Глобальна економіка

2.3. Парадокси глобалізації

    Оскільки  ринок капіталів на відміну від іноземних ринків знаходяться під безпосереднім впливом глобалізації, цілком закономірно розглядати суперечності і навіть парадокси, що сформувалися наприкінці 90-х років ХХ ст. і поставити під сумнів об’єктивність глобальних трансформацій на фінансових ринках. Глобалізація фінансових ринків – це усунення бар’єрів між внутрішніми і міжнародними ринками і розвиток різних зв’язків між окремими їх секторами. Отже, мобільність міжнародних потоків капіталу буде зростати до тих пір, доки світова економіка не буде характеризуватися відносно рівномірністю власного розвитку. Дослідження останніх років ХХ ст. спростувало тезу про класичні уяви фінансової глобалізації і визначили наявність трьох основних парадоксів: 1. парадокс домашнього зміщення; 2. парадокс Філлстайна-Хоріокі; 3. парадокс низької мобільності чистих потоків капіталу. Парадокс домашнього зміщення ґрунтується на ідеї про те, що диверсифікований фінансовий портфель позначається на значно більших очікуваннях прибутку у порівнянні з не диверсифікованим. В межах однієї держави економічні процеси і економічні змінні модифікуються одночасно. Таким чином міжнародні прибутки за акціями можуть мати високий ступінь кореляції. Це дозволяє зробити висновок про те, що на внутрішньому ринку існує межа скорочення ризику. Ступінь цього скорочення може бути значно підвищений, якщо диверсифікація здійснюється на міжнародному ринку. Дослідження 60-их років ХХ ст. показали, що за умов відсутності штучних бар’єрів оптимальний інвестиційний портфель повинен включати цінні папери всіх країн, що дозволяє одержати стійкий прибуток, забезпечувати його кореляцію і зводити до мінімуму ризик.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. було помічено, що портфелі міжнародних інвесторів характеризувався значним зміщенням убік внутрішніх активів у порівнянні з міжнародним  оптимальним портфелем. Так, наприклад, у складі   американського портфелю акції національні папери – 94 %, японського портфелю – 98 % власних коштів, в той час, як французькі, німецькі та канадські інвестори вклали лише 1% власного капіталу в японських та американських цінних паперах. Повного пояснення цього парадоксу й досі не існує, але частково його можна пояснити тим фактом, що міжнародні фінансові потоки є безпосередньо пов’язаними з діяльністю ТНК і відображають виробничі операції за кордоном, за цією причиною прямі іноземні інвестиції є постійними за обсягом. Іншим поясненням може виступати і те, що інвестори віддають перевагу вкладанню коштів за кордон в зобов’язання, а не в акції. Крім того, оцінки оптимального портфелю є крайнє точними і можуть віддзеркалювати повний переніс у розподілі інвестицій на користь внутрішнього виробництва. Парадигма Філлстайна-Хоріокі ґрунтується на класичній ідеї про те, що вільне пересування потоків капіталу дозволяє внутрішній нормі інвестицій значно відхилятись від норми заощаджень, отже збереження поза залежністю від місця розташування мають шукати шляхів найбільшого використання на всьому ринку. В той же час, внутрішні інвестиції не обмежуються тільки внутрішніми заощадженнями, оскільки джерелом інвестиційних коштів повинен бути і міжнародний ринок капіталу. Проте дослідження показала, що країни, які характеризуються високою нормою заощаджень, мали і велику норму інвестицій. Звідси Філлстайн і Хоріоні роблять висновок про те, що існує низька мобільність капіталу і світовий ринок капіталу не сприяє одержанню країнами довготривалого виграшу від між часової торгівлі. Визначити достатність розміру від між часової торгівлі неможливо, якщо не знати реальну економічну ситуацію. міжнародні потоки капіталу є одним з найважливіших індикаторів глобальних фінансових ринків. В системі національних рахунків рахунок поточних операцій платіжного балансу відповідає різниці між валовими національними заощадженнями і інвестиціями. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглянути динаміку сальдо рахунків платіжних операцій як міжнародну мобільність капіталів. Дослідження показали, що середній розмір чистих міжнародних потоків капітулу, які дорівнюють відношенню рахунка поточних операцій до номінального ВВП в середньому встановив > 3 % на передодні І світової війни. Наприкінці 90-х рр. Такий показник » 3,5 %. Таким чином на шляху інституціональних інвесторів й досі стоять певні перешкоди, а саме, державне регулювання, витрати інвестицій, недоліки інформаційної бази, інерція та консерватизм менеджменту та цілий ряд ризиків (валютний, ризик різниці в часі між країнами, юридичний ризик, ризик оцінки міжнародної інформації та суверенний ризик).

