Світове господарство та міжнародні економічні відносини

Зміст 

1.Вступ……………………………………………………………………………… 3

2. Світове господарство та міжнародні економічні відносини…………………..4 
   2.1 Характеристика і структура світового господарства……………………...4

     2.3. Міжнародна спеціалізація і її сутність…………………………………….7 
3.Основні форми МЕЗ у світовому співтоваристві……………………………..11

    3.1. Інтеграційні процеси у світовій економіці та міжнародні економічні організації………………………………………………11

    3.2 Міжнародна торгівля і зовнішньоторговельна політика………………….14

    3.3 Міжнародний туризм………………………………………………………..18

4.МЕЗ в Україні…………………………………………………………………….22

    4.1 Міжнародна торгівля………………………………………………………..22

    4.2 Кредитно-фінансові відносини …………………………………………….23 
  4.3 Міжнародні послуги………………………………………………………....26

          4.4 Інтеграція України в світові структури…………………………………….28

5.Висновки………………………………………………………………………….32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

   Темою моєї курсової роботи є міжнародні економічні зв'язки, їх суть, форми та причини. Міжнародні зв'язки відіграють важливу роль у розвитку країн та економіки в цілому.

   Метою роботи є дослідження цих зв'язків, їх видів і рівня розвитку в  даний момент. З'ясувати найбільш економічно вигідних партнерів в  особі країн, об'єднань і співтовариств.

   Курсова робота розділена на 3 глави. У першій в коротких рисах розповідається про світове господарство та міжнародну спеціалізацію з ії сутністю. У другій широко розглядаються форми міжнародних зв'язків, такі як торгівля, міжнародний туризм,  інтеграційні процеси у світовій економіці та міжнародні економічні організації та ін.

   Третя глава містить у собі дані про  міжнародні економічні зв’язки в  Україні, а також ії інтеграцію у світові економічні структури.

   У ході роботи використовувався метод  системного аналізу, описуючий метод, інформаційний та картографічний.

   У роботі були використані монографії, підручники, періодичні видання та дані з мережі Інтернет.

   Розділ 1. Світове господарство та міжнародні економічні відносини

2.1. Характеристика і структура світового господарства

   Структура сучасного світового господарства являє собою систему ринкового  світового господарства, яка складається  з національних ринків товарів, послуг, капіталів різних країн, інтернаціоналізації  виробництв та інтернаціональних об'єднань окремих груп країн, міжнародних  фінансових центрів. Особливістю сучасного  світового ринку є його поліцентричної  

   характер, який проявляється у відсутності  єдиного центру та наявності сплетення  ринків різних регіонів і країн.

   Сучасне світове господарство характеризується рухом потоків товарів, сировини, палива, продовольства, золота, грошей, капіталів і різних послуг. До початку 90-х рр.. світове господарство базувалося на двох системах суспільно-виробничих відносин - соціалізму і капіталізму, що виникли як наслідок закінчення Другої світової війни. У результаті склався ринок соціалістичних країн і ринок капіталістичних країн, що визначило розпад структури світового господарства на елементи, які, однак, були пов'язані між собою торгівлею, послугами, кредитами, валютою. Але зв'язки ці носили спорадичний характер, що визначається політикою окремих держав.

   У результаті відходу країн Східної  та Центральної Європи від соціалізму і переходу до ринкової економіки  відбулася їхня об'єктивна інтеграція в капіталістичне світове господарство через торгівлю, приватизацію, послуги, кредити та інвестиції. Інша особливість  світового господарства полягає  в тому, що на його розвиток, структуру  та еволюцію великий вплив зробило  зростання продуктивних сил і  науково-технічної революції. Особливе місце в еволюції світового господарства зайняла науково-технічна революція, яка змусила переглянути методи ведення торгівлі, виробництва, валютного та грошово-кредитного регулювання.

