Концепція економічного зростання національної економіки України

По-третє, високі податкові ставки стимулюють придбання не тих товарів, які реально необхідні, а тих, купівля яких дозволяють скоротити оподатковувану суму. При високих граничних податкових ставках товари, що дають податкову знижку, виявляться відносно дешевими для платників високих податків. Думаючи не стільки про витрати суспільства, скільки, зрозуміло, про особисті витрати, і стикаючись з високими граничними податковими ставками, платники податків будуть тратити більше грошей на предмети розкоші, що віднімаються з оподатковуваної суми. Оскільки подібні витрати скорочують суму податків, люди будуть робити їх навіть тоді, коли оцінюють їх цінність нижче за витрати їх виробництва. Втрати і неефективність - побічні ефекти такої системи оподаткування.

Таким чином, високі податкові ставки скорочують продуктивну діяльність, перешкоджаючи капіталовкладенням і сприяючи некорисній розтраті ресурсів. Неважко передбачити, що прибуток країни, яка вводить високі податкові ставки, впаде набагато нижче за потенційно можливий рівень.

 

Будь-яка країна виграє, продаючи товари, які дешево виробляє і купуючи на ці гроші товари, які їй виробляти дорого

Міжнародна  торгівля в основному будується  на тих же принципах, що і будь-який інший добровільний обмін: торгуючі сторони виробляють і споживають більше, ніж це було б можливе в іншому випадку. Існують три причини, по яких міжнародна торгівля вигідна всім сторонам.

По-перше, при  наявності міжнародної торгівлі жителі кожної країни отримують можливість використати більше своїх ресурсів для того, щоб проводити і продавати ті речі, які вони роблять краще за інших, направляючи виручку на купівлю тих товарів, які вони можуть проводити тільки з високими витратами.

Країни світу відрізняються  своїми ресурсами, і ці відмінності  позначаються на витратах виробництва. Товари, виробництво яких обходиться дорого в одній країні, можуть вироблятися з низькими витратами в інших країнах. Жителі кожної країни виграють, спеціалізуючись на виробництві товарів, які вони можуть виробляти з відносно низькими витратами.

Наприклад, країни з теплим, вологим кліматом, такі як Бразілія і Колумбія, знаходять вигідним вирощування  кави. Канада і Австралія, де землі  багато, а населення розосередилося на великих просторах, спеціалізуються  на пшениці, кормових культурах і яловичина. Японія, де земля - більш дефіцитний ресурс, але зате є висококваліфікована робоча сила, спеціалізується на відеокамерах, автомобілях і електроніці.

Внаслідок такої спеціалізації  і міжнародної торгівлі сукупне  виробництво збільшується, і люди мають можливість жити більш багато.

По-друге, міжнародна торгівля дозволяє як виробникам, так  і споживачам вигравати від скорочення витрат на одиницю продукції завдяки  створенню крупномасштабних виробництв.

Це особливо вірне відносно невеликих країн. Торгівля дає виробникам можливість вести справу на широку ногу і тим самим домагатися більш низьких витрат.

Наприклад, текстильні компанії в Гонконзі, Тайвані і Південній Кореї мали б значно більш високі середні витрати, не будь у них можливості продавати свою продукцію за кордон. Внутрішній ринок для текстильної промисловості в цих країнах був би дуже малий, щоб великі фірми могли працювати з низькими витратами. У умовах же міжнародної торгівлі текстильні компанії цих країн здатні проводити і продавати великі обсяги продукції, цілком успішно конкуруючи на світовому ринку.

Міжнародна  торгівля приносить вигоди і споживачам всередині країни, дозволяючи їм купувати дешеві товари у великих зарубіжних виробників. Доказом цього може служити  авіаційна промисловість. При існуючих в цій галузі величезних витратах проектування і створення літаків, місткість ринку майже всіх країн була б значно менше, ніж це необхідне для ефективного виробництва реактивних лайнерів. Однак завдяки міжнародній торгівлі споживачі у всьому світі мають можливість придбавати літаки у таких крупномасштабних виробників, як  "Боїнг" або  "Макдоннел-Даглас".

По-третє, міжнародна торгівля сприяє конкуренції на внутрішніх ринках і дозволяє споживачам купувати самі різноманітні товари з всього світу по розумних цінах.

Конкуренція через кордони допомагає внутрішнім виробникам “тримати вухо гостро”, примушуючи їх поліпшувати якість своєї продукції і утримувати витрати на низькому рівні. До того ж широкий асортимент товарів з-за кордону надає споживачам набагато велику свободу вибору.

Недавній  досвід автомобільної промисловості  Північної Америки служить вищесказаному  хорошою ілюстрацією. Зіткнувшись  з жорсткою конкуренцією з боку японських  фірм, автобудівники  "великої  трійки" (Американські автомобільні компанії  "Дженерал Моторз",  "Форд" і  "Крайслер") стали посилено працювати над підвищенням якості своїх машин. У результаті надійність легкових автомобілів і грузовиків, доступних північноамериканським споживачам, включаючи машини власного виробництва, виявилася більш високою, ніж, якби конкуренції з іноземними виробниками не було.

 

 

2. ФАКТОРИ, ЩО  ВПЛИВАЮТЬ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ  В СУЧАСНИЙ ПЕРІОД

 

 Макроекономічні  фактори економічного зростання  можуть бути поділені на три  групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

- кількість і якість природних ресурсів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- обсяг основного капіталу (основні фонди);

- нові технології – НТП.

