Сутність ринку: його переваги та недоліки

    Ринкова ціна рівноваги виконує три наступні функції:  передає інформацію; стимулює впровадженню найбільш економічних методів виробництва; розподіляє прибутки ( встановлює, хто і яку частину виробленого продукту отримує).

    Важливою характеристикою ринку являється  конкуренція. Конкуренція представляє собою одну з форм змагань у виробництві, що сприяє його розвитку. Змагання сприяє підвищенню якості продукції, зниженню розтрат на його виробництво, появу нових видів продукції, вдосконаленню техніки та технології. Вона стимулює творчість, ініціативність, ріст кваліфікації, професіоналізму. Внаслідок чого конкуренція  виступає потужним стимулом розвитку продуктивних сил суспільства.

    Однак змагання може проявлятись в різних формах. Конкуренція—це змагання у формі суперництва, коли кожний товаровиробник переслідує власний економічний інтерес, не базуючись з інтересами інших товаровиробників. Внаслідок чого конкуренція виступає як виробниче відношення: антагоністична боротьба за збереження економічного суб’єкта в системі суспільного виробництва та за кращі умови його відтворення. Тому у конкуренції є і об’єктивні негативні наслідки: соціальне розшарування суспільства, нерівність, бідність, нестійкість і невизначеність розвитку виробництва.

    Було б неправомірно зводити конкуренцію тільки до певної соціально-економічної форми виробничого суперництва. Конкуренція являється також складним механізмом координації суспільного виробництва. Конкурентна система - це складний механізм мимовільної координації, діючий через систему цін та ринків, механізм зв’язку, діючий для об’єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Вона володіє своєрідним внутрішнім порядком, підпорядковується своїм специфічним закономірностям.

    В Західній економічній літературі широке поширення отримала модель “досконалої конкуренції”. Досконала конкуренція--це абстрактна теоретична модель, змальовуючи функціонування ідеальної децентралізованої економічної системи. Господарські зв’язки в цій системі організовуються на принципах вільного обміну між незалежними економічними суб’єктами.

    Основними ознаками досконала конкуренції являється відсутність можливості зі сторони любого виробника, продавця чи покупця здійснювати будь-який вплив на загальний рівень ринкової ціни певного товару. Досконалий конкурент--це той, хто може продати (чи купити) все, що він забажає, по існуючій ринковій ціні, але не в змозі помітно вплинути на ціну в сторону підвищення чи зниження.

    Передумови досконалої конкуренції:

1)                 наявність в кожній галузі багато численних  виробників;

2)                 виробників так багато, що ні один із них невзмозі самостійно вплинути на параметри ринкової рівноваги - об’єму попиту, пропозиції, ціни;

3)                 всі виробники користуються приблизно однаковими технічними засобами;

4)                 всі виробники випускають приблизно  однакові  об’єми продукції;

5)                 реалізована на ринку продукція ідентична по якості;

6)                 наявність багато численного контингенту покупців, які купують приблизно рівну кількість продукції;

7)                 відсутність обмежень локально-територіального характеру, що передбачає перш за все розвинуті транспортні та торгівельні зв’язки, розвинуту торгово-банківську систему;

8)                 миттєва передача господарської інформації (кінцевий споживач має інформацію про характеристику товару, який купується);

9)                 миттєва реакція попиту  та пропозиції кожного учасника на ринкові системи. Під зміною попиту та пропозицією ринкова ціна рівноваги відразу змінюється.

Модель досконалої конкуренції на абстрактному рівні показує найбільш загальні властивості  ринкового механізму. Однак  ця модель і не претендує на реалізм. В реальному економічному житті  досконалої конкуренції ніколи не було і бути не може. Але її елементи в тій чи іншій мірі завжди мають місце. Практика ділового життя в цілому відповідає умовам “ недосконалої конкуренції”.

    Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднань монопольно-регулюючих та конкурентних сил на таких чи інших ринках. Засобами державного регулювання є  законодавство про правила створення й припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

    Найважливіші напрями державного регулювання  економіки, а отже, і встановлення рівноваги національного ринку такі:

1)                 анти циклічне регулювання, що має короткочасний характер і спрямоване на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції;

2)                 програмування ( капіталістична планомірність), що має тривалий характер, прагне цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну структури народного господарства, тобто має стратегічні цілі.

Для досягнення, як короткочасних, так і тривалих цілей використовують:

1)     пряме ( адміністративне) регулювання, що здійснюється за допомогою прийняття актів і дій виконавчої влади;

2)     непряме регулювання, що ґрунтується на використанні різних економічних, фінансових важелів ( зміна ставки податків, норми подання податкових пільг та ін.). економічна роль держави  в   цьому разі полягає в тому, що вона забезпечує регулювання суспільного капіталу в цілому.

2. ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ В ЕКОНОМІКУ

1)Необхідність та передумови державного регулювання економіки.

Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної конкуренції. У Другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва, а пізніше — на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з'явилася об'єктивна необхідність у втручанні держави у економіку, яка була викликана потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, розвитку конкуренції, пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку.

Класична вільна ринкова економіка вичерпала себе у період економічної кризи 30-х років, коли стало очевидним, що необхідно шукати шляхи пом'якшення результатів економічної кризи 1929—1933 рр. Було визнано, що додаткові регулятори ринку необхідні і функція регулювання має бути закріплена за державою.

Найбільш глибоке і всебічне обґрунтування необхідності державного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д.Кейнсом у роботі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936рік)

Об'єктивні причини необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства:

1. відсутність досконалої конкуренції; У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії;

2. для певної категорії товарів ціновий механізм не працює; національна оборона, наприклад, це "товар", якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого "колективного" товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію;

3. стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції: охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг;

4. наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили.

Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів — природного, національно-історичного, культурного.

2) Теоретичні основи макроекономічного регулювання.

У підґрунтя державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

Альтернативні макроекономічні концепції державного регулювання були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився у 60-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції.

Теорія раціональних очікувань дістала свого поширення з середини 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Державне регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР.

Сутність форми жорсткого державного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити.

Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так:

По-перше, жорсткий план націлює виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції, а з другого — ліквідує стимули саморозвитку.

По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки мільйонів її найменувань, навіть найсучаснішим ЕОМ це не під силу.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва економікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

Сутність часткового, м'якого регулювання економіки, яке характерне для більшості країн світу, полягає у тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку. При цьому вона може впливати на підприємства, фірми, корпорації, асоціації вільних підприємців шляхом впровадження певної податкової, кредитно-фінансової політики, антимонопольного та інших юридичних законів, надання державних позик (субсидій, субвенцій), контролю за цінами і т.ін.

3) Функції, завдання, цілі, межі та об’єкти державного регулювання економіки.

Основними функціями державного регулювання — залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють є:

      регулювання макроекономічних пропорцій;

      розроблення та реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики;

      фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів;

      економічний захист власних пріоритетних виробництв;