   У рамках всесвітнього господарства все  це зумовило розвиток інтеграційних процесів окремих країн (особливо Західної Європи, АТР), розвиток транснаціональних корпорацій, які створили інтернаціональні виробництва, випуск конкурентоспроможних товарів, інвестицій, зростання транснаціональних кредитно-фінансових інститутів, які забезпечили фінансування світової економіки за рахунок кредитів та вкладення евробумаг.

   За  допомогою інтеграційних процесів від компаній до держави в рамках всесвітнього господарства промислово розвинутим країнам вдалося подолати взаємні суперечності, підвищити загальну ефективність національних економік, здійснити зміцнення матеріально-технічної бази ринкового господарства, домогтися згладжування соціальних конфліктів, просування національних товарів і послуг на ринки інших країн, оновлення основного капіталу і розгортання нових технологічних процесів, збільшити ефективність міграційних потоків робочої сили, подолати валютно-фінансові тертя.

   Посилення інтеграційних процесів у рамках всесвітнього господарства дозволило  підтягти і стабілізувати економіку  низки малих країн Західної Європи (наприклад, Португалії, Греції, Іспанії, Ірландії), а також зробити більш  стійким політико-економічне становище  деяких країн Азії та Латинської Америки. У той же час ці процеси продовжували чинити негативний вплив на країни, що розвиваються, особливо Африки, які до цих пір залишаються сировинними придатками всесвітнього господарства.

   Міжнародний поділ праці. Суспільний поділ праці на базі приватної власності та обміну охопило всю структуру виробничих і ринкових відносин всередині суспільства. Однак тільки в умовах капіталізму міжнародний поділ праці охопило народи і країни всіх континентів, зв'язавши їх між собою всесвітнім ринком. В основі поділу праці і розвитку всесвітнього ринку лежить торговий обмін усіх країн світу. Світовий ринок, що відображає інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин, являє собою досить насичену мережу зв'язків між різними типами поділу праці як відображення потреби загального охоплення всього світу досягненнями науково-технічної революції, масивного, розширеного відтворення. Роль всесвітнього ринку все більше проявляється як еталон економічного зразка спілкування між народами і державами, які прагнуть до економічної та політичної стабільності, розв'язання міждержавних відносин. У рамках сучасного світового поділу праці найбільш розвиненими виявилися так звані старі капіталістичні країни Західної Європи, США, Канада, Японія. З початку 70-х рр.. до них додалася група «азіатських тигрів» (Малайзія, Таїланд, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань), а також Бразилія і деякі нафтовидобувні країни Близького Сходу. В даний час практично кожна країна веде облік універсальних зв'язків своєї економіки з основними групами держав у всесвітньому господарському обміні і власного внеску в таку співпрацю. Разом з тим більшість країн не відокремлює своїх економічних програм від інтенсифікації всебічного співробітництва в рамках всесвітнього ринку на основі існуючого механізму міжнародного поділу праці. Розвиток традиційних форм у поділі праці між народами і країнами зараз доповнюється інтеграційними процесами та діяльністю транснаціональних корпорацій. У цих процесах виражаються інтенсивність обміну і зростаюча мобільність факторів виробництва щодо національних територій.

   Нові форми господарського спілкування не могли замикатися рамками кожної країни або угрупованням країн, і тому вони вийшли на всесвітні рубежі, відкривши додаткові можливості взаємовигідного економічного і науково-технічного співробітництва для держав, причому незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої суспільної системи. Економічний механізм компенсаційних угод полягає в тому, що один партнер надає іншому в кредит необхідне обладнання, фінансові ресурси на зведення горновидобувних, енергетичних або хімічних підприємств, а також заводів і фабрик у деяких галузях обробної промисловості. У відповідь боржник компенсує отримані кошти поставками продукції побудованого за допомогою закордонних кредитів підприємства. Виробнича кооперація передбачає створення спільних виробництв для випуску тих чи інших товарів, які реалізуються в певній квотою в країнах, що створили спільне підприємство. Цими формами широко користувалися соціалістичні і країни, що розвиваються, отримуючи деякі нові технології з капіталістичних країн. У свою чергу капіталістичні країни в рамках всесвітнього поділу праці також широко створювали і створюють спільні підприємства на рівні окремих корпорацій і компаній.

