Управління виробничими витратами

      ВСТУП 

      Актуальність  теми курсової роботи полягає в тому, що ефективне управління витратами  забезпечує досягнення стратегічних цілей  суб’єкта господарювання, оскільки саме від величини витрат залежить рівень прибутковості, обсяг діяльності та ринкова вартість підприємства. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалювання практики керування витратами виробництва з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду. Це дозволить підприємству забезпечити оптимальний рівень витрат виробництва, максимізувати прибуток, підвищити конкурентноздатність.

Проблемне поле :

Проблема розробки ефективних методів управління виробничими  витратами на підприємствах.

Вибір методу управління за принципом мінімізації  загальної  величини виробничих витрат. 

   Мета  роботи - визначити основні методи планування та аналізу виробничих витрат на підприємстві.

   Відповідно  до поставленої мети визначені наступні завдання :

• розкрити сутність виробничих витрат підприємства та дати їх класифікацію,
• охарактеризувати складові системи управління виробничими витратами на підприємстві,
• визначити основні методи планування та аналізу виробничих витрат підприємства,
• дослідити напрями зниження витрат підприємства.

       Об’єкт дослідження – процес  управління витратами на підприємстві.

       Предмет дослідження – методи  аналізу управління витратами  на підприємстві.

   Робоча  гіпотеза : ефективна система управління виробничими витратами забезпечить оптимальний рівень витрат виробництва, максимізацію  прибутку, підвищить конкурентоздатність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність  та класифікація виробничих витрат  виробництва  

     Витрати – це економічний показник роботи підприємства, фірми тощо, який характеризує суму витрат, понесених у процесі господарчої діяльності [46].

     Витрати – це вартість ресурсів, що використовуються в подальшому для отримання прибутку або досягнення інших цілей організації. До складу витрат належать вартість матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для виробництва тієї чи іншої продукції чи послуг. Економія витрат є одним з критеріїв підвищення ефективності діяльності підприємства.

     Діяльність  підприємства пов`язана із певними  витратами, які за їх економічною  суттю на базі діючого бухгалтерського  обліку розподіляють на поточні та капітальні [12]. До поточних витрат відносять витрати виробничих ресурсів, які споживаються протягом одного виробничого циклу. До капітальних – витрати на придбання поза оборотних активів, що використовуються у декількох циклах виробництва та вартість яких включається до поточних витрат виробництва (оборотних) шляхом нарахування зносу. Залежно від сфери діяльності поточні витрати мають назву: на підприємствах, що здійснюють матеріально – технічний збут, торговельну, посередницьку діяльність – витрати обігу, на підприємствах виробничого профілю – витрати виробництва чи собівартості. Відповідно до типового положення про калькулювання собівартості продукції у промисловості, собівартість – це викладені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію [12]. Витрати на виробництво мають назву виробничо-заводської собівартості, а витрати на виробництво та реалізації – повної собівартості промислової продукції. Зміни у податковому законодавстві, що відбулися у 1997 році, призвели до появи поняття валові витрати [2]. Склад валових витрат регулюється законодавством з метою визначення оподаткованого прибутку. Відмінність між валовими витратами та собівартістю полягає в тому, що вони характеризують витрати підприємства, пов`язані з усіма видами діяльності підприємства, а собівартість – з виробничою діяльністю. Таким чином, поява поняття валових витрат не відміняє поняття собівартості та необхідність її визначення, бо без розрахунку собівартості продукції неможливо оцінити ефективність виробничої діяльності і розробити цінову політику підприємства. Крім того, розрахунок собівартості потрібен для оцінки ефективності та обсягу використання ресурсів підприємства. Бо собівартість являє собою вартісну оцінку ресурсів, що були застосовані на виробництво та реалізацію продукції.

     Ресурси, що використовуються підприємством, є різноманітними за характером та строком оновлення. Відповідно до цього витрати підприємства мають неоднорідний характер, вимагають їх класифікації. Класифікація – це один з методів пізнання та вивчення об`єктів. Її суть у розподілі об`єктів на класи на базі визначення загальних властивостей об`єктів та закономірних зв`язків між ними. Чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об`єктів та можливостей управління ними.

     Витрати на виробництво як об`єкт пізнання добре вивчені в теорії обміну та аналізу виробничої діяльності. Класифікація витрат має практичне значення. Групування витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж , групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат на виробництво на базі різних ознак наводиться у табл. 1.1 [25].

