Обґрунтування терміну корисного використання основних виробничих фондів

 

 У процесі експлуатації основні виробничі фонди, особливо їх активна частина, постійно зношуються і потребують певних витрат на періодичний ремонт, модернізацію і заміну .

Скорочення  строків експлуатації машин і  устаткування, з одного боку, сприяє прискоренню їх оновлення, зменшенню періоду техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищенню технічного рівня підприємств, зростанню продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого — обумовлює збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, вимагає більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження  періоду функціонування машин і  устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього направити більше ресурсів на розширення їх відтворення, але викликає зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, збільшення видатків на їх утримання та експлуатацію. Тому строки експлуатації активної частини основних фондів мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом всього періоду функціонування.

Результати  спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації справляють щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати.

Засоби праці  складаються з великої кількості  конструктивних елементів, які виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці ще задовго до того моменту, коли кожний з цих об'єктів в цілому стає непридатним для подальшого використання в виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється шляхом періодичного проведення відповідних ремонтів. Суть ремонтів зводиться до усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення таким чином постійної дієздатності засобів праці впродовж усього періоду їх експлуатації.

Збереження  споживчої вартості основних фондів та подовження можливого терміну  їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.

Підприємство  може використовувати різні підходи  до проведення ремонтів основних засобів:

• запобіжна ремонтна політика, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів;
• аварійна ремонтна політика, при якій ремонтні роботи проводяться    лише    під   час    виходу    основних    засобів    з    експлуатації (аварійний ремонт);
• комбінований.

Для вибору оптимальної  стратегії ремонтів слід виходити з  того, що підприємство зацікавлене, щоб витрати через виробничі паузи (В_п) та витрати на утримування засобів виробництва в задовільному стані (ремонтні роботи) (З_р) були мінімальні, тобто:

В_п+З_р à min

Більш доцільною  є запобіжна ремонтна політика, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утримуванню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні й більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.

Реалізація  такої політики передбачає:

• обґрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та почерговості виконання ремонтних робіт (огляд обладнання,  технічне обслуговування, малий та середній поточний та капітальний ремонти);
• здійснення контролю за ходом, дотриманням термінів та якості 
  ремонтних робіт.

При виборі аварійної ремонтної політики слід враховувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання. Це може поставити під загрозу виконання виробничої програми (плану товарообороту), може унеможливити здійснення окремих етапів торговельно-технологічних операцій (зберігання товарів, фасування, розвантаження та інше), що може мати катастрофічні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.

Вибір аварійної  ремонтної політики передбачає розробку програми дій підприємства в разі аварії основних фондів, в якій за видами основних фондів, що вийшли з ладу, мають бути передбачені відповідні заходи реагування.

Завчасна розробка програми дій дозволить скоротити витрати  підприємства через вимушений простій. Ефективним інструментом захисту підприємства від аварійних ситуацій є також страхування його майна від безпосередніх (пошкодження та загибель) та непрямих (втрата прибутку від перерви у виробництві) збитків.

На підприємствах  різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування і ремонту устаткування та інших засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів.

Поточний ремонт проводиться з метою збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій, усунення дрібних неполадок, заміни спрацьованих деталей.

Капітальний ремонт полягає у відновленні фізично спрацьованих конструктивних елементів засобів праці та первісних техніко-експлуатаційних їх параметрів. На відміну від поточного ремонту він є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводиться через тривалі проміжки часу (один раз на кілька років).

Є ще третій вид ремонту — відновний ремонт. Його здійснюють внаслідок виникнення форс-мажорних ситуацій (стихійних лих: пожеж, повеней, землетрусів та ін.).

Витрати на поточний ремонт є практично постійними і рівномірними впродовж експлуатаційного періоду засобів праці, тому їх зараховують до собівартості продукції. Проведення капітального ремонту потребує певною мірою великих одночасних витрат, що унеможливлює їх включення до собівартості продукції таким самим чином, як витрат на поточний ремонт. Ці витрати формують заздалегідь і зараховують до собівартості продукції рівномірно протягом міжремонтного циклу, тобто періоду між двома суміжними капітальними ремонтами.