 Саме ці  фактори визначають спроможність  до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

 Фактори  попиту: для реалізації зростаючого  виробництва потенціалу в економіці  треба забезпечити повне використання  збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

 Фактори розподілу:  здатність до нарощування виробництва  недостатня для розширення загального  випуску продукції. Необхідним  є також розподіл зростаючих  обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

 Зауважимо, що фактори  пропозиції і попиту взаємопов'язані.  Наприклад, безробіття уповільнює  темпи нагромадження капіталу, зменшує  витрати на дослідження. І навпаки,  низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Збільшення  реального продукту і доходу можна  одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається як добуток трудових витрат на продуктивність праці. Величина трудових витрат залежить від чисельності зайнятих та середньої тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної чисельності населення у працездатному віці та частки в ньому того населення, яке бере активну участь у суспільному виробництві. Середня тривалість робочого тижня визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головним є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили.

 Теорія економічного  зростання враховує також різноманітність  сучасного світу і крім індустріально  розвинутих країн включає країни, що розвиваються. Вважається, що  коли розвинуті країни застосовують однакові технології, то можна очікувати приблизно однакових темпів їхнього зростання. Але якби країни, що розвиваються, застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих технологій.

 Останнє є дуже важливим для України, де однаково актуальними є питання і економічного зростання, і впровадження сучасних технологій. Початковий поштовх у вигляді інвестицій і нових технологій може дати різні наслідки. Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання дає крива виробничих можливостей (рис. 2).

Рис.2. Крива виробничих можливостей

 

 Побудова  цієї кривої визначається тим  фактом, що обмеженість ресурсів  суспільства обмежує і загальний  обсяг виробництва. Окрім цього,  будь-яке збільшення виробництва певного виду продукції потребує обмеження ресурсів на виробництво іншого виду. На рис. 1 точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.

 Будь-яка  точка на кривій виробничих  можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Стрілками від точки Д на рис. 1 показані три можливих варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва.

Якщо в економіці  відбуваються кількісні та якісні зміни  в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо з положення А1Б1 до А2Б2 (рис.3).

Рис.3. Економічне зростання та крива виробничих можливостей

 Причому  положення А2Б2 визначається двома моментами. По-перше, співвідношенням попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей економіки. Але відмітимо, що зображене на рис. 2 економічне зростання відбиває можливості досягнення економікою потенційних обсягів виробництва, однак не гарантує того, що економіка дійсно здатна функціонувати в такому режимі. Економіка може не зуміти реалізувати свої нові можливості. Отже, крива виробничих можливостей може зміститися вправо, а виробництво може не здійснюватися в більшому обсязі. Крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати поточний стан економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.

 Найбільш  потужним фактором економічного  зростання є технічний прогрес. Він тісно пов'язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку - одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі - до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.

 Поряд з  факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, навколишнього середовища та інші. Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести:

- забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами;

- кількість та якість земельних угідь;

- кліматичні умови;

- соціальну, культурну, політичну атмосферу;

- навіть національні традиції.

 Сприяє економічному  зростанню і міжнародна спеціалізація,  зовнішня торгівля: країна може  створювати комбінації товарів  і послуг за межами своїх  виробничих можливостей, але слід  пам'ятати, що це призведе до  нарощування торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над експортом.

 Теорія економічного  зростання розрізняє два підходи  до пояснення впливу на цей  процес різних факторів - це маржиналістський (Едвард Денісон) та структуралістський.

 Економічне  зростання є однією з цілей макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.

 

3.СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ  ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ

 

Якісне економічне зростання не може бути відображене  якимось одним показником. Для  цього необхідна цілісна система індикаторів, адже поліпшення життєвих стандартів супроводжується підвищенням не лише ВВП на душу населення, а й таких показників людського розвитку, як продуктивність праці, рівень освіченості, очікувана тривалість життя тощо. Інші взаємозв’язки між зростанням ВВП та зміною параметрів людського розвитку було виявлено у дослідженні американського вченого В.Істерлі “Життя протягом зростання”. Вчений виявив, що із 81 індикатора людського розвитку, які аналізувалися, менше десятої частини поліпшується внаслідок економічного зростання. Така ж їх частка погіршується, а досить багато індикаторів не демонструють якогось значного взаємозв’язку із динамікою ВВП на душу населення. Ці результати є додатковим аргументом для збільшення кількості параметрів вимірювання якісного економічного зростання країн.

Окремі дослідники, такі як В. Томас, М. Дайламі, А. Дарешвар, Д. Кауфман, Н. Кішор, Р. Лопес, Я. Ван  пропонують оцінювати якість економічного зростання у контексті показників розвитку людського потенціалу, а  саме за такими критеріями, як зниження дитячої смертності, скорочення неписьменності серед дорослого населення, зростання тривалості життя. Як відомо, альтернативний підхід розроблений у рамках “Програми розвитку ООН”. Дана методика передбачає розрахунок індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП) на основі трьох компонентних показників: ВНД на душу населення (оцінка достойного рівня життя), освіченості (інтегральна оцінка середньої та очікуваної тривалості навчання), тривалості життя (оцінка довголіття і здоров’я). Для обчислення зведеного індексу людського розвитку алгоритм передбачає розрахунок простої арифметичної компонентних показників. З 2010 р. експерти ООН розраховують також оновлений варіант ІРЛП, з врахуванням чинника нерівності у розподілі доходів в країні, або так званий Індекс розвитку людського потенціалу, скоригований на нерівність (ІРЛПН), який свідчить про такий рівень ІРЛП, який був би досягнутий кожним членом суспільства за умови рівномірного розподілу благ [3,с.134].