Ціноутворення на олігопольному ринку

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з мікроекономіки

ТЕМА:

«Ціноутворення на олігопольному ринку»

 

 

Роботу перевірила

Роботу виконав

Ярова Л. А. студент ɪɪ курсу

групи УП-9

Попов Д. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир - 2008

 

План

 

Вступ

Ціноутворення

суть процесу ціноутворення

Загальна характеристика олігополії

характерні риси та причини поширення олігополії

особливості поведінки олігополіста

Моделі рівноваги олігополії

Моделі олігополістичного ціноутворення

модель ламаної кривої попиту

дилема олігополістів

моделі змов

модель домінуючої фірми

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Тема мого реферату: «Ціноутворення на олігопольному ринку». Ця тема на сьогодні є дуже актуальною, тому що розглядає один з найпоширеніших типів ринків і систему утворення в ньому цін і обсягів виробництва.

На олігопольному ринку можливі безліч ситуацій поведінки фірм зважаючи на їх розмір, тип продукції, тип взаємозалежностей, тому єдиної моделі рівноваги у короткостроковому чи довгостроковому періоді не існує. Всі моделі ціноутворення умовно можна об'єднати в три групи.

Взаємна гра - характерна для ринку з однотипним товаром та фірмам з однаковою ринковою рівновагою (моделі Курно, Бертрана, ламаної кривої попиту).

Послідовно гра - характерна для ринку з фірмою лідером, яка визначає ціну або обсяги випуску (моделі Штакельберга, домінуючої фірми).

Кооперативна гра - коли фірми домовляються про ціну та обсяги (таємна або явна змова).

Ці та інші моделі будуть розглянуті в моїй роботі.

Мета мого дослідження: розібрати суть ціноутворення на олігопольному ринку.

Завданням моєї роботи являється охарактеризувати кожну модель ціноутворення на олігопольному ринку.

 

Розділ 1. Ціноутворення

 

Суть процесу ціноутворення

 

Ціноутворення - це процес встановлення цін на товари та послуги.

При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не у сфері виробництва, не на підприємстві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин. Ціна товару і його корисність проходять провірку ринком і кінцево формуються на ринку. Кожна фірма ставиться до процесу ціноутворення по-своєму. В дрібних фірмах ціни звичайно встановлюються головним керівником. У великих компаніях проблемами ціноутворення, як правило, займаються керівники середнього рівня. Однак і тут керівництво подає загальні установки, формує цілі політики цін, затверджує ціни, запропоновані керівництвом нижчих ешелонів. У таких галузях, де фактори ціноутворення відіграють вирішальну роль (аерокосмічна промисловість, залізниці, нафтодобувна промисловість та ін.), фірми часто створюють відділи цін, які розробляють ціни або допомагають робити це іншим підрозділам.

Для здійснення процесу ціноутворення в ринковій економіці безпосередньо на підприємстві потрібні певні умови. Основні з них:

економічна самостійність;

комерційні умови діяльності;

захищеність;

конкуренція на ринку;

рівновага ринку.

Конкретизація політики ціноутворення здійснюється різними методами встановлення цін і контролю над ними. Варто зазначити, що ціни різняться спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії. Інакше кажучи, методика як елемент методології дає змогу здійснювати політику, яка відповідає економічній стратегії діяльності підприємства.

Таким чином, методика ціноутворення - це сукупність більш конкретних правил побудови ціни, які відображають специфіку галузей, виробництв, продуктів.

В умовах адміністративного регулювання економіки всі елементи ціни виступають у формі нормативів, встановлених керуючими органами. В умовах ринкової економіки ціна не є нормативом. Основний масив цін тут представлений вільними цінами, використовувані разом з ними регульовані ціни не ідентичні фіксованим адміністративним цінам. Ступінь свободи, важелі цінового регулювання неоднакові і залежать від специфіки конкретної галузі і виробництва. Це методичний аспект ціноутворення. Із поняттям «методологія ціноутворення» пов'язують таку категорію, як модель ціни.

Модель ціни - це найбільш принципова форма виразу ціни як економічної категорії. Модель ціни, як і методологія ціноутворення, визначаються в першу чергу типом господарської системи. Тип господарської системи, пов'язана з ним методологія ціноутворення, модель ціни - вихідні умови, які визначають цінову поведінку учасників господарського процесу.

Цінові методи - методи формування цін на товари і послуги в рамках прийнятої цінової стратегії.

Механізм ціноутворення в умовах ринкових відносин проявляється через ціни, їх динаміку. Динаміку цін формують два важливих фактори - стратегічний і тактичний.