3.1. ТНК, глобальні  корпорації і проблема  корпоративної консолідації.

На сьогодні ТНК здійснюють активну раціоналізацію структури управління, яка дозволяє їм поступово набувати рис глобальних структур і передбачає наступні заходи:

1. перехід від вузької функціональної спеціалізації до інтеграції в змісті і характері власне управлінської діяльності;
2. перехід від традиційно пірамідальних структур управління до плозьких;
3. дебюрократизація;
4. децентралізація ряду функцій управління;
5. підвищення значення автономних груп, команд в середині ТНК;
6. активне використання мережевих принципів управління;
7. орієнтація на конкуренцію, що заснована на част.
8. орієнтація на передбачення;
9. безмежність компанії;
10. активне використання горизонтальних принципів управління.

Таким чином на сьогодні формуються такі види глобальних компаній: 1горизонтальні, яким притаманні наступні ознаки: -організаційна структура глобальних корпорацій формується навколо базових процесів зі специфічними цілями кожного з них; -мінімізація діяльності в середині кожного базового процесу;-раціоналізація витрат;-активне використання між функціональних автономних робочих груп.

Все це дозволяє підвищити гнучкість компанії, скоротити нераціональні витрати і мобілізувати ресурси. Різновидом горизонтальних компаній едхократичні компанії, які зазвичай створюються для виконання нестандартних і складних робіт в умовах швидкозмінюючих і непередбачених чинників зовнішнього середовища в науково-технологічній, хімічній, медичній галузях.

2 Мережеві корпорації, які створюються в умовах постійних змін зовнішнього середовища, розширення простору корпорацій, підвищення значення фактору часу і постійного ускладнення виробничої і комерційної діяльності. Виділяють мережі, які формуються навколо однієї великої компанії і мережу компаній, що є близькими за масштабами.3 Оболонкові компанії – це компанії, які частину власних бізнес функцій, перш за все виробництво, передають на контрактній основі стороннім підрядникам, а самі безпосередньо зосереджують увагу на трансакційній складовій бізнесу.

Переваги цих компаній:  - адаптованість; - концентрація на пріоритетних галузях спеціалізації; - раціоналізація витрат; - низький рівень зайнятості; - залучення до мережі найкращих партнерів. Недоліки цих компаній: - конкурентне середовище власних підрядників; - неможливість відслідити якість виробництва; - загроза надмірного ускладнення; - надмірна спеціалізація; - субоптимізація.

3.2. Статус держав  в умовах глобалізації.

На сьогодні держава поступово втрачає можливість здійснення абсолютного контролю на власному економічному просторі. Державний суверенітет втрачає власний закордонний зміст. Історичною основою процвітання держави були природні ресурси, які розмінювались на певній географічній території. Володіння ж територією, її охорона були традиційними функціями держави. Проте, вже на ранніх етапах інтернаціоналізації держави змушені були вступати в договірні відносини одна з іншою, що де-факто звужувало державний суверенітет. Крім того, на сьогодні основним фактором економічного процвітання держави є не матеріальні ресурси, а інтелектуальні. Глобалізація не означає, що держави абсолютно втратять власний суверенітет. Скоріше за все вона вимагає трансформації традиційних функцій держави в світі незворотних технологічних реалій. Держави повинні спільними зусиллями перешкоджати появі неконтрольованих фінансових потоків, посилення нерівності, виникнення поза державних угруповань. На сьогодні на зміну міждержавним відносинам приходять відносини глобальні. Глобалізація буде також стимулювати процеси розпаду найбільш великих держав і інтеграцій, а також утворенню нових регіональних інтеграцій економічного типу на базі дрібних і середніх держав. Оскільки глобалізація набуває рис незворотності, формується також і нетрадиційні підходи щодо самоорганізації глобального середовища, яке може бути представлене наступною архітектурою:

1 встановлення глобальної цілісності як первинної надвеликої соціальної групи;

2 встановлення регіональних цілісностей, які відбуваються як шляхом злиття, так і шляхом розпаду більш великих цілісностей;3тривале існування історично-перехідних станів;4формування суб’єктів міжнародних відносин, які володіють глобальними інтересами і реальними можливостями забезпечувати їх в глобальних масштабах; 5 формування міжнародних організацій.

Таким чином на сьогодні серед суб’єктів глобальних відносин виділяють: -країни-системи, які є наднаціональними транснаціональними структурами, що здатні без здійснення прямої агресії відібрати у будь-якої країни весь національний прибуток шляхом включення його до складу світового і перерозподілу серед незначної кількості розвинутих країн;-агресори – можуть бути представлені: а) країнами-системами; б) геофінансовими транснаціональними потоками;-жертви агресії – включають: а) країни, які тільки-но втягують до себе інтернаціональні відтворювальні цикли; б) країни 3-го світу, що характеризуються монокультурним розвитком; в) будь-які стійкі економічні системи, які мають розвинуту виробничо-технічну базу і яка може бути перекомпанованою в ході нескінченних іновацій і технологічних перетворень. Серед інструментів управління глобальними трансформаціями виділяють наступні: класичні війни, які дозволяють: а) перерозподіляти географію ризиків; б) підвищувати частку військового сегменту у світовій торгівлі; в) очікувати на мультиплікаційний вплив іновацій; г) знижувати конкурентоспроможність певної групи країн на світових ринках.

    Результатами  останніх війн були:

    1. югославської: а) загострення суперечностей в межах ЄС, що загальмувало валютну і економічну інтеграцію; б) політична і економічна дестабілізація Західної Європи в наслідок потужної хвилі біженців з Балканів; в) відток капіталів з ринків ЄС і уповільнення темпів економічного зростання. 2. афганської: а) підвищення американського впливу на політику виробництва і експорту нафтогазових ресурсів Прикаспійських країн; б) суттєве підвищення кон’юктуриних ризиків в країнах-регіонах; в) фундаментальна перебудова світової карти нарко-виробництва та нарко-трафіку. 3. іракської.

4. Альтерглобалізм

Альтерглобалізм – представляє собою новий  тип базової демократії, мінімальною  програмою якого є взяти за основу соціальне партнерство, соц. захист, соц. держави, і реальну демократію. Альтерглобалізм представляють різноманітні антиглобальні рухи, дії яких спрямовані проти наступних негативних наслідків глобалізації: 1антидержавні дії інститутів Вашингтонського консенсусу;2 скорочення дотацій на боротьбу з бідністю; 3обмеження прав профспілок; 4впровадження політики зниження з/п під тиском СОТ; 5створення баз даних на всіх громадян спецслужбами країн світу;6 обмеження на в`їзд до країн;7 комерціалізація наукових розробок; 8 монетаризація промисловості; 9розширення платної освіти; 10 всевладдя фінансового капіталу;11подорощення медикаментів (у 15-20 років);12дискримінація жінок і молоді

Програма  антиглобалістів передбачає діяльність за двома взаємопов`язаними напрямками:-створення альтернатив- спротив, який передбачає протидію укріпленню влади корпоративного капіталізму.