  1.3. Міжнародна спеціалізація  і її сутність

  Поряд з тенденцією до всесвітнього господарству, всесвітньому ринку на базі поділу праці, продовжує діяти міжнародна спеціалізація, сутність якої полягає в тому, що окремі країни спеціалізуються на випуску якихось конкретних товарів і послуг. Ця спеціалізація пояснюється традиціями, специфікою виробничого потенціалу, економічним потенціалом, наявністю

природних ресурсів.

  Спеціалізація дозволяє окремим країнам не витрачати величезні грошові ресурси на створення деяких виробництв для випуску товарів, а отримувати їх шляхом зовнішньої торгівлі. Це пов'язано з тим, що та чи інша країна має тривалим, професійним досвідом у виробництві тих чи інших високоякісних товарів, що дозволяє експортувати їх в інші країни, які імпортують такі товари, оскільки вони їх не виробляють в силу певних внутрішніх національних особливостей економік.

  У результаті розвитку міжнародної спеціалізації відбувся поділ країн як би на три групи:

  1) країни, які виробляють продукцію обробної промисловості на світовий ринок,

  2) країни, що дають продукцію добувної промисловості;

  3) країни, що спеціалізуються на виробництві та продажу продукції сільського господарства. 

  У той же час існує і четверта група країн, яка одночасно виробляє продукцію обробної, добувної промисловості і сільського господарства. Це ряд західних промислово розвинених країн (США, Канада, Англія, ФРН, Франція).

  До першої групи країн слід віднести в основному такі промислово розвинені західні країни, як США, ФРН, Англії, Франції, Канади, Італії, Японії, які постачають на світовий ринок високотехнологічне обладнання, автомобілі, верстати, хімічні товари, побутову техніку. Разом з тим всередині цієї групи також існує спеціалізація по деяких видах продукції. Наприклад, виробниками і постачальниками авіаційної техніки є в основному США, Англія, Франція, ФРН, Італія, виробниками і постачальниками високоякісних автомобілів - корпорації США, Англії, ФРН, Франції, Японії, Італії, Швеції. У конкурентній боротьбі у виробництві побутової техніки пріоритет у спеціалізації мають Японія, ФРН, Голландія.

  До другої групи належать країни, що володіють потужними мінеральними ресурсами і продають їх на світовому ринку. Це перш за все нафтовидобувні країни Близького Сходу, Латинської Америки, Африки, які здійснюють продаж нафти і газу. В основному промислово розвиненим країнам. Крім того, до цієї групи слід віднести ряд країн Африки і Латинської Америки, а також такі промислово розвинені країни, як Швеція, Австралія, Канада, які видобувають і продають у великій кількості різні мінеральні ресурси (вугілля, руди чорних і кольорових металів, золото, срібло і т.д.).

  До третьої групи належать країни, спеціалізація яких на всесвітньому ринку обмежується виключно сільськогосподарською продукцією, або з-за слабкого економічного розвитку в основному внаслідок колоніального панування ряду західних країн у XVIII-XIX ст., Або в результаті даної спеціалізації. У першу чергу це стосується країн Азії, Африки і Латинської Америки.

  Постачальниками сільськогосподарської продукції на світовому ринку є також більшість промислово розвинених капіталістичних країн (США, Канада, практично всі країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія). 
Говорячи про третій групі країн - постачальників сільськогосподарської продукції, слід відзначити наявність серед них спеціалізації на певний вид продукції. Так, Бразилія є визнаним постачальником кави, Аргентина - м'яса, Куба - цукру, Індія і Шрі-Ланка - чаю, ряд країн Латинської Америки і Африки - бананів, арабські країни - фініків і цитрусових, бавовни.