Відновний ремонт в основному  фінансується за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом виконуваних робіт належать до сфери капітального будівництва.

У нинішніх умовах господарювання і формування ринкової економіки  важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують декілька разів. Якщо проведення першого капітального ремонту в більшості випадків економічно вигідніше, ніж придбання нової машини (фактичні витрати на нього 35—40 % балансової вартості), то наступні капітальні ремонти коштують часто дорожче, ніж нове устаткування аналогічного типу і призначення.

Для економічної  оцінки доцільності витрат на капітальний  ремонт порівнюють два альтернативних варіанти: перший — капітальний ремонт фізично спрацьованої машини і подовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл — і другий — заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. За першим варіантом це будуть витрати на очікуваний ремонт (R_i ) і перевищення експлуатаційних видатків на капітально відремонтовану машину ( S_e ) а за другим, — вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини ( Ц_н )і витрати від недоамортизованої діючої машини ( S_a ). Крім того, мають бути враховані відмінності у продуктивності й тривалості ремонтного циклу капітально відремонтованої та. нової машини.

У загальному вигляді умова оцінку діяльності на капітальний ремонт машини можна виразити нерівністю

R_i  +S_e < Ц_н

+ S_a

де  — коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності праці діючої машини і нової;

       — коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно тих самих машин.

Для практичного  застосування цю нерівність доцільніше перетворити у вираз, що характеризує ступінь доцільність витрат на капітальний ремонт машини:

Е_р =1-

,

Е_р  - коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої машини.

Розрахункові коефіцієнти ( Е_р ) можуть мати плюсове, мінусове або нульове значення. При всіх плюсових значеннях коефіцієнта капітальний ремонт слід вважати економічно виправданим, при мінусових — недоцільним, а при нульовому значенні коефіцієнта порівнювані варіанти рівноцінні.

Загальний обсяг  витрат на ремонтно-технічно обслуговування  діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів впродовж фактичного терміну їх експлуатації та собівартості кожного ремонту. Це означає, що для різкого зменшення витрат на ремонт устаткування та інших основних фондів необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їх функціонування; по-друге, максимально  максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

Головним напрямком зниження собівартості ремонтник робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного  виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовленим нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

• збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, що дає змогу  зменшити на 15—20 % обсяг, виробництва нових запасних частин;
• всебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (галузь, територіальна система фірмового обслуговування машин, ремонтні господарства на самих підприємствах).

Для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів вагомого значення набуває модернізація діючого виробничого устаткування. При невеликих витратах і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування відповідно до нового технічного рівня, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей і збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств показує, що здійснення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує їх продуктивність на 30—60 %, а пов'язані з нею витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснити як загально технічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення доцільності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися попередньою формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість видатків на капітальний ремонт відповідного устаткування.

Коефіцієнт  доцільності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, здійснюваних одночасно дорівнюватиме:

Е_рм =

,

де М — витрати на модернізацію. При цьому величини , і S_е, що використовуються у формулі, потрібно визначати за даними модернізованої та нової машини.

Важливим  елементом процесу відтворення  основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає:

• встановлення оптимальних строків експлуатації відновних їх видів (груп);
• розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити до 
  тримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів 
  основних фондів.

При простому відтворенні засобів праці розмір їх зміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному відтворенні — залежить не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), але й темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Нині в  більшості галузей народного  господарства України темпи оновлення основних фондів і особливо їх активної частини шляхом заміни не забезпечує оптимальних строків експлуатації. За останні 8—10 років коефіцієнт заміни, наприклад, металообробного устаткування коливається в межах 2—3 %, що у 3—4 рази нижче норми. Тому істотне прискорення темпів оновлення активної частини основних фондів для переважної більшості підприємств в усіх галузях народного господарства залишається першочерговим завданням.

 

1.3. Оптимізація термінів корисного використання основних виробничих фондів.

Одним з важливих завдань управління основними фондами є визначення оптимальних термінів їх експлуатації.

Скорочення  термінів експлуатації дозволяє забезпечити  прискорене оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат.

Проте негативним наслідком  такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних відрахувань, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов'язаннями.