Стратегічний фактор проявляється тоді, коли ціни утворюються на основі вартості товарів. Постійно відбуваються коливання цін навкруг вартості. Процес цей дуже складний. Тактичний фактор виражається в тому, що ціни на конкретні товари формуються під впливом кон'юнктури ринку.

Перший фактор - це фактор довгострокового, перспективного результату, другий - може часто змінюватися (в днях, годинах і т. д.), оскільки динаміка кон'юнктурних зрушень дуже висока. Як перший, так і другий фактори є дуже важливими в умовах ринкової економіки і ними потрібно досконало володіти і навчитися користуватись.

Перший фактор ставить у найбільш сприятливі умови ті підприємства, які мають сучасну техніку, технологію, користуються передовими методами організації праці і т. д.

Другий - ті підприємства, які досконало і швидко вміють користуватися кон'юнктурою ринку. В цьому випадку потрібна гнучкість, ретельна підготовка виробництва і виробничої інфраструктури, детальне вивчення ринку (маркетинг), а також високопрофесійні виконавці (кадри).

Проте найбільшу впевненість в успіху і виграш на ринку отримують ті підприємства, що мають можливість використовувати два фактори.

 

 

Розділ 2. Загальна характеристика олігополії

 

2.1 Характерні риси та причини поширення олігополії

 

Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну своїми діями.

Олігополію відрізняють наступні характерні риси.

Нечисленність фірм. На ринку товару панує незначне число фірм. Неможливо точно визначити, скільки саме повинно бути фірм в галузі, тому що олігополія охоплює великий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Наприклад, олігополія в американській алюмінієвій промисловості включає лише три пануючих фірми а картель ОПЕК - 13 країн.

Однорідна або диференційована продукція. В олігополії немає чітко визначеного виду продукції. В таких галузях можуть вироблятись або однорідні, стандартизовані продукти, такі як сталь, мідь, цемент, або досить диференційовані, такі як автомобілі, миючі засоби, побутові електроприлади тощо.

Всезагальна взаємозалежність фірм. Нечисленність фірм на ринку породжує елемент загальної взаємозалежності. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Приймаючи рішення, кожна фірма повинна враховувати можливу реакцію з боку конкурентів, зважати на те, що інші фірми будуть намагатися передбачити її дії і завчасно врахувати її реакцію на їхні дії.

Значні перешкоди входження в галузь. Бар'єри входження в олігополістичні галузь досить високі. Їх можна розглядати і як одну з причин поширення олігополії. Вони викликані ефектом масштабу, власністю на патенти, сировинні ресурси, видатками на рекламу.

Історично склалося так, що в багатьох галузях науково-технічний прогрес вимагає для досягнення ефективності все більших розмірів виробництва, отже, одне підприємство має такі виробничі потужності, що може задовольнити значну частку ринкового попиту. За умов досить стабільного попиту множина дрібних підприємств з високими витратами не здатна вижити. Розвиток деяких фірм на базі науково-технічного прогресу неминуче відбувається за рахунок витіснення або поглинання конкурентів, тому з часом число фірм в галузі скорочується. Менш енергійні фірми банкрутують, виживають найсильніші. Отже, ефект масштабу можна вважати основним бар'єром входження і причиною існування олігополії. Ця обставина робить неможливим перетворення багатьох галузей в більш конкурентні.

Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. Приводом до злиття можуть бути різні мотиви: досягти більшого ефекту масштабу, або зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги «великого покупця» на ринку ресурсів, тощо. Без сумніву, що переваги крупного виробника часто сприяють злиттю фірм.

Загальноприйнятим показником концентрації для олігополії є частка чотирьох фірм понад 60%. Але, наприклад, данні по основних галузях американської промисловості, показують, що на практиці рівень концентрації значно перевищує цей норматив. Так, частка галузевого продажу чотирьох найбільших фірм у виробництві побутових холодильників складає 94%, пральних машин - 91%, турбін і генераторів - 84%, миючих засобів - 79% і т. п. Однак слід враховувати, що цей показник має недоліки, може як завищувати, так і занижувати ступінь монополізації.

Справа в тому, що тут не врахована міжнародна і міжгалузева конкуренція, а також локальність деяких виробництв. Так, в автомобільній промисловості в США на частку чотирьох фірм припадає 92% виробництва транспортних засобів, але біля 25% всіх куплених в США автомобілів є імпортними, тобто рівень концентрації на ринку є значно меншим. Показники концентрації в алюмінієвій промисловості (64%) і виробництві міді (87%) не враховують, що ці товари в багатьох галузях є взаємозамінними, отже, конкурують між собою. Нарешті, показник концентрації для готового бетону складає лише 6% для чотирьох фірм і можна думати, що це високо конкурентна галузь. Але потрібно врахувати, що виробництво цього продукту, як правило, обмежується локальним ринком одного міста і відтак може мати олігополістичних характер.

