Система освіти в Україні

                              4.Професійно-технічна освіта

Законодавством України професійно-технічна освіта визначається складовою си­стеми освіти, яка забезпечує первинну про­фесійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації робітників.

Мережу професійно-технічної освіти складають професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ). Фінансування ПТНЗ здійснюється з державного бюджету.

Визначено три атестаційні рівні ПТНЗ: навчально-курсові комбінати (І рівень); професійно-технічні училища (II рівень); вищі професійно-технічні училища та цент­ри професійно-технічної освіти (III рівень). ПТНЗ присвоюють випускникам кваліфіка­цію "кваліфікований робітник". Випускники акредитованих вищих професійних училищ III рів­ня можуть отримувати кваліфікацію "молодший спеціаліст".

Переважну частку контингенту ПТНЗ становить молодь віком від 15 до 18 років, яка здобуває пер­винну професійну підготовку.

Станом на початок 2004/2005 н.р., в Україні пра­цювали 970 ПТНЗ; з них 839 (86,5%) готували робітників з наданням повної загальної середньої освіти. В системі професійно-технічної освіти здійснювалося навчання з 342 професій, що охоп­лювали 492 спеціальності.

З числа професійно-технічних закладів нового типу працювали 119 вищих професійних технічних училищ і центрів професійно-технічної освіти, що забезпечують високий рівень кваліфікації з техно­логічно складних, наукомістких професій; 11 центрів професійно-технічної освіти; три училища-агрофірми. 419 ПТНЗ здійснювали професійну підготовку та пере­підготовку з робітничих професій незайня­того населення. Діяли понад 70 навчально-науково-виробничих комплексів за участю ПТНЗ.

В системі професійно-технічної освіти навчалися близько 530 тис. осіб, у т.ч. понад 25 тис. — з числа незайнятого насе­лення. Більше двох третин учнів здобували повну загальну середню освіту, кожен дру­гий — дві і більше професії. Показник чисельності учнів ПТНЗ у розра­хунку на 10 тис. населення у 2004/2005 н.р. становив 106 проти 125 у 1991/1992н.р.

Відзначається також помітне підвищення рівня працевлаштування випускників ПТНЗ. Це можна розглядати як свідчення ефективності здійснених у системі освіти заходів щодо приведення переліку професій, з яких здійснюються підготовка, до потреб сучасно­го ринку праці.

Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція до зростання у загальній чисельності учнів ПТНЗ абсолютного числа та частки дітей-сиріт і дітей, які потребують корекції фізичного та розумо­вого розвитку.

                                         5. Вища освіта

Законодавство України гарантує право громадян на отримання вищої освіти, в т.ч. безоплатне — в державних і комунальних вищих навчальних закла­дах на конкурсній основі, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває впер­ше. Обов'язковість вищої освіти для громадян законодавство не унормовує.

Вища освіта побудована за ступеневим принци­пом (базова вища освіта та повна вища освіта) і за­безпечується вищими навчальними закладами відповідного рівня акредитації. До вищих навчаль­них закладів належать технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети.

          Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації впроваджені до структури вищої освіти України замість колишніх середніх спеціальних закладів освіти — з метою приведення її у відповідність до структури освіти, яку рекомендують ЮНЕСКО, ООН та інші міжнародні організації.

У розвитку мережі вузів цього рівня акредитації з 1999р. спостерігаються тенденції до збільшення кількісних показників. Високими є темпи зростан­ня сектору вузів недержавної форми власності та сектору платного навчання в державних вузах.

У 2004/2005 н.р., мережу вузів І-ІІ рівня акреди­тації складають 665 навчальних закладів: 155 ко­леджів, 304 технікумів і 206 училищ. У навчальних закладах усіх типів навчаються 561,3 тис. студентів.

Показник чисельності студентів у розрахунку на 10 тис. населення скоротився, порівняно з 1991/1992н.р., зі 142 до 115.

Переважна більшість (88,3%; 587 одиниць) вузів є державними, в них навчаються 90,7% загального числа студентів (509 223 особи).

Основну частку державних вузів становлять техні­куми — 47,5% (279 одиниць); третину — училища (33,2%; 195 одиниць); 19,3% — коледжі (113 одиниць).

Державні вузи підпорядковуються більш ніж 20 центральним органам державної влади та іншим структурам, що свідчить про значний рівень децен­тралізації управління.

