Система освіти в Україні

                 Міністерство освіти науки молоді та спорту України

                         Маріупольський державний університет

                                                 Реферат

                          На тему «Система освіти в Україні»

                                                                                   Виконала: Студентка 5 курсу

                                                                                   Спеціальності «Дошкільне

                                                                                   Виховання»

.

                                           Маріуполь -2011

                                                 План

Вступ

1.Дошкільна освіта.

2.Загальна середня освіта.

3. Позашкільна освіта.

4.Професійно-технічна освіта.

5. Вища освіта.

6. Освіта України в міжнародному просторі.

Висновок

Список використаної літератури

                                               Вступ

  Освіта -  основа  інтелектуального,  культурного,  духовного,
соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

     Метою освіти є всебічний розвиток людини  як  особистості  та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів,  розумових  і фізичних  здібностей,  виховання  високих    моральних    якостей, формування громадян,  здатних  до  свідомого  суспільного  вибору, збагачення на цій основі інтелектуального,  творчого,  культурного потенціалу  народу,   підвищення    освітнього   рівня    народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.  Освіта  в  Україні  грунтується   на    засадах    гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги  між  націями  і народами.

                                    1.Дошкільна освіта.

Законодавство України визнає дошкільну освіту первинним елементом загальної структури освіти в державі. Водночас, цей рівень освіти законодавче не визначається як обов'язковий і надається дитині за бажанням батьків. Тим самим фактично знімається питання про державні гарантії дошкільної освіти, ставиться під сумнів її роль у системі неперервної освіти, від початку створюються передумови не­однакової підготовки дітей до навчання в школі.

Кількісні показники, що характеризують мережу та контингент дошкільних навчальних закладів, мають стійку тенденцію до зниження. Поза сумнівом, на скорочення мережі установ дошкільної освіти впливає такий об'єктивний чинник, як змен­шення народжуваності та, відповідно, чисельності дітей дошкільного віку. Але впливом цього чинни­ка не можна пояснити стійке зниження показника охоплення дітей дошкільною освітою.

Скоро­чення мережі дошкільної освіти зумовлене рядом чинників соціально-економічного характеру: падіння виробництва на початку 1990-х років зу­мовило вимушену передачу відомчих дошкільних закладів у підпорядкування органам місцевого само­врядування, які не в змозі забезпечити достатній рівень їх фінансування; недостатнє бюджетне фінансування освіти зумовлює його недостатність і на рівні дошкільної освіти; низький рівень до­ходів не дозволяє багатьом сім'ям оплачувати освіту дітей у дошкільних закладах і не сприяє розвиткові мережі приватних дошкільних закладів освіти; високий рівень безробіття серед молоді знімає потребу значної частки молодих сімей у перебуванні дітей в дошкільних закладах.

Слід відзначити також появу в освітньому про­сторі України сектору домашньої освіти. Скориста­тися з неї можуть лише сім'ї з високими доходами, тому чинник домашньої освіти суттєвим чином на динаміку мережі дошкільних закладів освіти не впливає.

Протягом 1990-2000рр. мережа дошкільних за­кладів скоротилася на третину (33,5%); чисельність дітей, які відвідують дошкільні заклади, — на 40,1%; показник охоплення дітей дошкільного віку змен­шився з 57% у 1990р. до 37% на початок 2001р..

Якщо врахувати лише заклади, що реально пра­цюють, то скорочення мережі дошкільних закладів становитиме 46,5%, зменшення місць у цих закла­дах — 51% (з 2,277 млн. у 1990р. до 1,117 млн. на початок 2001р.).

Особливо помітного скорочення зазнала мережа сільських дошкільних навчальних закладів. Кількість закладів зменшилася лише на 29,4%, але кількість місць у них — на 53,7%; показник охоплення дітей впав більш ніж у два з половиною рази — із 43% до 16%.

У містах кількість дошкільних навчальних закладів скоротилася на 37,8%; кількість місць — вдвічі; по­казник охоплення дітей зменшився з 69% до 49%.

Подібним до ситуації в Україні є становище дошкільної освіти в Росії, де тенденція падіння показника охоплення теж до цього часу не подола­на. Протягом 1995-2005 рр. він знизився з 55,5% до 54,9% , — залишаючись при цьому значно вищим, ніж в Україні.

Переважна частка дошкільних закладів пере­бувають у комунальній (58%) і колективній (40%) власності; держава утримує лише 7,4% закладів; приватні дошкільні заклади складають 2,3% загаль­ної мережі.

За даними Державного комітету статистики України, у 2004 р. працювали 183 заклади дошкільної освіти компенсуючого типу для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумово­го розвитку; в них перебували 16,2 тис. дітей. При цьому, в сільській місцевості не було жодного закладу компенсуючого типу.

Працювали також близько 4000 груп спеціального призначення, що охоплювали 58,1 тис. дітей.

                         2.Загальна середня освіта

Згідно з Конституцією України, повна загальна середня освіта є обов'язковою для всіх громадян дер­жави. Законодавством України за­гальна середня освіта визнається обов'язковою основною складовою неперервної освіти.

Загальна середня освіта в Україні має досить розвинуту інституційну мережу, що загалом здатна задо­вольнити освітні потреби дітей і під­літків шкільного віку. Створюються загальноосвітні заклади нового типу; скорочується кількість шкіл, що працюють у дві-три зміни; набува­ють поширення приватні школи. Водночас, близь­ким до критичного є стан середньої освіти на селі; скорочується мережа вечірніх шкіл за одночасного підвищення протягом останніх років числа учнів.

