Ефективність використання трудових ресурсів в Україні

 • учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних  навчальних закладах; 

 • особи,  які одержують пенсію за віком  або на пільгових умовах; 

 • особи,  які одержують пенсію у зв'язку  з інвалідністю; 

 • особи,  зайняті веденням домашнього  господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами; 

- • особи,  які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; 

 • інші  особи, яким немає необхідності  працювати незалежно від джерела  доходу [1,61]. 

Використання  робочої сили в процесі праці  передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання. 

Фаза формування характеризується: 

 • природним  відтворенням, тобто народженням людей та досягненням ними згодом працездатного віку; 

 • відновленням  здатності до праці в існуючих  працівників. Для цього їм необхідні  продукти харчування, одяг, житло,  а також вся інфраструктура  сучасного існування людини (транспорт, зв'язок, тощо); 

 • одержання  людьми освіти, спеціальності й  певної трудової кваліфікації. 

Фаза розподілу  й перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також  по організанізаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. 

Перерозподіл  робочої сили здійснюється у вигляді  її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. 

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників. Усі фази органічно пов'язані між собою. 

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили. 

Екстенсивне відтворення  означає збільшення чисельності  трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни  їхніх якісних характеристик. 

Інтенсивне відтворення  трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного [3,103]. 

     Основним  джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене — перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення — не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення — депопуляція), що пов'язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності. 

     Сучасній  демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності  населення України, його економічно активної частини. 

     Становлення ринкових відносин характеризується природним  переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці. В сучасних умовах в Україні цього не відбувається. 

     Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має  розроблення системи їх балансів. 

До системи  балансів трудових ресурсів належать: 

 • зведений  баланс робочих місць і трудових  ресурсів (звітний і плановий); 

 • баланс  розрахунку додаткової потреби  в робітниках і службовцях  та джерел їх забезпечення; 

 • балансовий  розрахунок потреби в підготовці  кваліфікованих робітників; 

 • балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після завершення навчання; 

 • балансові  розрахунки потреби в спеціалістах; міжгалузевий баланс затрат праці; 

 • баланс  робочого часу. 

     Система балансів і балансових розрахунків  розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати кон'юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрями та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо. 

     Баланс  трудових ресурсів являє собою систему взаємозв'язаних .показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів). 

     У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо [2, 78].

1.2. Поняття, форми  та види зайнятості  населення та її зв'язок з          трудовими ресурсами

     Використання  трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

     Зайнятість  населення являє собою діяльність частини населення щодо створення  суспільного продукту (національного  доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

     Соціальна сутність зайнятості відображає потребу  людини в самовираженні, а також  у задоволенні матеріальних і  духовних потреб через дохід, який особа  отримує за свою працю.

     Згідно  із законом України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [4].

     Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

     Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у  нормальних для даного регіону розмірах.

     Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного  робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

     Явна  неповна зайнятість зумовлена соціальними  причинами, зокрема необхідністю здобути  освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

     Прихована неповна зайнятість відбиває порушення  рівноваги між робочою силою  та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

     В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

     Часткова  зайнятість — це добровільна неповна  зайнятість.

     Первинна  зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

     Якщо  крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

     Види  зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами  використання праці, професіями, спеціальностями  тощо. Під час їх визначення враховують:

• характер діяльності;
• соціальна належність;
• галузева належність;
• територіальна належність;
• рівень урбанізації;
• професійно-кваліфікаційний рівень;
• статева належність;
• віковий рівень;
• вид власності.

     Окрім цих видів зайнятості, існують  ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день [5, 137].

     Сьогодні  в Україні ці види зайнятості охоплюють  велику частку населення.

     Зайнятість  неповний робочий час— це робота неповну  робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

     Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

     Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка  пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

     В умовах перехідної економіки в Україні  досить поширена не регламентована форма  зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

     Нерегламентована  зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

     Розширення  нерегламентованої зайнятості супроводжується  подальшим знецінюванням робочої  сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін [6, 84].  
 

1.3 особливості міського та сільського розселення 

     Зміни в динаміці загальної чисельності  населення визначаються змінами  у розміщенні міського і сільського населення. Розселення і виробництво мають прямий та зворотній зв’язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовило певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство і гірнича промисловість, наприклад, локалізують населення. Але під впливом НТП великі міста “притягують” виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукоємких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.

     Якщо  на початку століття в Україні переважало сільське населення – близько 82 % всього населення, то нині майже 68 % її населення мешкає в міській місцевості.

     В Україні виділяються такі групи  міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн. чол.), а також селища міського типу¹.