Вузи недержавної форми власності становлять ли­ше 11,7% загальної мережі та охоплюють 9,3% за­гального числа студентів (52 тис. осіб). Серед недержавних вузів переважають коледжі — їх частка становить 53,8% (42 одиниці); майже тре­тину становлять технікуми (32,1%; 25 одиниць); 14,1% — училища (11 одиниць).

Конкурс на вступних іспитах до вузів І-ІІ рівнів акредитації є невисоким і має досить сталу тен­денцію подальшого зменшення. У середньому, в 1990/1991н.р. він становив 1,91 (191 абітурієнт на 100 місць), у 2003/2004 н.р. - 1,35.

Порівняно високим (1:1,52) був конкурс до за­кладів, що готують фахівців у галузі транспорту, зв'язку, права.

Привертає увагу та обставина, що конкурс до за­кладів, що готують фахівців у галузі освіти, є одним із найнижчих (нижчими є конкурси лише до закладів, що готують фахівців для сільського господарства), і протягом останніх років демонструє сталу тенденцію подальшого зниження. Так, протягом 1999-2001рр. його динаміка виглядала наступним чином: 1,39/1,36/1,28.

          До вищих навчальних закладів III-IV рівнів ак­редитації віднесені: університети, академії, інститу­ти, консерваторії.

Мережу вузів вищих рівнів акредитації складають: 114 університетів; 62 академії; 140 інститутів і дві консерваторії. 49 вузів мають статус національних. Десять університетів належать до класичних, тобто готують спеціалістів з усіх основних фахових напрямів.

Привертає увагу досить велика кількість універси­тетів в Україні, що перевищує показники окремих розвинутих держав з усталеною системою вищої освіти. Так, у Франції нараховується 83 університети; в Канаді — 96. У Польщі за приблизно такої ж, як і в Україні, кількості вузів, уншерситетш лише 15.

Переважну частку (70,8%) загальної кількості вузів вищих рівнів акредитації становлять державні (225 оди­ниць). У складі державних вузів: 57 академій, 106 університетів, 60 інститутів, дві консерваторії.

Кількість вузів недержавної форми власності ста­новить 93 одиниці, що складає 29,2% загальної кількості. Серед недержавних вузів — п'ять академій, вісім університетів, 80 інститутів; у них навчаються 145,9 тис. студентів, або 9,4% загального числа.

Динаміка розвитку мережі державних і недержав­них вузів свідчить, що після досить стрімкого росту, що припав на 1994-1999рр., мережа як державних, так і недержавних вузів фактично стабілізувалася.

                    6. Освіта України в міжнародному просторі

Необхідною умовою розвитку української систе­ми освіти є її інтеграція до міжнародного освітнього простору. Зокрема, в "Стратегії інтеграції України до ЄС", підкреслюється, що Україна має потенційні можливості досягти вагомих інтеграційних успіхів у сфері культурно-освітнього співробітництва. У свою чергу, міжнародне співтовариство визнає потужний освітній потенціал України. Свідченням цього є активний розвиток контактів України із зарубіжними партнерами, виконання спільних угод, програм і проектів у галузі освіти.

Міжнародні угоди. З центральними органами освіти зарубіжних країн підписано 48 угод різного рівня в галузі освіти та 45 — в галузі науково-технічної діяльності. Особливе значення для розвит­ку міжнародних контактів України в галузі освіти має підписання угод про взаємне визнання та еквіва­лентність документів про освіту та вчені звання.

Вузи України III-IV рівнів акредитації підтриму­ють взаємовигідні контакти з понад 800 зарубіжни­ми партнерами. Діють програми міжнародних академічних обмінів. Наприклад, зі США — під егідою амери­канських рад з міжнародної освіти: ASTR/ACCELS, Ради міжнародних наукових досліджень (IREX), Інституту Кеннана, офісу Фонду Фулбрайта посоль­ства СИТА в Україні . Щорічно близько 2000 українських громадян виїжджають на повний або частковий курс навчання за міжнародними угодами, укладеними українськими вузами із зарубіжними партнерами. Вони отримують стипендії, що на­даються міжнародними фондами, програмами та проектами. Лише за Програмою Фонду Фулбрайта 160 наукових співробітників мали можливість стажуватися у СІЛА .

