ж не була сформована належна інфраструктура аграрного ринку. Галузь охопила криза неплатежів. Недосконалість оподаткування, кредитної політики, скорочення експорту прискорили падіння нашого сільськогосподарського виробництва. У результаті внутрішній ринок почали агресивно захоплювати іноземні фірми. Слід мати на увазі, що при цьому не просто погіршилось життя та екологія. Катастрофічно відбувається старіння села, не забезпечується навіть його просте відтворення. Словом, АПК свої функції призупинив.

     Упродовж здійснення економічної реформи вдалося прийняти понад 100 різних постанов Верховної Ради і Уряду України, створити нормативно -правову базу для аграрних перетворень. Здійснено, зокрема, роздержавлення і приватизацію майна, землі і нерухомості, паювання землі, широкого розвитку набули різні форми господарювання. Однак позитивних наслідків аграрна  реформа  поки  що  не  дала.   Відсутність   стабільної  валюти, гіперінфляція, непомірне зростання цін на промислові засоби виробництва і предмети праці, дуже великий диспаритет цін на них і сільськогосподарську продукцію, та продовольчі товари, відсутність довгострокового кредитування, недоступність господарств до банківських кредитів, відсутність у них необхідної кількості коштів для високоінтенсивного ведення сільського господарства, його дезіндустріалізація, дезінтенсифікація і переспеціалізація господарств призвели до зниження продуктивності та економічної ефективності використання аграрного потенціалу, зменшення виробництва сільськогосподарської продукції і загострення продовольчої проблеми.

     Відбулася руйнація цілісності і збалансованості агропромислового комплексу, економічних, технологічних і організаційних зв'язків між окремими галузями підприємства та господарствами. Цілий ряд підприємств переробної, харчової промисловості, не маючи сировини, змушені були скоротити виробництво своєї продукції, а багато з них стане на консервацію.

     Реформування колгоспів і радгоспів відбувалося некомплексно. Не було створено відповідних економічних умов для ефективного функціонування господарств. Вся сільськогосподарська техніка, яка була в колгоспах і радгоспах, - розбазарена і розкрадена. Перш, ніж приступити до реорганізації колгоспів, необхідно було створити в кожному населеному пункті машинно-тракторні станції, систему агросервісного і агрохімічного обслуговування. Їх відсутність дуже негативно впливає на розвиток сільськогосподарського виробництва. Не маючи достатньої кількості техніки, налагодженої системи агрохімічного і агросервісного обслуговування, господарства позбавлені можливості вести високоінтенсивне сільськогосподарське виро бництво.

     Новий етап економічної реформи має бути спрямований на узгоджений, збалансований, структуризований, цілісний, соціальноорієнтований розвиток агропромисловий комплекс. Економічна політика  держави  має  бути  скерована  на  поглиблення  економічних,технологічних і організаційних зв'язків між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами, раціоналізації їх сировинних зон, створення машинно-тракторних станцій, системи агрохімічного і агросервісного обслуговування, поліпшення системи матеріально - технічного постачання, розвиток сільськогосподарського машинобудування, максимальне насичення ринку промисловими засобами виробництва і предметами праці, економічне і організаційне зміцнення господарств і підприємств, розвиток оптової і роздрібної торгівлі, насичення ринку продовольчими товарами. В економічних умовах, що склалися, господарства не мають достатньо коштів для придбання необхідної техніки, мінеральних добрив, хімічних меліорантів, пального, мастильних та інших матеріалів.

     Аграрна реформа повинна бути спрямована не лише на створення сприятливих економічних умов для розвитку агропромислового комплексу. Державні і ринкові механізми повинні забезпечити стимулювання, найбільш високоефективне використання природно-ресурсного, основних виробничих фондів, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Реформування агропромислового комплексу має охоплювати не тільки суспільні і виробничі відносини людей в процесі агропромислового виробництва, але і відносини людей до природи. Створення максимально сприятливого природного середовища для розвитку сільського господарства на основі середовища неформуючих,         природоохоронних, комплексно-меліоративних, землевпорядних  і   агрозоотехнічних  заходів   повинно   стати   основним напрямом господарської діяльності на сучасному етапі.

