МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені вадима гетьмана 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальна робота на тему: 

«Організація  економічного співробітництва  і розвитку – сприяння економічному та соціальному  добробуту населення  у державах-членах» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка 4 курсу

22 групи   

спеціальності 6503

факультету  МЕіМ

Присяжнюк Ірина 
 
 
 
 
 

Київ- 2010

 

Зміст

Вступ                                                                                                             3

1. Мета  та цілі створення ОЕСР                                                                  4

2. Стратегічна завдання ОЕСР на сучасному етапі                                   7

3. Сучасні  тенденції розвитку країн ОЕСР                                               12

Висновки                                                                                                      14

Список  використаних джерел                                                                    16

 

Вступ

Вирішення глобальних проблем сучасності на сьогодні неможливо здійснити кожній країні окремо, без допомоги та сприяння партнерів та сусідів.

Стратегічними цілями утворення багатьох організацій та обєднань є забезпечення стабільного розвитку економічної та соціальної політики, тобто забезпечення підвищення рівня життя та добробуту громадян у довгостроковій перспективі. Ці цілі охоплюють дуже широке коло питань, адже добробут населення залежить не лише від економічних показників та факторів зростання, але й від якості цього зростання, наявності прогресивних технологій які забезпечують збереження та відновлення природних ресурсів для майбутніх поколінь, 

На сьогодні в світі налічується декілька десятків глобальних організацій, що займають найважливіші позиції на міжнародній арені та займаються вирішенням усіх аспектів існуючих глобальних проблем.

Однаєю  із таких організацій є Організація  економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), діяльність якої  є обєктом вивчення моєї роботи.

Предметом дослідження моєї роботи є опис та динаміка розвитку  економічного та соціального добробут населення у державах-членах.

Метою дослідження є виявлення заходів  країн-членів цієї організації, що спрямовані на досягнення сталого розвитку та забезпечення зростання соціальних стандартів життя населення цих країн.

Основними завданнями моєї роботи є огляд діяльності організації, що стосується питань економічної  та соціальної політики, виявлення  інструментів забзпечення стабільності та  економічного зростання. 
 

1. Організація економічного співробітництва та розвитку  - міжнародна економічна організація розвинених країн, що визнають принципи представницької демократії та вільної ринкової економіки. Штаб-квартира знаходиться в Парижі. Зараз до складу організації входять 34 держави, (рис.1) зокрема більшість держав - члени ЄС. Організація економічного співробітництва та розвитку була створена у 1961 році на базі Європейської організації економічного співробітництва, заснованої для управління допомогою з боку США та Канади у рамках Плану Маршала по реконструкції Європи після Другої Світової війни. Від самого початку існування цієї організації її діяльність спрямовується на зміцнення й підвищення ефективності економік держав-членів, покращення соціально-економічних умов та ситуації з зайнятістю, забезпечення економічного зростання як індустріально розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.[1]

На долю держав-членів ОЕСР припадає близько 60 % світового ВВП. Об'єднання здійснює велику аналітичну роботу, виробляє рекомендації для країн-членів і служить платформою для організації багатосторонніх переговорів з економічних проблем. Рішення в ОЕСР приймаються на основі консенсусу між всіма членами організації. У рамках організації керівництво та представники урядів проводять неформальні дискусії зі своїми колегами з інших держав-членів щодо спільних економічних проблем та шляхів їхнього вирішення. В ОЕСР не видаються зобов’язуючі резолюції, натомість розробляються рекомендації для урядів держав світу щодо удосконалення соціально-економічної політики. Ці рекомендації поєднують у собі позитивний досвід, допомагають знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та зовнішню політику.[2] Також організація опікується економічними та соціальними проблемами, включаючи як макроекономічні та торговельні, так і науково-освітні питання. Вона відіграє провідну роль в забезпеченні ефективної діяльності органів державної влади та великих корпорацій. Вона також допомагає урядам організувати швидке реагування на процеси, що відбуваються в основних галузях економіки, та здійснювати секторальний моніторинг. Виявляючи поточні проблеми та визначаючи ефективні напрямки політики, організація сприяє державам в розробленні політичних стратегій. Вона добре відома своїми дослідженнями та розробками, що проводяться відносно окремих держав світу. ОЕСР також підготовлює міжнародні угоди, рішення та рекомендації для впровадження єдиних правил поведінки в сферах, де необхідне укладання багатосторонніх угод з ціллю залучення окремих країн до глобальних економічних процесів.  Основні цілі діяльності передбачені Конвенцією ОЕСР, що була підвисана у Парижі 1960р, закріплюють прагнення організації до забезпечення стабільності економічного зростання, підвищення стандартів життя та зайнятості населення держав-членів, сприяння міжнародній торгівля на недискримінаційній основі як мі країнами ОЕСР, так і між тими, які розвиваються.[3]

Керуючий орган – Рада ОЕСР – складається із представників держав-членів. Він здійснює управління комітетами ОЕСР та розробляє щорічний бюджет. Починаючи з 1 червня 2006 року пост Голови Ради займає Анхелем Гурріа. ОЕСР фінансується країнами-членами цієї організації. Внесок кожної з країн в річний бюджет визначається по формулі, яка враховує "вагу економіки" цієї країни. Найбільшим контрибутором ОЕСР є США, які формують 25% бюджету цієї організації, за ними йде Японія. За погодженням з Радою, країни можуть також фінансувати окремі програми та проекти.[4]

Країни-члени  ОЕСР на засіданні Ради самі визначають необхідний обсяг річного бюджету  організації та програму її роботи. Нині річний бюджет організації становить близько 300 млн. дол. США., а саме 328 млн евро на 2010 рік.[4]

Отже, далі необхідно виділити сучані пріоритети політики ОЕСР.

