Вказані гарантії надаються як у формі  спеціального документа (гарантійного листа), так і так і надпису  на векселі.

     До  недавнього часу під час кредитування підприємств, що мали недостатність  власних обігових коштів, приймався  гарантійний лист від вищестоящої  організації. А зараз гарантії надають  страхові товариства. Основою видачі гарантій є перевірка підприємства або організації.

     Гарантії  можуть надавати і фінансово стійкі підприємства, з якими підприємство-позичальник  має систематичні виробничі зв’язки (наприклад, постачальник або покупець даного підприємства.) В цьому випадку  необхідна інформація про кредитоспроможність  підприємства-гаранта. Якщо вказане  підприємство обслуговується в тому ж банку, що й позичальник –  така задача вирішується просто. Задача ускладнюється, якщо підприємство-гарант обслуговується іншим банком. Тому для цього потрібно мати єдиний центр, де була б відома інформація про  кредитоспроможність будь-якого  підприємства чи організації в країні у аналізованому аспекті гарантії бувають двох видів: незабезпечені  й забезпечені. Перший вид означає, що гарантія даної особи приймається  на основі довіри, оскільки з ним  давно підтримуються зв’язки, а  репутація в нього бездоганна. Від всіх інших контрагентів необхідно  потребувати доказів надійності і надання забезпечення. Вони, в свою   чергу потребують індивідуального підходу: відносно фізичних осіб можна скористатися даними про їх майно і прибутки, методика визначення платоспроможності підприємств банкам відома; є свої відомі методики визначення фінансових станів банків, страхових компаній, фондів. Якщо фінансове положення гаранта викликає сумнів, банк повинен очікувати забезпечення його гарантій заставою майна.

     Що  стосується з’ясування готовності гаранта  виконати при необхідності своє зобов’язання, то в цьому плані практикується  використання двох відповідей на такі питання як:

• збір широкої і об’єктивної інформації про клієнта;
• попередня зустріч з ним, де потрібно з’ясувати його умови і реальні наміри.

     Є ряд зобов’язань, що взагалі не можуть бути виконанні без особистої  участі боржника. Тому поручитель по загальному правилу несе обов’язок відшкодувати в грошовій формі невиконане боржником  зобов’язання. У випадку невиконання  зобов’язань боржник  і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні  боржники, якщо інше не встановлене  договором поручництва. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і  боржник, зокрема за сплату відсотків  за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлене  договором. Особи, що спільно дали поручительство, відповідають перед кредитором теж  солідарно. Солідарність не є ознакою  договору поручництва. У договорі може бути встановлено, що поручитель несе субсидіарну (“запасну”) відповідальність за боржника: у такому випадку до звернення з вимогою до поручителя кредитор повинен вжити заходів  для одержання боргу від головного  боржника.

     Якщо  до поручителя пред’явлений позив  він зобов’язаний залучити боржника до участі в справі. У противному випадку боржник має право  проти вимоги поручителя всі заперечення, що він мав проти кредитора. Поручитель вправі висувати проти вимог кредитора  заперечення, що міг би подати боржник. Поручитель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому випадку, якщо боржник він них відмовився, або визнав своє зобов’язання.

     Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством, гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми змушують комерційний банк з обережністю  ставитися до неї і використовувати  у комплексі з іншими формами  більшого забезпечення безпеки кредитування і розвитку банківської справи.

     З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту вкладників ПриватБанк та відповідно до статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України  встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків

     Резерв  використовується тільки для покриття непогашеної кредитної заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування  за бюджетними кредитами, а також  за кредитами та депозитами між установами в системі ПриватБанку.

     З метою нарахування резерву комерційні банки здійснють класифікацію виданих  кредитів та оцінку кредитних ризиків  з урахуванням таких критеріїв 

• оцінки фінансового стану позичальника;
• погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

     Згідно  з оцінкою фінансового стану  позичальника та перспектив його розвитку кредити можна віднести до таких  категорій :

• клас “А” – фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погасити основну суму кредиту та відсотків за нею у визначені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому самому високому рівні;
• клас “Б” – фінансова діяльність добра або дуже добра, але її не можна підтримувати на цьому рівні тривалий час.
• Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її чітка циклічність протягом короткого часу;

     Клас  “Д” – фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені. 

     Для визначення сум відрахувань до резерву  Національним банком України затверджена  така класифікація кредитів в залежності від рівня їх забезпеченості :

• забезпечені кредити – які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої якої перевищує кредитну заборгованість не менше ніж на 25%, або які мають гарантію Уряду України чи банківську гарантію;
• недостатньо забезпечені кредити – ті, що мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої становить не менше ніж 60% від суми кредитної заборгованості; кредити застрахованоному порядку, та кредит, надані під гарантії, договори – поруки юридичних осіб.
• Незабезпечені кредити – які не мають забезпечення, або ринкова вартість забезпечення становить менше ніж 60% суми кредитної заборгованості. Реальна вартість застави визначається на оцінки ризику щодо даного кредиту.

     Відповідно  до перерахованих критеріїв кредитний  портфель банку класифікується за такими за такими групами :

• Стандартні кредити – кредити, незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав, за якими своєчасно і в повному обсязі погашується основний борг, включаючи кредити пролонговані у встановленому порядку але не більше двох разів із загальним строком пролонгації не більше 180 днів.
• Кредити під контролем – пролонговані більше ніж 2 рази, або з загальним строком пролонгації більше 180 днів; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.
• Субстандартні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 60 дів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити.
• Сумнівні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.
• Безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

     За  кожною групою позик формується відповідний  розмір резервів з урахуванням ступеня  ризику.

     На  основі перелічених вище критеріїв  можна скласти таблицю.

     Таблиця 1

     Залежність  погашення заборгованості від фінансового  стану

     На  підставі класифікації позик ПриватБанк створює резерв щодо кожної групи  кредитів. Визначивши загальну суму заборгованості за кожною групою та відповідну суму зменшення, тобто різницю множать на процент  ризику за кожною групою кредитів. Цей  процент встановлюється НБУ. (таблиця 2).

     Таблиця 2

     Процент ризику за кожною групою кредитів

     Далі  отримані суми за кожною групою складаються  разом і банк отримує загальну суму страхового (резервного) фонду  для покриття можливих втрат за позиками.

     Слід  зауважити, що резерви під кредитні ризики розподіляються на загальні (під  стандартну заборгованість) та спеціальні (під нестандартну заборгованість).