      Агропромисловий комплекс може ефективно розвиватися лише на індустріальній, високоінтенсивній і спеціалізованій основі. Індустріалізація агропромислового виробництва вимагає розвитку цілих галузей промисловості, створення повного набору машин для комплексної автоматизації виробничих процесів. Тому реконструкція діючих і будівництво нових заводів, зміцнення матеріально-технічної бази Інституту механізації та електрифікації сільського господарства, створення нових конструкторських бюро повинні забезпечити переведення сільського господарства на індустріальну основу.

     Не можна забувати один із найголовніших чинників ефективного функціонування АПК, про конкурентноспроможність. Для цього потрібні певний попит на продукцію, зокрема, вимогливі споживачі, конкурентоспроможні постачальники і суміжники, сумлінне ведення конкуренції, відповідна стратегія підприємств щодо їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності.

     З метою створення нормального конкурентного середовища для всіх партнерів АПК, необхідно сформувати механізм підвищення їх конкурентоспроможності, що складається з господарського - для створення системи умов і відносин  регулювання виробництва, розподілу, обміну та споживання (нагромадження) й економічного механізму, котрий включає сукупність методів і засобів впливу на зростання виробництва та підвищення його ефективності [ Додатки , схема 4.1].

     Але позитивною тенденцією у формуванні єдиного правового поля держави щодо аграрного сектору стало об’єднання всіх преференцій для

аграрників в один законопроект «Про внесення змін до деяких законів

України щодо оподаткування  сільськогосподарських підприємств». Завдан-

ня цього закону – впровадження норм міжнародного права, які захищають

ринок сільськогосподарської  продукції України від некерованої  конкуренції з

боку субсидованої іноземної  аграрної продукції. В результаті зміни  зазнали

чотири закони: «Про податок  на додану вартість», «Про фіксований сільсько-

господарський податок», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне

страхування», «Про збори  на обов’язкове державне страхування» .

Не дивлячись на створене правове поле, сільське господарство

України на рівні з іншими секторами національної економіки  діє в

умовах ринку недосконалої конкуренції, що обумовлює необхідність

відхилення фактичних  фінансових (облікових) цін від економічної  цінності

(вартості) товарів. На  практиці це означає, що держава  змушена здійснювати

витрати на створення виробничої і соціальної інфраструктури в сільському

господарстві, а також  на охорону навколишнього середовища з тим, щоб

забезпечити ефективний розвиток сільськогосподарського виробництва. У

зв’язку з цим, фінансові  результати товаровиробників в сільському госпо-

дарстві не в повній мірі відображають реальні вигоди і витрати  на ведення

відтворювального процесу  в галузі.

З необхідністю активного  державного регулювання економічних

взаємовідносин пов’язані  і питання раціонального використання землі у всіх

країнах, не дивлячись на різну структуру власності, земля  вважається

національним багатством і держава покликана дбати  про створення умов для

раціонального її використання.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

     Аграрно-промисловий комплекс – сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, збереженням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять три основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) заготівля, переробка, зберігання, транспортування і збут сільськогосподарської продукції. До першої сфери АПК входять галузі і підприємства, що виготовляють для сільського господарства техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти тощо. Важливе місце у складі АПК належить галузям виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортному господарству, елеваторно-складським підприємствам, зв’язку, матеріально-технічному обслуговуванню, житловим та культурно-побутовим об’єктам. Невід’ємною частиною АПК є також кредитні установи й науково-консультаційні фірми, страхові компанії, експортні об’єднання та ін. Кінцева продукція АПК є результатом взаємодії галузей всіх трьох сфер, міжгалузевої кооперації.