Фінансова фезпека як складова національної безпеки україни

Для ідентифікації  загроз фінансовій безпеці України  у цій Концепції застосовуються наступні принципи:

      1) принцип сегментації: загрози ідентифікуються в межах відповідного сектору фінансового ринку;

      2) принцип суттєвості: ідентифікації підлягають загрози, які об’єктивно створюють небезпеку для одного або кількох елементів фінансової безпеки України - її ефективності, незалежності або конкурентоспроможності;

      3) принцип об’єктивності: наявність загрози має бути доведена за допомогою статистичних показників, опису чинних процедур управління або нагляду, або зазначенням відсутності такої процедури;

      4) принцип повноти: загроза ідентифікується з точки зору усіх можливих негативних наслідків;

      5) принцип динаміки: при ідентифікації загрози мають бути враховані тенденції, що склалися.

      Фінансові установи та приватні (фізичні) особи  з точки зору механізмів їх економічної  поведінки можуть бути поєднані у  групу недержавних фінансових агентів. Вони принципово відрізняються від  держави тим, що їх економічні очікування та поведінка формуються на підставі кон’юнктури фінансових ринків з  урахуванням короткострокових фінансових інтересів саме цієї групи або  локальних груп недержавних фінансових агентів.

      Натомість держава як фінансовий агент свідомо  визначає свою фінансову стратегію  і тактику з урахуванням довгострокових цілей держави та задоволення  об’єктивних фінансових потреб та інтересів ринкових фінансових агентів.

      Таким чином, мінімізація загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки України  можуть бути здійснені виключно на державному рівні. При цьому обов’язковим є дотримання розподілу повноважень  щодо визначення фінансової політики та здійснення нагляду за її виконанням. При цьому визначення фінансової політики, її пріоритетів та інтересів  України у фінансовій галузі є  виключною компетенцією Президента та Верховної ради України. Функції  нагляду та регулювання в межах  прийнятої фінансової політики розподіляються між державними установами та комітетами відповідно до їх повноважень і не повинні поєднуватись з функціями  управління.

      Основними принципами мінімізації загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки є  наступні.

      1) формалізація загроз та інтересів;

      2) наявність системи статистичних показників, які характеризують рівень загроз або рівень досягнення інтересів;

      3) моніторинг кількісних характеристик загроз та інтересів фінансовій безпеці;

      4) авторизація заходів щодо мінімізації загроз та забезпечення інтересів. 

    3.Фінансова безпека в структурі національної безпеки 

    Термін  «національна безпека» був започаткований у США. Його вперше офіційно було використано Президентом Сполучених Штатів Теодором Рузвельтом. У своєму посланні Конгресу в 1934 р. він виправдовував захоплення зони майбутнього Панамського каналу інтересами «національної безпеки США». У 1947 р. Конгресом США було прийнято закон «Про національну безпеку». Відтак проблема національної безпеки стала однією із стрижневих у наукових дослідженнях американських і західноєвропейських учених у соціологічній, політологічній та економічній галузях. Після Другої світової війни США вирішили максимально використати тогочасні можливості свого впливу. Саме тоді американці розробили концепцію національної безпеки, а на її основі – доктрину державної безпеки. Закон США «Про національну безпеку» зобов’язав усі державні структури провадити цілеспрямовану політику щодо воєнно-політичного протистояння з Радянським Союзом та державами Варшавського договору [5].

    Маємо зауважити, що у країнах Західної Європи зміна поглядів на національну  безпеку як на діяльність, сфокусовану  переважно на запобігання воєнній  небезпеці, пов’язаній із існуванням „зовнішнього ворога”, відбулася ще на початку 1970-х років. Каталізатором  подібної трансформації була глобальна  енергетична криза й активізація  діяльності світової спільноти у  сфері охорони навколишнього  природного середовища. Сконцентрованим  поняттям національної та глобальної безпеки стало гасло «ефективна економіка плюс здорове довкілля».

    Оскільки  життя держави і суспільства  розгортається в часі й просторі в різних сферах, національна безпека  є багатоплановим явищем, що має  політичні, воєнні, економічні, соціальні, екологічні та інші характеристики.

    У Законі України «Про основи національної безпеки України» зазначається, що: «Національна безпека України –  це захищеність життєво важливих інтересів людини, громадянина, суспільства  та держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, сучасне виявлення, запобігання і нейтралізація  реальних та потенційних загроз національним інтересам» [1].

    Об'єктами національної безпеки є:

• людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;
• суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
• держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

    Відповідно  до Указу Президента України «Про Стратегію національної безпеки  України» [3], ця стратегія визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво  важливих інтересів особи, суспільства  і держави від зовнішніх і  внутрішніх загроз.

    У Стратегії національної безпеки  України для її економічної складової  головну мету сформовано через критерій прийнятого рівня забезпечення економічної  безпеки. Цей критерій є комплексним  показником, що інтегрує у собі рівень конкурентоспроможності, можливість підтримання  сталого розвитку, стан продуктивності виробництва та зайнятості населення, які, своєю чергою, є результатом  узагальнення сукупності показників, що формуються на відповідних рівнях ієрархії «дерева цілей». Стратегія  окреслює пріоритети та напрями діяльності держави у сфері національної безпеки. Головними для забезпечення прийнятого рівня економічної безпеки  є поліпшення інвестиційного клімату, активізація інноваційної діяльності, проведення земельної реформи.

