Ефективність використання трудових ресурсів в Україні

     Найчисельніша група – малі міста. Вони становлять 92,3 %, проте в них проживає всього 31,8 % міського населення України. У  великих, дуже великих і містах мільйонерах  проживає 56,9 % міського населення України.

     Збільшення  питомої ваги міського населення  і зростання соціально-економічної  ролі міст називається урбанізацією. 

      По рівню  урбанізації виділяють: 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рисунок 1 Рівень урбанізації. 

В Україні  показник урбанізації становить 68 %. Найбільший відсоток міського населення  в Україні - у Донецькій (90 %), Дніпропетровській (84 %), Луганській (87 %) та Харківській (79 %) областях. Найнижчий - у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41-43 %). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу і Придніпров’я. Західні райони Країни недостатньо урбанізовані.

     Надмірний процес урбанізації породжує негативні  явища, особливо це стосується Донбасу, Придніпров’я та ін. У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20 % прямих захворювань.

     Важливим  напрямком поліпшення екологічної  ситуації у високо урбанізованих  регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності  населення великих міст.

     На  сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства дуже актуальним є питання сільського розселення. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується, насамперед за рахунок зниження природного приросту в сільських населених пунктах, зумовленого несприятливою демографічною ситуацією, а також міграцією сільських мешканців у міста. Сьогодні сільське населення становить 32 % від усього населення нашої держави. Тільки в поліських, подільських та карпатських областях України (Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька) в селах проживає більш 50 % усього населення. Дуже низькою є частка сільського населення в Донецькій (10 %), Луганській (13 %), Дніпропетровській (16 %) областях. Менше сільського населення у Запорізькій і Херсонській областях.

     Сільське  населення України проживає в  різних за кількістю мешканців селах (малих, середніх та великих). Малі поселення  мають до 500 чол., середні – від 500 до 1000 чол., великі - понад 1000 чол. Зараз в Україні близько 70 тис. сільських поселень. З них 57,7 % малих, 22,4 % середніх та 19,9 % великих. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх та великих селах.

     На  характер сільських населених пунктів  значно впливають природні умови. На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250-500 чоловік. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні 500-1,500 чоловік. Вони тяжіють до річкових долин і ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч чоловік. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок.

     В Українських Карпатах переважає  тип гірсько-долинних сіл. Села тут  тануться вузькими смугами в долинах  річок на 8-10 км. Сільські поселення  рідко підіймаються в гори вище 850 м. В Криму – розміщенні уздовж водостоків та на крутих гірських схилах [9, 115]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.  АНАЛІЗ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ 

2.1 Стан наявності трудових ресурсів україни 

     Термін  „трудові ресурси” вперше ввів в економічну літературу відомий економіст С.Г.Струмілін  в 1922 році. Під трудовими ресурсами  він розумів робочу силу даної країни або народу у віці 16-49 років.

     Під ресурсом розуміється все те, що може бути утилізовано (спожито з  користю). Унітарність є корисність. Тому ресурс – це все те, що витрачається в процесі виробництва товарів  і послуг та із чого людина може отримати користь.

     Трудові ресурси являють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоров’я . Трудові ресурси  утворюють складну соціально-економічну систему, яка складається з багатьох людей, безпосередньо зв’язаних  певними умовами існування і  розвитку.

     Трудові ресурси – це перш за все соціально-економічна категорія, в якій продуктивні сили і виробничі відносини взаємно  проникають і обумовлюють одна одну. Це сукупність носіїв функціонуючої  та потенційної робочої сили і  тих відносин, які виникають в процесі її відтворення (формування, розподілу і використання).

     Трудові ресурси – це частина населення  країни, яка володіє здібностями  і можливостями приймати участь в  процесі праці у відповідності  зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним досвідом, професійною підготовкою [8, 133].

     Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва  полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим  самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.

     Чисельність населення, його статева структура  є найважливішими показниками демографічної  характеристики народонаселення. Істотний вплив на кількісні параметри  трудових ресурсів має статевий склад  населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша. Не менш важливим є показник природного приросту населення та його міграція (табл. 1). 

     Таблиця 1.Природний прирост та міграція населення

                                 | 2007 | 2008           | 2009  | 2010   |

 Чисельність  населення | 46646,0 | 46258,2 | 46053,3 | 45831,4 |

 чоловіки                      | 21434,7 | 21297,7 | 21185,0 | 21107,1 |

 жінки                      | 25031,0 | 24894,6 | 24778,4 | 24675,5 |

 Природний  приріст | -290,2 | -240,3 | -194,2 | -142,1 |

 Міграція  населення | 16,8            | 14,9            | 13,4           | 10,5            | 

Дані  про віково-статеву структуру  населення необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури (табл. 2). 

     Таблиця 2 Вікова структура населення

 Рік | 0-14 років | 15-24 років| 25-44 років| 45-64 років| 65 і понад років |

2007 | 6606,4 | 7266,8 | 13249,5 | 11739,9     | 7603,1                     |

2008 | 6501,1 | 7103,1 | 13206,6 | 11874,8     | 7506,7                     |

2009 | 6476,2 | 6829,9 | 13255,5 | 12084,4     | 7317,4                     |

2010 | 6483,6 | 6541,1 | 13351,0 | 12238,0      | 7168,9              | 

     Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна  чисельності населення. Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку.

     Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного  віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів - це поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров'я, що уможливить зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську, ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію тощо [11, 214]. 
 

2.2  Аналіз балансу трудових ресурсів 

     Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має аналіз балансів трудових ресурсів. Баланс — це документ, що характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами.

      Баланси поділяють на звітні й планові. У  звітних балансах відображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату. В планових балансах на основі аналізу використання трудових ресурсів з урахуванням завдань економічного і соціального розвитку визначають основні джерела й форми забезпечення кадрами господарства, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями народного господарства. За своєю структурою баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. 

      На  регіональному рівні при встановленні ресурсної і витратної частин балансу між ними інколи виникає невідповідність. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є надлишок трудових ресурсів, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних ресурсів живої праці в трудодефіцитних районах [7, 260].

      Певний надлишок трудових ресурсів є у сільській місцевості деяких областей.

      Наприклад, аналіз ресурсної частини балансу показує, що в структурі останніх переважають особи старших вікових груп. При цьому враховують і тенденції до природного приросту. При зниженні на перспективу природного приросту населення у працездатному віці і "старінні" трудових ресурсів навіть у районах з надлишком трудових ресурсів доцільно розширювати сферу прикладання праці на місці і досить обережно підходити до питань територіального перерозподілу їх. Такий підхід виправдовує себе при прогнозуванні раціонального використання трудових ресурсів сільської місцевості районів з надлишком трудових ресурсів. Практика показує, що в окремих районах сільське господарство забезпечене трудовими ресурсами на достатньому рівні. Однак вважати працездатне сільське населення резервом для галузевого перерозподілу доцільно за умови відповідного зниження затрат живої праці на виробництво сільськогосподарської продукції на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. 

      Водночас  слід зазначити, що в господарстві України  є великі резерви вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових ресурсів є й у структурі зайнятості. Наприклад, у народному господарстві України ще висока частка керівників та фахівців. Таке становище, коли кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють потребу галузевого перерозподілу значної частини робочої сили [10, 163.

      Зростаючий  дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення продуктивних сил. Однак у сучасних умовах концепція  розміщення продуктивних сил враховує вимогу обмеження будівництва в містах великих підприємств, особливо галузей матеріального виробництва, не пов'язаних з обслуговуванням населення. Необхідною умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. Відбір галузей виробництва для великого міста потребує забезпечення не тільки високого економічного ефекту, а й створення нешкідливих умов для довкілля і населення, раціонального використання землі. Нині поліпшення використання трудових ресурсів пов'язане з більш повним використанням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній промисловості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й  устаткування порівняно нижча, ніж у великих [14].