     Таблиця 1.1Класифікація витрат

     Розглянемо  класифікацію витрат більш детально.

     Під час групування витрат за їх економічним  елементом до кожного елементу включають  витрати на конкретний вид ресурсів. При цьому не має значення, на які цілі витрачені ресурси, закінчено виробництво продукції чи ні тощо. У типовому положенні з планування, обліку та калькулювання собівартості у промисловості наводяться п`ять економічних елементів:

     - матеріальні витрати;

     - витрати на оплату праці;

     - відрахування на соціальні потреби;

     - амортизація основних фондів;

     - інші витрати.

     Класифікація  за економічними елементами є єдиною для всіх галузей промисловості. Вона має практичне значення. На її основі складається форма звітності підприємства. Таке групування дозволяє визначати та аналізувати структуру витрат підприємства, аналізувати її динаміку. Залежно від питомої ваги того чи іншого елемента в собівартості виробництва виділяють: матеріаломісткі (висока питома вага матеріальних витрат), трудомісткі (значне частка витрат на оплату праці), фондомісткі галузі (головне місце займає амортизація основних фондів).

     Витрати за статтями калькуляції – це витрати  на окремі види продукції, а також  витрати на основне і допоміжне  виробництво.

     Класифікація  витрат на прямі та непрямі залежить від характеру, об`єкту калькулювання, собівартість якого необхідно обчислити – виду продукції (робіт, послуг), виду діяльності.

     Прямі витрати – це витрати, які в  момент їх виникнення можуть бути безпосередньо  віднесені на об`єкт калькулювання (на базі первинної документації). До прямих витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектувальні, на заробітну плату та інші.

     Непрямі витрати пов`язані з роботою  підприємства чи його підрозділів загалом  або з виробництвом декількох  видів продукції, їх не можна безпосередньо  віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих витрат відносять: опалення та освітлення, оплату праці менеджерів, амортизацію та інші.

     Залежно від ступеня впливу обсягів виробництва  на рівень витрат вони поділяються  на умовно-змінні та умовно-постійні. Умовно-постійні – це витрати, що змінюються зі зростанням чи зменшенням обсягів виробництва. До них відносять витрати на утримання будов, споруд управління виробничою діяльністю цехів, витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. До умовно-змінних відносять матеріальні витрати, витрати на оплату праці робітників, зайнятих у процесі виробництва, інші витрати.

     До  змінних витрат відносять витрати, обсяг яких змінюється залежно від  рівня навантаження виробничих потужностей. До них відносять витрати на сировину, матеріали, технологічні витрати енергії.

     До  постійних витрат відносять витрати, обсяги яких не змінюється із збільшенням (чи зменшенням) рівня навантаження виробничих потужностей. Це орендна плата, відсотки на запозичений капітал, окремі види заробітки керівників фірми.

     Виділяють також центри відповідальності. Це структурні елементи підприємства, в  рамках якого менеджер несе відповідальність за доцільність здійснення витрат.

     За  періодами здійснення виділяють  поточні та одноразові витрати. Поточні  витрати - це звичайні витрати, в яких періодичність складає менше місяця. Одноразові витрати – це витрати, періодичність виникнення яких перевищує місячний термін.

     За  характером зв`язку витрат з процесом виробництва виділяють основні  витрати та витрати по управлінню виробництвом (накладні витрати). Основні витрати безпосередньо пов`язані із процесом виготовлення тих чи інших видів продукції. Це витрати сировини, матеріалів, зарплатня виробничого персоналу та інші. До накладних витрат належать витрати, пов`язані із необхідністю обслуговування виробничого процесу на підприємстві та управління ним. Це витрати на утримання цехової, заводської адміністрації, конторські витрати та інші.

     Також витрати поділяються на:

• релевантні та не релевантні;
• маржинальні (граничні);
• диференціальні (прирості);
• альтернативні.

     Нерелевантні  витрати – це витрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

     Релевантні  – витрати, які залежать від прийняття  управлінського рішення.

     Маржинальні – це витрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

     Диференціальні  – це витрати, які становлять різницю  між альтернативними рішеннями.

     Альтернативні витрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

     Також існує і наступна класифікація витрат :

• контрольовані витрати;
• неконтрольовані витрати.