За оцінкою міністра освіти і науки України В.Кременя, найбільш ефективним є для України співробітництво з ЄС, ЮНЕСКО, Інформаційною службою СІЛА, Британською Радою, Німецькою службою академічних обмінів, Інститутом Гете та Фондом Фулбрайта — щорічна допомога цих ор­ганізацій освітній системі України перевищує $20 млн.

Приклади співробітництва з ЄС. З 1993р. в Україні здійснюється Трансєвропейська програма співробітництва в галузі вищої освіти, започаткова­на за ініціативою ЄС. У межах цієї програми, ста­ном на початок 2000/2001н.р., Міністерством освіти і науки України реалізовані 85 міжнародних про­ектів на загальну суму €20,4 млн.

В межах освітньої програми ЄС TEMPUS перед­бачається виділення для України на 2002р. €5 млн. (зокрема, на виконання 10 проектів, що стосуються реформи вищої освіти, академічних обмінів для професорів; переобладнання аудиторій вузів).

Водночас, не передбачаються кошти для освіти українських студентів в університетах країн ЄС. Програми обміну студентами між Україною та ЄС не існує, оскільки досі не підписані відповідні угоди.

Приклади співробітництва з міжнародними ор­ганізаціями. В Україні працюють 35 Асоційованих шкіл ЮНЕСКО, діють 11 кафедр ЮНЕСКО; проек­ти, над якими вони працюють, стосуються глобаль­них проблем сучасності: сталий розвиток, довкілля, новітні технології, проблеми народонаселення, права людини, демократії та ін.

Секретаріат Національної комісії України у справах ЮНЕСКО та Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО опікуються розвитком навчання іноземних студентів в Україні.

Міжнародний фонд "Відродження" протягом 1990-2000рр. надав неурядовим організаціям, а також освітнім, просвітницьким, культурним закладам, мистецьким колективам, видавництвам грантів на суму понад $55 млн. Проводяться Соросівські олімпіади для учнів, переможці отримують стипендії Фонду.

У свою чергу, ПРООН у 2000р. започаткував проекти стосовно посилення освітніх можливостей Київського національного університету ім.Т.Шевченка ($928 тис.), поліпшення інформаційно техно­логічних засобів Київського міжнародного універси­тету цівільної авіації ($970 тис.).

За допомогою Національної Ради з економічної освіти СІЛА перекладені та видані методичні посібники для вчителів економіки "Мікроекономіка" та "Макроекономіка"; створені посібники з еко­номіки в межах українське-нідерландського проекту; з ділової активності — українсько-англійського.

Здійснюються Міжнародні програми гуманітар­ної допомоги. Так, бібліотека Корпусу миру переда­ла американські підручники для шкіл і вузів України. У межах гуманітарних програм українські освітні заклади могли б отримати потужну підтрим­ку комп'ютеризації шкіл, але передачі комп'ютер­ного обладнання перешкоджає високе ввізне мито .

Приклади співробітництва з країнами СНД. У 1992 р. створена Євразійська асоціація університетів, до якої увійшли класичні університети країн-учасниць. У межах Асоціації діють: Євразійська асоціація проф­спілкових організацій університетів; Євразійська студентська асоціація; Координаційний науково-методичний центр музеїв; Координаційний науково-методичний центр кафедр фізвиховання.

Українські заклади освіти входять до міжнарод­них об'єднань, що працюють на базі освітніх струк­тур країн-членів СНД.

Розвиток міжнародних контактів сприяє інтеграції України у світовий освітній простір, запровадженню нових форм освіти. Особливого значення напередодні масштабного розширення ЄС набуває розвиток взаємовигідного  співробітництва  в галузі  освіти на європейському напрямі.

                                                   Висновок

Статистичні показники стану української освіти висвітлюють її суперечливий і нерівно­мірний розвиток.  Освітня система демонструє загалом позитивні тенденції розвитку. Зростає частка закладів нового типу, загальний рівень кадрового забезпечення освітнього процесу залишається високим. Активно розвивається система вищої освіти, зростає чи­сельність студентів, диверсифікуються форми власності та джерела фінансування освіти. Паралельно з поступовим переходом на державну мову навчання враховуються мовні потреби національних меншин у місцях їх компактного про­живання. Розвивається система міжнародного співробітництва у сфері освіти, розширюються можливості отримання освіти за кордоном.