З 1 вересня 2001р. в Україні розпочався перехід до 12-річної середньої загальної освіти, що бу­дується за триступеневим принципом: початкова, неповна та повна загальна середня освіта. Відповідно, загальноосвітні навчальні заклади поділяються на: заклади І ступеню (початкова шко­ла; чотири роки навчання); II ступеню (основна школа; п'ять років навчання); III ступеню (старша школа; три роки навчання). Старша школа має функціонувати переважно як професійна, у якій не­залежно від профілю реалізується в повному обсязі загальноосвітня підготовка.

Мережу загальної середньої освіти складають загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у т.ч. для дітей і підлітків, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації.

До мережі загальної середньої освіти відносять також позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та ті професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) й вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, які нада­ють повну загальну середню освіту.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів формується, як правило, з дітей від 6 до 18 років, за винятком учнів вечірніх (змінних) навчаль­них закладів.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать заклади різних типів, їх класифікація і кількість, станом на початок 2000/2001н.р. наведені на врізці "Типи загальноосвітніх навчальних закладів ".

Денні навчальні заклади складають переважну більшість (близько 98,9%) загальноосвітніх навчаль­них закладів: станом на 2004/2005н.р., їх налічува­лося 21 965. Відзначається стійка тенденція до зменшення частки денних навчальних закладів, що працюють у дві-три зміни: у 1990/1991н.р. вона становила 20%; частка учнів, які вчилися в дві-три зміни, скороти­лася з 15% у 1990/1991н.р. до 8% у 2000/200Ін.р.; 87% із них ведуть заняття в одну зміну; 13% — у дві або три зміни. У денних навчальних закладах працюють 572 тис. вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:11,6.

Вечірні (змінні) навчальні заклади становлять ли­ше близько 1,1% загальної мережі загальноосвітніх навчальних закладів. Відзначається тенденція ско­рочення їх кількості за одночасного збільшення числа учнів. У вечірніх (змінних) школах працюють 4600 вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:25,4. Це більш ніж удвічі перевищує середній показник по Україні та показник денних шкіл.

Заклади нового типу. До закладів нового типу відносять гімназії, ліцеї, колегіуми та навчально-виховні комплекси. З 1995 р. мережа закладів нового типу демонструє досить високі темпи зро­стання: так, у 2003/2004 н.р. кіль­кість гімназій зросла, порівняно з 1995/1996 н.р., майже вдвічі (зі 150 до 296), кількість ліцеїв — більш ніж удвічі (зі 138 до 283).

Загальноосвітні навчальні заклади для дітей з особливими потребами. Мережа шкіл для дітей з особливими потребами налічує 402 заклади, що на дев'ять одиниць менше, ніж було на 1990/1991н.р. Число дітей, які на­вчаються в цих закладах, протягом 1995-2005 рр. залишається практично сталим — на рівні 68-69 тис.

Переважна більшість (99%) загальноосвітніх се­редніх навчальних закладів є держав­ними; в них навчаються 6743,7 тис. учнів (99,7% загального числа); пра­цюють 571,5 тис. (99,1%) вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів становить 1:11,8.

Більшість — 99,7% — державних загальноосвітніх навчальних за­кладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України. Інші перебувають у під­порядкуванні різних міністерств, відомств та організацій.

Сектор приватних загальноосвітніх навчальних за­кладів складає лише 1% загальної мережі. Всі при­ватні заклади належать до денних; переважна більшість — до закладів нового типу.

Найбільша кількість приватних навчальних за­кладів — у Харківській (31), Одеській (29) областях; АРК (25); м.Києві (24); Дніпропетровській (23) та Донецькій (19) областях. Водночас, у Волинській і Тернопільській областях немає жодного приватного загальноосвітнього навчального закладу.

                                       3. Позашкільна освіта

Законодавством України позашкільна освіта визнається складовою системи неперервної освіти. Водночас, статистичні дані свідчать, що як інституційна мережа, так і чисельність учнів поза­шкільних закладів освіти зменшуються; найбільш відчутного скорочення зазнає мережа тих закладів, діяльність яких потребує значних фінансових витрат і порівняно складного обладнання.

До позашкільних навчальних закладів належать різноманітні структури, що здійснюють освітню діяльність поза межами обов'язкової шкільної про­грами навчання.

Станом на початок 2005 р., в системі Міністерст­ва освіти і науки України діяли 1497 закладів поза­шкільної освіти, в яких навчалися 1,2 млн. дітей і підлітків; Зокрема, в Малій академії наук, що має 25 територіальних відділень, — близько 30 тис.

Протягом 1992-2004 рр. чисельність учнів за­кладів позашкільної освіти зменшилася майже на чверть (на 362,5 тис. осіб, або 23%).

Крім закладів позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України, працює мережа шкіл естетич­ного виховання, підпорядкована Міністерству куль­тури й мистецтв.

Протягом 1990-2000 рр. мережа цих шкіл зазнала не такого відчутного скорочення, як це сталося із закладами Міністерства освіти і науки: загалом, во­на зменшилася лише на 12 одиниць (з 1533 у 1999р. до 1521 у 2000р.). Проте, чисельність учнів у шко­лах естетичного виховання зменшилася так само значно — майже на 20%.

Мережі позашкільної освіти в Україні при­таманна стійка тенденція до скорочення. Перш за все, вона характерна для структур, діяльність яких потребує складного обладнан­ня. Останнє свідчить про те, що падіння кількісних показників системи позашкільної освіти зумовлюється, скоріше, не зменшенням соціальної потреби в цій складовій освіти, а недостатнім її фінансуванням.