    В широкому розумінні, економічно ефективна  держава – це держава, яка відстоює власні національні інтереси та забезпечує свою національну економічну  безпеку  у  визначений  часта  при  визначених  обставинах  в  умовах необмеженої  міжнародної конкуренції. Також  в даному контексті  фінансова  безпека  визначається  як  основна  умова  здатності  держави  здійснювати  незалежну  фінансово-економічну  політику  відповідно  до своїх  національних інтересів.

    В економічному дискурсі існує велика кількість визначень понять „економічна  та фінансова безпека країни ”. Дані визначення є достатньо схожими за сутністю визначення даних категорій. Слід наголосити, що  нині ще не існує завершеної єдиної системи міжнародної чи європейської  безпеки. Безпека держави – це здатність до протидії реалізації загроз її  існуванню і цінностям суспільства. Це ступінь захищеності інтересів і прав громадянина,  народу,  держави від зовнішніх і внутрішніх  загроз.

    Зокрема професор Л.Туроу (США) зазначає: “Якщо  все населення Землі буде мати продуктивність праці Швейцарії, стандарт споживання Китаю, соціальне вирівнювання Швеції і дисципліну Японії, планета  зможе витримати набагато більше населення, ніж сьогодні ”. Таким чином, автор визнає найсильніші фактори підтримання національної безпеки країн, а отже і гармонійного розвитку світової економіки [11] .

    Безпосередньо суб'єктами забезпечення національної безпеки є [9]:

• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Рада національної безпеки і оборони України;
• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
• Національний банк України;
• суди загальної юрисдикції;
• прокуратура України;
• місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
• Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші;
• військові формування, утворені відповідно до законів України;
• громадяни України, об'єднання громадян.

    На  фінансову безпеку будь-якої країни безпосередньо впливають як внутрішні,  так  і  зовнішні  фактори  економічного  середовища,  до  яких можна віднести динаміку іноземних (прямих та портфельних) інвестицій, стан  платіжного  балансу,  параметри  валютного  курсу,  розвиток міжнародного  кредиту,  рівень  монетизації  ВВП,  динаміку  державного боргу тощо. Вони по-різному  впливають на підтримку рівня  фінансової безпеки на макро–, мезо–  та мікрорівнях, а також виступають основними індикаторами стану фінансової стабільності (незалежності) національної економіки держави (рис.1)  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис. 1. Організаційно-економічна структура безпеки  країни 

    Національну економічну безпеку можна розглядати через призму монетарної складової. Таким чином отримуємо поняття  «фінансова безпека країни», яке, в  свою чергу, виокремлює специфічні риси економічної безпеки країни під  впливом таких чинників як грошово-кредитна політика, політика запозичень, валютне  регулювання, фіскальна сфера і  податкова політика, інфляційні процеси  і відповідно антиінфляційна політика, державне регулювання цін, динаміка платіжного балансу, внутрішнього і  зовнішнього державного боргу. Сутність фінансової безпеки з точки зору системного підходу полягає в підтриманні міжсистемного зв‘язку всіх елементів економіки. Відповідно, підтримувати економічну безпеку через всі її складові має держава за допомогою системи правових, організаційних, політичних інструментів тощо. А отже, фінансова безпека країни – складова економічної безпеки країни, заснована на незалежності, ефективності і конкурентоспроможності фінансово-кредитної складової, що виражається через систему критеріїв та показників її стану, які характеризують збалансованість фінансів, достатню ліквідність активів та наявність грошових, валютних, золотих резервів тощо

          Варто відзначити основні загрози у сфері фінансової безпеки згідно із Законом України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. № 964-15 та Стратегії національної безпеки України, такі [1]:

• недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;
• переважно фіскальний характер системи оподаткування;
• значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговуванням;
• різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти; недостатні обсяги золотовалютних резервів;
• невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок за кредитами;
• криміналізація та тінізація;
• фінансова залежність національної економіки від зовнішніх джерел; нецільове використання коштів державного бюджету;
• складний фінансовий стан підприємств, недостатність власних коштів для формування необхідного інвестиційного потенціалу, незначні обсяги інвестицій;
• недосконалість нормативно-правової бази регулювання платіжно-розрахункових відносин, криза неплатежів.

          Таким чином, найважливішою  ціллю забезпечення фінансової безпеки  є досягнення балансу між задоволенням інтересів економічних агентів  шляхом:

• забезпечення сталого економічного розвитку держави в цілому;
• забезпечення стабільності платіжно-розрахункової системи та основних фінансово-економічних параметрів;
• нейтралізації впливу світових фінансових криз та свідомих дій світових акторів (держав, транснаціональних корпорацій, субдержавних групувань тощо), тіньових (кланово-корпоративних, мафіозних і таке інше) структур на національну фінансову та соціально-політичну систему;
• запобігання широкомасштабній втечі капіталу із реального сектора економіки;
• запобігання конфліктам між владними структурами різного рівня з приводу розподілу та використання ресурсів національної бюджетної системи;
• ефективного залучення та використання коштів іноземних запозичень;
• запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у фінансових правовідносинах, у тому числі легалізації (відмиванню) незаконно одержаних доходів;
• стимулювання розвитку фінансових потоків, генерованих недержавними фінансовими агентами, та підвищення їх фінансової забезпеченості;
• розвитку законодавчої бази та культури фінансової діяльності.