Банкрутство і санація підприємств

3

ВСТУП

У період становлення ринкових відносин керівники підприємств змушені постійно приймати рішення в умовах невизначеності. В умовах фінансової та політичної нестабільності діяльність підприємств супроводжується кризовими ситуаціями, результатом яких може стати неплатоспроможність або банкрутство. Сприятливим підґрунтям для виникнення такої ситуації найчастіше стають прорахунки в стратегічних планах і в наборі тактичних заходів, які не повною мірою дозволяють підприємству знайти успішний вихід з кризової ситуації.

Якщо над підприємством нависла погроза банкрутства, воно за власною ініціативою може заявити про санацію (оздоровлення, антикризове керування) підприємства й цим самим уникнути необґрунтованого банкрутства. Якщо ж підприємство подало заяву про банкрутство й суд прийняв її до впровадження, суд може винести рішення про примусову санацію.

Процедура санації у більшості випадків здійснюється із залученням фінансових ресурсів інвестора.

У зв’язку з цим, важливе значення набувають питання виявлення інвестора та залучення його до процедури санації. Проблема полягає, насамперед в тому, що інвестори, не маючи інформації про розмір визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва підприємств, не звертаються з заявами про участь у процедурі санації безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство. У таких умовах за відсутності пропозицій інвесторів господарський суд стає перед необхідністю визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Проте, ліквідаційна процедура має застосовуватись лише в тих випадках, коли відновлення платоспроможності підприємства-боржника є неможливим. Одним з проблемних є питання, пов’язане зі строком проведення санації. У випадках, коли проводиться санація підприємства, у майні якого частка державної власності перевищує 50%, план санації має бути погодженим з органами, уповноваженими управляти державним майном. За таких умов, період санації триває 4–6 місяців, а в окремих випадках ще більше. У зв’язку з цим значна частина часу, відведеного законом на проведення процедури санації, фактично має бути витрачена на дії, пов’язані з підготовкою та затвердженням плану санації. Такі підготовчі дії не є власне санацією, тобто системою заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника.

Значні проблеми у практичній діяльності з проведення санації пов’язані з недостатньою правовою регламентацією можливих заходів з відновлення платоспроможності підприємства – боржника та набуття інвестором права власності на майно боржника.

Тому вивчення й аналіз проблем необґрунтованого банкрутства, комплексний розгляд основних напрямків удосконалення механізму санації підприємств із урахуванням особливостей сучасних економічних умов, обґрунтування необхідності законодавчих шляхів рішення проблем санації підприємств є актуальною проблемою.

Метою дослідження є розкриття суті поняття банкрутства та фінансової санації підприємств, аналіз проблеми необґрунтованого банкрутства, комплексний розгляд основних напрямків вдосконалення механізму санації підприємств, обґрунтування необхідності правових шляхів рішення проблем санації.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

–  розкрити суть поняття банкрутства, вказати основні причини банкрутства підприємств;

–  показати поняття фінансової санації підприємств;

–  проаналізувати правову базу регулювання банкрутства та фінансової санації підприємств;

–  виявити недоліки законодавства про банкрутство та фінансову санацію та розглянути можливість їх виправлення;

–  дослідити зарубіжний досвід санації та напрямки фінансового оздоровлення підприємства.

Об’єктом дослідження є відносини, які виникають в сфері процедур банкрутства та фінансової санації підприємств в Україні.

Предметом дослідження є особливості формування і розвитку інституту банкрутства і фінансової санації в Україні.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу роботи складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. В роботі використовуються також загальноприйняті методи наукового пізнання: системно-структурний, порівняльно-правовий, історико-правовий та інші загальнонаукові і спеціальні методи.

Теоретична база дослідження. Багато відомих економістів в своїх публікаціях піднімають тему банкрутства та фінансової санації підприємств: Ткаченко А.М., Телін C.В., Салига С.Я., Дацій О.І., Нестеренко Н.В., Серебряков О.В., Опарін В., Копилюк О.І., Константинова А.В., Вечірко О., Івженко А.С., Братищенко Ю., Грек Б., Єременко О.О., Вітрянський В.В., Баренбой П., Лопач В., Зінценко С, Лівшиц Н., Нікітіна О., Світ Ю., Терещенко О.О., Шустенков Л.Д. та інші. Це говорить про те, що ця тема зацікавила достатньо велике коло учасників господарського обороту.

Наукова новизна роботи визначена метою і поставленими завданнями. Вона полягає в тому, що в роботі було проведено аналіз суті банкрутства та фінансової санації підприємств, показано законодавчо-правову базу процедури правового регулювання банкрутства та санації підприємств в Україні.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких поділяється на підрозділи, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1. Економічна суть банкрутства та фінансової санації підприємства

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв’язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов’язання перед бюджетом.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства — спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв’язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство.[8]

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціпи підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов’язань означає зниження її ціни. Ціна фірми — це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов’язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство — банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні причини банкрутства:

–        Політичні.

–        Соціально-економічні.

–        Науково-технічні.

–        Зовнішньоекономічні.

Внутрішні причини банкрутства:

–        Брак стратегічного плану розвитку.

–        Низька якість менеджменту.

–        Недосконалість механізму ціноутворення.

–        Збільшення дебіторської заборгованості.

–        Утримання зайвих робочих місць.

–        Технологічна неузгодженість процесу виробництва.

–        Брак довготермінового інвестування.

–        Дефіцит власних оборотних коштів.

–        Нераціональна організаційна структура.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнарод­ного капіталу та ін.[1]

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон’юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в бага­тьох підприємствах України.[2]

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах ±3% середньомісячної величини від середньо квартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших однакових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов’язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів.

У дальшому наростають кризові явища (більш явні ознаки банкрутства), які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції). Крім того, характерною є затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.[5]

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

–        неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

–        низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

–        низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

–        неадекватний маркетинг;

–        велика частка позикового капіталу;

–        низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т. п.);

–        неадекватність трансакційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.