 
 

Сучасні держави-члени ОЕСР                          Рис.1

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи із збору та аналізу даних, вона переходить у колективну дискусію щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними засобами ОЕСР. Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між  урядами щодо застосування єдиних "правил гри" в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.[2]

Головним  завданням економічної політики країн ОЕСР на сучасному етапі визначили забезпечення відновлення довготривалого економічного зростання, стабільності та соціального прогнозу на неінфляційній основі, також забезпечення відновлення економік країн, що найбільше постраждали від наслідків фінансової кризи.[12, c.216]

Для вирішення  цього завдання необхідно проводити ефективну грошово-кредитну й фінансову політику, прискорити структурну перебудову національних економік.

Основна мета грошово-кредитної політики - зменшення  рівня інфляції та стабілізація цін. Досягнення цих взаємопов'язаних цілей, на думку

експертів ОЕСР, залежить від двох груп чинників. Це, по-перше, темпи

економічного  пожвавлення, а, по-друге - сукупність невизначеностей,

пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної  політики. До останніх

належать: наслідки структурних змін в економіці, які сталися в останнє

десятиріччя (особливо на фінансових ринках); характер та форми реакції національних економік на різні негативні впливи; економічні наслідки змін відсоткових ставок та час фактичного прояву згаданих явищ. Хоча всі країни ОЕСР розглядають стабільність цін як самостійну мету грошово-кредитної політики, але в статутних документах лише деяких центральних банків містяться відповідні положення. Так, у США в законі про Федеральну Резервну Систему говориться, що ФРС та її Комітет по операціях на відкритому ринку "мають підтримувати довгостроковий ріст грошових і кредитних агрегатів, відповідно до економічних можливостей забезпечити збільшення виробництва в довгостроковому плані так, щоб

сприяти максимальній зайнятості, стабільності цін та помірним

довгостроковим  відсотковим ставкам". [1]

У країнах-членах Еврозони стабільність грошової одиниці, регулювання її кількості в обігу та емісію здійснює Европейський Центральний Банк, головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам. Моделлю для ЕЦБ слугує побудова банківської системи Німеччини, що має репутацію однієї із найнадійніших у світі. До завдань Центральних Банків країн-членів ЄС та ЕЦБ також відносяться забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності, стабілізацію міжнародних валютних та економічних взаємовідносин та спрощення конвергенції процесів економічного розвитку, що закріплені у відповідних документах.[12, c.220]

Чинне законодавство надає Банкові  Японії широкі повноваження для проведення таких заходів, які сприяли б  повній зайнятості, обмежували

інфляцію, забезпечували економічне зростання  та стабільність платіжного балансу. В Японії уряд і банк дуже тісно координують свою діяльність. За статистичними даними ОЕСР, індекс споживчих цін на 03.11.2010 виріс до 1,7% по відношенню до попереднього року, що зстановив відношення 1,6% у серпні. Ця інфляція в основному стосується продовольчих товарів та енергетичних носіів, що виросли на 1,4% та 5,2% порівняно з попереднім роком. (рис.2) [1]

Зростання індексу споживчих  цін порівняно з 2009 роком            рис.2

 

За таких  умов важко оцінювати зростання  добробуту громадян, адже підвищення цін є ознакою нестабільності економіки, проте  такі показники 2010 року пояснюються повільним виходом із кризи майже всіх країн світу, зокрема і країн-ОЕСР, особливо учасників ЕС, де декілька разів була поставлена під загрозу стабільність валюти – евро.

Актуальною  проблемою сучасного етапу стала  і проблема безробіття, що особливо гостро зачепила країни Евросоюзу під  час кризи. Проте слід відмітити, що спостерігається позитивна динаміка у зниженні частки незайнятого наседення до 8,5% в серпні порівняно з 8,6% у липні поточного року. Підвищення рівня зайнятості населення, а також забезпечення можливості перекваліфікації, додаткового навчання, післядипломної освіти підкреслюються в документах ОЕСР на поточний період.Слід зазначити, що дещо змінивля характер допомоги безробітним, сучасні тенденції передбачають саме надання можливості отримати (або не втратити) робоче місце, а не підтримувати безробітних субсидіюванням, страховими виплатами та пільгами. Ці заходи закріплені у щорічних програмах розвитку.[1]

Рівень  безробіття населення, липень-серпень 2010               рис.3

 

В умовах зростаючої взаємозалежності країни ОЕСР приділяють велику увагу визначенню проблем, вирішення яких можливе за умови координації зусиль на багатосторонній основі. До таких проблем передусім належить торгівля.Регіональні інтеграційні процеси повинні сприяти дальшій лібералізації міжнародної торгівлі, а їхні цілі мають збігатися з міжнародними зобов'язаннями країн. До того ж розвиток регіональних угруповань не повинен підривати багатосторонню торговельну систему. Також пріоритетним є підписання довгострокових торговельних угод з країнами, що не є членами ОЕСР, з метою забезпечення подальшого розвитку глобальних торговельних відносин.[11, c.16-17]