 

 

Розділ 3. Моделі рівноваги олігополії

 

3.1 Модель Курно

 

Модель Курно - це перша модель олігополії, розроблена французьким економістом - математиком А. Курно у 1838 році. Це модель простої дуополії, - олігополії з двома фірмами. Кожна фірма виробляє обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів. Основним припущення моделі курно є те, що кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований,величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. Обидві фірма приймають рішення одночасно. Ціна, яку фірми приймають, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Припускається також, що дві фірми мають рівну економічну силу і випускають однорідну продукцію за відомої їм лінійної функції ринкового попиту:

 

P = a - b(Q₁ + Q₂), (3.1)

 

де a, b - позитивні числа, а Q₁ і Q₂ - обсяг випуску фірми 1 і фірми 2. Граничні витрати приймаються нульовими або постійними, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу. Якби фірма 2 зовсім не випускала продукцію, тобто Q₂ = 0, крива попиту на продукцію фірми 1 співпадала б з кривою ринкового попиту. Якщо фірма 2 забезпечуватиме перші Q₂ одиниць ринкового попиту, тоді крива попиту на продукцію фірми 1 визначатиметься рівнянням:

 

P₁ = a - b(Q₁ + Q₂) або P₁ = (a - bQ₂) - bQ₁. (3.2)

 

Графічно крива попиту для фірми 1 одержується шляхом зміщення вертикальної осі праворуч на величину обсягу виробництва (Q₂) другої фірми (рис 3.1). Частина початкової кривої ринкового попиту D, що знаходиться праворуч від нової вертикальної осі (пунктирна вісь Р'), є кривою попиту фірми 1. Її називають кривою залишкового попиту. Їй відповідає крива граничного виторгу MR₁.

 

Рис. 3.1. Максимізація прибутку дуополістом в моделі Курно

 

Функцію MR знаходимо як похідну від TR:

TR₁ = P Q = (a - bQ) Q₁ = [a - b(Q₁ + Q₂)] Q₁ = aQ - bQ₁ Q₁ - bQ₁ Q₂;

TR₁ = aQ₁ - bQ₁² - bQ₁ Q₂.

Звідси MR₁ = a - 2bQ₁ - bQ₂ = (a - bQ₂) - 2bQ₁.

Фірма 1 максимізує прибуток за правилом MR = MC на обсязі Q^*, який відповідає точці перетину MR₁ і горизонтальної осі, оскільки MC = 0. Аналітично MR₁ = (a - bQ₂) - 2bQ₁ = 0, звідки максимізуючий прибуток обсяг випуску фірми 1:

 

Q₁^* = (a - bQ₂) / 2b. (3.3)

 

Рівняння (3.3) називають функцією реакції для фірми 1 і позначають її Q₁^*= R₁(Q₂). Функція реакції - це крива, що показує, який обсяг продукції буде виробляти один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого.

Подібні розрахунки можна виконати і для другої фірми, тобто одержати функцію реакції фірми 2 і визначити обсяг випуску, що максимізує її прибуток:

 

Q₂^* = R₂(Q₁) = (a - bQ₁) / 2b.

 

Функції реакції двох олігополістів представлені на рис. 3.2. Якщо припустити, що фірма 1 спочатку виробляє обсяг Q₁⁰, то фірма 2 буде виробляти обсяг, який відповідає Q₁⁰ (точка А) на її кривій реакції R₂(Q₁). Фірма 1 відреагує на цей рівень виробом відповідного обсягу (точка В) на своїй кривій реакції R₁(Q₂). Це рішення фірми 1 змусить фірму 2 переглянути власне рішення і вона обере відповідний обсяг випуску (точка С) на своїй кривій реакції R₂(Q₁). Кінцевим результатом процесу пристосування є встановлення стабільної рівноваги в точці Е на перетині двох кривих реакції.

Набір рівнів виробництва обох фірм, що відповідають точці рівноваги Е, називають рівновагою Курно, яка є різновидом рівноваги Неша. Курно відзначав, що цей стан рівноваги є стійким при заданих умовах, тобто будь-яке відхилення від нього викликає реакцію, що повертає обсяг до рівноважного, який дозволяє максимізувати прибутки обом фірмам.