Основні цілі антиглобалістів: -змусити представників державних і міждержавних інституцій прислухатись до громадської думки-мобілізувати і надихати людей на активні громадські дії. Основні принципи руху антиглобалістів є: децентралізація гнучкість легкість і швидкість створення і розпаду структур; загальна доступність ресурсів антиринкова спрямованість рівні права інтеркласовість самоорганізація асоціативність Основні протиріччя руху антиглобалістів: А) зовнішні - протиріччя між альтерглобальною природою руху і його включенність в глобальний капіталізм - протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю використовувати фінансові і політико-правові механізми - протиріччя між соц-ек нерівністю учасників і їх рівноправних діалогах - протиріччя між мережевим принципом організації руху і необхідністю взаємодії з структурами влади Б) внутрішні - мережева організація руху є його слабкістю - протиріччя між соц. творчістю окремої особи або спільноти і єдиним процесом спільної, узгодженої діяльності Основні вимоги антиглобалісті, які є об`єднаними в генуезький соц. форум передбачають: глобалізацію права, а не тільки доходів рівний доступ до охорони здоров`я для всіх незалежно від доходів 1анулювання боргів країн, що розвиваються розвинутим країнам 2підписання Кіотського протоколу 3конвенція військової промисловості. Головною формою антиглобального руху є масові акції, кампанії протесту, акції цивільної непокори. Основні діючі суб`єкти представлені суспільними, неурядовими політичними групами і асоціаціями. Їх прикладами можуть бути: -    Генуезький соц. форум, який включив до свого складу 500 неформальних груп (пацифістські, антивоєнні, католицькі, соц. центри, та ін.) -Всесвітня коаліція „Глобальна дія народів” -Асоціація за оподаткування фінансових трансакцій заради допомоги громадянам АТТАК, її офіційна мета: організувати міжнародний рух з метою перешкоджання спекулятивним операціям і необмежена циркуляція капіталів. Виступає за оподаткування фінансових прибутків, введення санкцій проти зон відмивання грошей-Віденська конвенція – представляє собою об`єднання селянських ініціативних груп і рухів проти концепції швидкого харчування. -Мережа прямої дії – представлена університетським рухом, виступає проти комерціалізації школи, платної медицини, нав’язуванні волі ТНК країнам світу -Чорний блок – конгломерат угруповань анархістського напрямку -Повернемо собі вулицю – за захист природи, розширення прав місцевого самоуправління, поліцейського свавілля, за списання боргів 3-го світу -Об’єднання південь – з вимогою ліквідації СОТ, МВФ, Світового Банку і заміну міжнародних інституцій, які прислуговують Заходу і новим ТНК -Глобалізуємо спротив – за права молоді, за обкладання ТНК прогресивним соціальним податком, за обмеження монопольних війн -Хактивіст – за прямі диверсії проти ТНК, у вигляді зломів офіційних сайтів компанії, розміщення негативної пропаганди

Найбільш  поширені в країнах Латинської Америки  – через Троцького, який там оселився (рух троцькізм). Бразилія Аргентина Гватемала Гондурас Італія Програми антиглобалізму: На сьогодні антиглобалізм може бути представленим як лівим так і правим крилом. Праве крило закликає до зміцнення суверенітету і влади національної держави на противагу ТН контролю. Реальним інструментом цього є підтримка національного виробника (АТТАК, Субкаманданте Маркас) Ліве крило відмовляється бачити в державі майбутнє, вважаючи державу інструментом панування і гноблення. Закликає демонтувати державні структури і замінити їх само організованим суспільством. 
 

1. Глобалізм як одна  з основних проблем і тенденцій

1.1. Визначення глобалізації і проблема співвідношення понять глоб-я та глобалізм.

1.2. Основні якісні  ознаки і риси  глобалізації

1.3. Часові параметри та горизонти глоб-ї.

1.4. Сучасна теоретична  база глобалістики.

2. Ідеологія і критика  глобалізації

2.1. Ідеологічне підґрунтя  сучасних глоб  концепцій.

2.2. Система критики  глобальних трансформацій

2.3. Парадокси глобалізації

Тема 3: Основні суб’єкти глобальної економічної  системи.

3.1. ТНК, глобальні  корпорації і проблема  корпоративної консолідації.

3.2. Статус держав  в умовах глобалізації.

4. Альтерглобалізм