Організація виробництва

— орієнтація на задоволення  вимог споживача певних галузей  або окремих регіонів;

— освоєння виробів, функціональні  можливості яких реалізуються за новими принципами;

— поліпшення найважливіших  показників якості продукції;

— зниження рівня дефіцитності продукції, яка виробляється;

— збільшення строків  гарантії на продукцію;

— розвиток сервісу.

      Залежність витрат на виробництво продукції та її якість показані графічно на рис. 2

Рис. 2. Економічна ефективність забезпечення якості:

1 — задовільний рівень; 2 — середній рівень; 3 — високий рівень; а — рівень продаж; б — рівень витрат

       Кожному виду продукції відповідає певний рівень витрат на забезпечення його якості: чим вища якість продукції, тим більші витрати. Для продукції низької якості витрати можуть перевищити виторг від продажів. Те саме відбудеться, якщо якість продукції буде занадто високою.

Фірми, які виробляють продукцію при задовільному (1) і  високому (3) рівні якості, отримують  однаковий прибуток. І хоча витрати  щодо забезпечення високого рівня якості будуть вищими, а прибуток меншим, ніж у разі випуску продукції середньої якості (2), фірма матиме виший ринковий потенціал, а її продукція довше збереже конкурентоспроможність.

Одним із найважливіших  факторів, що забезпечують якість, є  робітники високої кваліфікації. При цьому враховуються як фізичні якості (зір, витривалість, вправність), так і особисті характеристики робітників (вміння ладити з людьми, вміння керувати, мистецтво продавати).

        Конкурентоспроможність товарів — це здатність товарів відповідати вимогам конкурентного ринку, запитам покупців порівняно з іншими аналогічними товарами, представленими на ринку. Конкурентоспроможність визначається, з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, а з іншого — цінами, встановленими продавцем товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливає мода, сервіс під час продажу і після нього, реклама, імідж виробника, ситуація на ринку, коливання попиту.

        В умовах переходу України до відкритої ринкової економіки боротьба за споживача на внутрішньому і зовнішньому ринках потребує створення і виробництва дійсно конкурентоспроможних товарів. У зв'язку з цим виникає проблема пошуку економічно раціональних рівнів конкурентоспроможності товарів і витрат на їх досягнення.

         Сьогодні в Україні (в умовах дефіцитної економіки) споживач задовольняється лише тим, до чого він має доступ. Вимоги щодо якості різко знижені. "Природний" регулятор і критерій оцінки якості — попит і пріоритет покупців — припиняють "працювати", впливати на виробництво, маючи на меті підтримання мінімально потрібної якості для реалізації продукції. Якість потребує значних зусиль і витрат щодо своєчасного обновлення технічної бази виробництва та його об'єктів. Але якщо продукція, виготовлена як-небудь, все ж таки розкуповується, у виробника зникає стимул робити, "зайві" зусилля.

         Вирішення проблеми якості в Україні в нових умовах багато в чому залежить від створення відповідної законодавчої бази. її складові елементи, а саме: Закон про захист прав споживача; Закон про стандартизацію та сертифікацію; Закон про державний нагляд за стандартами, нормами та правилами; Закон про метрологію, тісно пов'язані з іншими "суміжними" законодавчими актами (наприклад, Закон "Про охорону довкілля").

Розроблена Державна програма України по управлінню якістю продукції. В ній відображена державна політика, яка спрямована на створення умов, що забезпечують економічну зацікавленість товаровиробників у виготовленні продукції в асортименті, який відповідає інтересам різних верств споживачів, а також завданням соціально-економічного розвитку України.

        Особливе місце в програмі управління якістю відведено економічним методам. До них відносяться такі: державне регулювання ринку через удосконалення системи податків та інші фінансові важелі; сприяння розвитку конкуренції; впровадження в життя положень законодавства про антимонопольну діяльність; створення ефективного механізму правового захисту українських споживачів.

        Особлива увага в програмі приділяється проблемі захисту прав споживача. Термін "споживач" застосовується для визначення окремих представників широкої громадськості, які використовують споживчі товари, власність або послуги в особистих цілях.

         Конкурентоспроможним є той товар, комплекс споживчих і вартісних характеристик якого визначає його успіх на ринку, тобто здатність даного товару бути обміняним на гроші в умовах широкої пропозиції до обміну інших конкуруючих товарів-аналогів.

         Фактори конкурентоспроможності товару містять у собі як істотні внутрішні причини, її визначальні, так і джерела (сили), що впливають на конкурентоспроможність товару. Можна виділити різні підстави класифікації її факторів (рис. 3).

Рис. 3 Класифікація факторів, які впливають на конкурентоспроможність товару

        Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фактори — це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться:

1. Діяльність державних  владних структур (фіскальна та  кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, залежно від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство отримуватиме високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримуватиме.

2. Господарська кон'юнктура.  Вона включає кон'юнктуру ринків  сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3. Розвиток родинних  та підтримуючих галузей. Йдеться  про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої  переробки), нових матеріалів та  джерел енергії. Впровадження їх у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони  включають зростання попиту на  товари, що виробляються підприємством,  його стабільність і дають  можливість підприємству отримувати  високий прибуток, а також закріпити своє положення на ринку.

       Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

       До внутрішніх факторів належать:

       1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

       2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

        3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції з сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексне її перероблення призводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, через що не можна розширити виробництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, поліпшення використання сировини, її комплексна переробка знижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

       4. Збут продукції: його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор суттєво впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна досягти непоганих результатів у виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець через непродуману збутову політику. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринку, стимулювання збільшення об'ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту.     Все це робиться, з одного боку, на основі формування "свого" покупця, проведення ефективної ціпової політики і т. п., а з іншого — шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням за доступними цінами.

         Оптимальні умови конкурентоспроможності товару (К) можна подати як вираз

де К — конкурентоспроможність;

Ек — корисний ефект;

Цсп — ціна споживання.

       З цієї формули виходить, що на ринку найбільшим успіхом користуватиметься не той товар, за який виробник (або реалізатор) запросить мінімальну ціну, а той, який вимагає мінімальних витрат у процесі споживання (експлуатації), оскільки ці витрати можуть бути значно більшими за ціну продажу.

        Критерій конкурентоспроможності — це якісна та (або) кількісна характеристика продукції, що слугує основою для оцінювання її конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність товару — це, насамперед, ступінь відповідності його характеристик до вимог ринку, який визначається завжди конкретно за певним товаром (або групою товарів) на певному ринку для певної цільової аудиторії (сегмента споживачів). Для визначення ступеня цієї відповідності використовують одиничні та групові параметричні індекси.

         Одиничний критерій конкурентоспроможності належить до однієї з простих характеристик, що визначають конкурентоспроможність.

Для розрахунку одиничних  параметричних індексів застосовують формулу

де Іі — одиничний  індекс, розрахований за і-м параметром;

Рі — 1-й параметр оцінюваного  товару;

Р100 — аналогічний  параметр базового зразка порівняння.

         Як базовий зразок може виступати реальний товар, що найбільше задовольняє потреби, або гіпотетичний товар, який задовольняє потреби повністю (на 100 %).

         Груповий критерій конкурентоспроможності — це комплексний критерій, який належить до групи характеристик, що визначають конкурентоспроможність товару з одного чи іншого боку. Приклади групового критерію:

— рівень якості;

— імідж;

— рівень новизни;

— ціна споживання.

3. Практична частина

Задача 1

     По даним технологічного процесу виготовлення деталей, а також з урахуванням розмірів планової партії випуску деталей і передатної партії, визначити тривалість технологічного циклу обробки партії деталей при різних видах руху. Побудувати графіки процесу обробки партії деталей,  зробити вивід про ефективний варіант.

 

Найменування опирацій
	Штучний час, хв	Число робочих місць  на операції
1. Обдирна	9	1
2. Центрувальна	9	1
3. Токарська - чорнова	19	1
4. Токарська - чистова	24	2
5. Свердлильна	18	1
6. Шліфувальна	10	2
Планова партія, шт.	60
Передатна партія, шт	6

 

Розв’язання

1. Визначення тривалості технологічного циклу базується на розрахунку операційних циклів. Тривалість операційного циклу або час виконання однієї операції для всієї партії деталей визначається по формулі

           n * t

    Т =                       , де:                                 

           с  

             n - число деталей у партії, шт;

     t - норми часу по окремих операціях,  хв;

     с - число робочих місць по  операціях.

По операціях час обробки партії деталей складе, мін: 

Т₁ = 60 * 9 / 1 = 540

Т₂ = 60 * 9 / 1 = 540

Т₃ = 60 * 19 / 1 = 1140

Т₄ = 60 * 24 / 2 = 720

Т₅ = 60 * 18 / 1 = 1080

Т₆ = 60 * 10 / 2 = 300

 

2. Послідовний рух характеризується тим, що вся партія деталей передається з операції на операцію цілком, тобто не дробиться на передатні партії. Для такого руху тривалості технологічного циклу визначається сумою операційні циклів

        m

T^т_посл = n *  ∑  (t/с) і ,

          і=1

 

де: m - число  операцій.

T^т_посл = 60 * (9 / 1 + 9 / 1 + 19 / 1 + 24 / 2 + 18 / 1 + 10 / 2) = 4320 хв.

3. Тривалість технологічного циклу при паралельному русі деталей буде найменшою :

Т_ц = р * ∑ (t_i / c_i + (n – p) * t _max / c _max ), де

 

р – розмір транспортної партії, шт.;

n – кількість деталей у партії, шт.;

t_i – норми часу на операції, хв.;

c_i – кількість робочих місць;

t _max – час виконання найбільш тривалої операції, хв.;

c _max – кількість робочих місць для виконання найбільш тривалої операції.

 

Т_ц = 6 * (9 / 1 + 9 / 1 + 19 / 1 + 24 / 2 + 18 / 1 + 10 / 2) + (60 – 6) * 24 / 2 =

= 6 * 72 + 648 = 1080 хв.

4. Будуємо графік процесу обробки партії деталей:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача 2

Розрахувати прямоточну лінію картера редуктора, побудувати графік-регламент роботи лінії й графік оборотних заділів.  Режим роботи ділянки - двозмінний. Програма запуску становить 185 штук у добу. Період комплектації заділу дорівнює половині зміни. Норма штучного часу (у хвилинах) по операціях технологічного процесу наведена в таблиці.

№ варіанта	Норми штучного часу по операціях, хв.
	1	2	3	4	5	6	7	8
13	4,2	1,0	5,2	2,3	2,9	5,1	2,7	2,5