Основи ринкових відносин. Концепція: фірма з позиції праця – вартість – ціна – капітал – монополія – олігополія

Основи  ринкових відносин. Концепція: фірма  з позиції праця – вартість – ціна – капітал – монополія – олігополія.

 

ПЛАН

Вступ. 3

Розділ 1. Процес суспільного  виробництва, його зміст, фактори та ефективність  6

1.1 Виробництво як процес  суспільної праці 6

1.2 Фактори виробництва,  їх поєднання та результативність. 8

Розділ 2. Фірма в умовах ринкового господарювання. 14

2.1 Фактори і методи  ринкового ціноутворення. 14

2.2 Особливості підприємницької діяльності й функціонування капіталу в різних сферах економіки. 18

Розділ 3. Фірма на монополістичних  та олігополістичних ринках. 21

3.1 Особливості монополістичної  конкуренції. Моделі рівноваги монополістичного конкурента. 21

3.2 Характерні риси та  особливості поведінки фірм в  умовах олігополії 27

Висновок. 33

Список використаної літератури. 36

 
Вступ

Фірма це суб’єкт мікроекономічного  рівня господарювання. Вона також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).

У ринковій економіці фірма  – це товаровиробник і основна  виробнича ланка економіки. Вона є й суб’єктом господарювання, товаровиробником, організаційною формою господарювання, суб’єктом індивідуального відтворення; суб’єктом і водночас об’єктом маркетингу і менеджменту тощо.

Економічна сутність фірми  полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, її діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об’єктивними умовами її існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворювання. Факторами виробництва її є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище фірма  характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, вона має певну кількість засобів  виробництва і робітників, що дає  можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. По-друге, фірма – це певна підсистема виробничих відносин.

Отже, вивчення особливостей функціонування фірми в ринковому  середовищі є досить актуальним на сьогодення і виявляє певний науковий інтерес.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей концепції фірми з позиції: праця – вартість – ціна – капітал – монополія – олігополія.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

·     розглянути процес суспільного виробництва та його особливості;

·     дослідити особливості поводження фірми в умовах ринкового господарювання;

·     вивчити механізми функціонування фірми на монополістичного та олігополістичному ринках.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають  в процесі функціонування фірми  в ринковому середовищі.

Об’єктом курсової роботи є такі поняття як фірма, праця, вартість, ціна, капітал, монополія та олігополія.

Хронологічними рамками  дослідження є сучасне функціонування фірми в ринковому середовищі.

Досліджуване питання знайшло своє відображення в ряді наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників. Так, основними джерелами, що використовувались при підготовці даної роботи виступили:

1.   Основи економічної теорії: політ економічний аспект. Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2004. – 615с.. Це фундаментальний підручник з економічної теорії, де також, детально розглянуто особливості функціонування фірми у мікроекономічному контексті.

2.   Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. Київ: КНЕУ,  1999, 208 с.. Дане джерело розкриває сутність і зміст основних положень мікроекономіки як у теоретичному аспекті, так і з урахуванням реалій перехідної економіки.

3.   Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Мікроекономіка. Пер. з англ. Підручник. Київ: Основи,  1998, 676 с. Цей підручник — перший український переклад найпопулярнішого у США та багатьох інших країнах підручника з економіки. Авторами підручника є лауреат Нобелівської премії з економіки Пол Семюелсон та професор Єльського університету Вільям Нордгауз. У підручнику з'ясовуються вузлові питання мікроекономіки.

4.   Мочерний С.В. Економічна теорія. Посібник. Київ: Видавничий центр "Академія",  2001, 656 с. У посібнику на основі аналізу набутків різних економічних напрямів, течій, шкіл подано широку панораму світової економічної думки і застосування її в економічному бутті різних народів, проаналізовано тенденції та перспективи розвитку підприємств в умовах глобалізації господарської діяльності.

Курсова робота складається  з трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

 
Розділ 1. Процес суспільного  виробництва, його зміст, фактори та ефективність

1.1 Виробництво  як процес суспільної праці

Виробництво — це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва  взаємодіють праця і природа. Праця — людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління [10, c.198].

Праця і виробництво —  не тотожні поняття. Виробництво  — це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця  є продуктивною, а засоби її здійснення — засобами виробництва. Якщо вироблено  продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від  того, як поєднуються його фактори  і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають  як кількісні та якісні параметри  факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких  фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Важливою характеристикою  виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються ЇЇ витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальне- та організаційно-економічних) [10, c.199].

Процес виробництва —  це взаємодія продуктивних сил і  виробничих відносин, які перебувають  у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю  процесу виробництва є створення  не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

 

1.2 Фактори виробництва,  їх поєднання та результативність

Види факторів виробництва  зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Особистий і речовий фактори  набувають найсуттєвішої якості — суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні  фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні  фактори обох типів (засоби виробництва  і робоча сила) в суспільному вигляді  — це сукупні засоби виробництва  та сукупна робоча сила, сукупний фактор виробництва — однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його тішу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особистого). Між індивідуальним та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і відчуження [13, c.72].

Первинними факторами  виробництва були земля і праця. З розвитком цивілізації Уявилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Останні є вже результатами праці, продукцією виробничого призначення. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу [13, 72-73].

Функція засобів  виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці е знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи. Сучасні знаряддя праці на відміну від тих, що використовувалися на початкових етапах цивілізації, включають у себе не тільки різні робочі машини, механізми, обладнання, пристосування, двигуни та передавальні пристрої, а й автоматизовані системи управління, яким відповідають високі технології та переважно розумова праця робітників.

Пасивною частиною засобів  праці, значення якої від цього не зменшується, є засоби виробничої Інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв'язку, інформації та інші комунікаційні системи [10, c.111].

Предмет праці як друга частина засобів виробництва — це субстанція (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона виробляє майбутній продукт.

Усі зазначені функції  засобів виробництва і працівників  є необхідними у виробничому  процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенціальний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючою та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили — людини. Це не означає, що речовий фактор виробництва є лише пасивною стороною процесу виробництва. Наприклад, та його частина, що створена самою природою (предмети праці, які не пройшли первинної обробки), безпосередньо впливає на робочу силу. Часто причиною порушення економічної рівноваги у суспільстві (як закономірних взаємозв'язків складових сукупного виробництва) є недооцінка зворотної дії природного речового фактора виробництва на умови функціонування особистого фактора. Руйнівною для особистого фактора може виявитися дія й тієї частини речового фактора, що є знаряддями праці. Проте функція-причина притаманна живій праці, а функція-наслідок — засобам виробництва. Особливої ролі в сучасних умовах набули накопичені знання, наука як поєднання особистого та речового факторій виробництва [9, c.63].

Розглядаючи розпиток функцій  факторів виробництва, їхній взаємозалежності та взаємовпливу слід приділяти першочергову увагу. Недооцінка значення соціальної сфери, залишковий принцип виділення ресурсів для її розвитку, приниження ролі всього того, що пов'язане із забезпеченням високого рівня розвитку особистого фактора виробництва, зумовлені неправильним розумінням пріоритетів у функціональній взаємодії факторів виробництва.

Функціонуванню і взаємодії  факторів виробництва лередує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином  між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва — це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, ЇЇ виробничих відносин, а у способі поєднання їх — конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил.