Економічні потреби

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн у сучасних умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і масового споживання до індивідуалізованого. Наприклад, люди хочуть різноманітніше одягатися, враховуючи особливості своєї зовнішності, віку, професії тощо. А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична культура, спорт, захист навколишнього середовища, збереження миру) можуть бути реалізовані лише на колективних засадах, спільній діяльності колективів,людей певного регіону, всієї планети. Отже, відбувається одночасний процес індивідуалізації та колективізації потреб.

Неухильне зростання потреб людей, колективів, нації висуває перед економікою все складніші завдання. Адже у кожний конкретний період рівень виробництва не дає можливості задовольнити всі потреби всіх суб’єктів економічної діяльності. Це є стимулом як для суб’єктів економічної діяльності, так і для розвитку самої економіки.[8,С.53-54]

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

Перший етап – до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавчо обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до «економіки споживання» , коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання,де панують послуги. Вже у 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків – на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі – 20 відсотків, Японії – 27 відсотків).

Дію закону зростання потреб  протягом XX ст. підтверджує динаміка вартості робочої сили. В 1970р. порівняно з 1910р. реальний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції – в 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.[2,с.55]

За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

Кожний крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.[12,с.28]

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Економічні цілі реалізуються  за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат можна подати за формулою:

                                             Е=,

де Е – соціально-економічна ефективність; Uc , Ue - соціальний та економічний ефекти; Т – суспільний робочий час.

Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволення цих потреб (включаючи працю в сім’ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.

Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх у кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.[9,С.78-79]

Отже, безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально набли-зитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ, створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задово-лення, пошук найефективніших комбінацій.[9,С.77-78]

Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає:

      по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, за-довольнити потребу в їжі раз і назавжди);

      по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби;

      по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Зворотний вплив виробництва на потреби виявляється у таких аспектах:

      виробництво викликає у людей потребу, предметом  якої є створений продукт;

      задовольняючи потребу, виробництво забезпечує безперервність процесу відтворення;

      розширення змісту праці збагачує і потреби, створює людину, здатну сприймати нові продукти виробництва;

      виробництво організовує потреби і здібності індивідів, розкриває можливості для їх самореалізації у сферах матеріального і духовного виробництво.[14,с.26]

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без здієї реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба наси-чується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування про-цесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм (від англ. marginal - граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Ба-верк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості, при цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання ― низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту [9,С.79-82]

          Висновки:

Моє дослідження дало мені змогу визначити та довести, що

Проблема задоволення економічних потреб остається актуальною з найдавніших часів до сьогоднішнього дня. Досі не існує одного єдиного підходу до визначення поняття та суті потреб.

Потреби, будучи психічним відображенням об'єктивного прагнення до чогось, формуються і розвиваються, зазнаючи значного впливу від соціального життя і виховання. Часто навіть суто біоіологічні потреби, що забезпечують людську життєдіяльність (їжа, рух, теплообмін тощо), підконтрольні соціальним, духовним потребам.

У поступальному русі суспільства потреби є наслідком розвитку виробництва. В процесі життєдіяльності люди пристосовують об'єкти, речі, взяті у природі, до своїх потреб, які тісно пов'язані і багато в чому визначаються соціальним змістом поступального розвитку виробництва і розподілу матеріальних і духовних благ.

Як уже зазначалось, потреби людини численні і різноманітні за своєю природою, однак кожній особистості притаманна певна система потреб, у структурі якої є домінуючі і підпорядковані їм потреби. При цьому домінуючі (переважаючі) можуть пригнічувати, відтискати всі інші і визначати основний напрям поведінки життєдіяльності. Так, людина, яка постійно потребує успіху, всі свої вчинки і дії підпорядковує цьому. Інколи для неї важливий успіх сам по собі, без урахування засобів, коштів і способів його досягнення, морально‑етичної цінності. Такій життєвій потребі можуть іноді підпорядковуватися потреби у пізнанні, спілкуванні, праці, що нерідко виявляється у житті окремих індивідів, соціальних груп, політичних партій. Провідною потребою людини має стати потреба у праці як життєво важливій і необхідній діяльності, що концентрує всі духовні та фізичні сили людини. Ця потреба хоч і є практично у кожного індивіда, проте ще не стала домінуючою, не перетворилася для багатьох людей на стрижень їх життєвого кредо. Втім, у поведінці людини та або інша потреба може виявлятися ситуативною — тільки в конкретний момент, не відображаючи по суті якоїсь стійкої структури потреб.

Потреби ― це частина нашої сутності, нашого єства. Вони відіграють у нашому житті важливу роль, регулюють наш життєвий уклад. На мій погляд, усвідомлення всієї складності цієї економічної категорії, дає нам змогу зрозуміти багатогранність нашого життя, дає нам можливість робити певні корективи у нашій буденності. Я думаю, що ці знання потрібні не тільки спеціалісту у сфері економіки, а й кожній людині, яка хоче бути «ковалем свого щастя», хоче ефективно використовувати дані їй можливості.

Література:

1.      Економікс: принципи, проблеми і політика:пер. з англ.вид. – М.:ИНФРА-М, 2005. – XXXVI, 972с. Кембелл Р. Макконнел, Стенлі Л. Брю .