Фінансова та інвестиційна діяльність суб’єкта господарювання

Приклад. Розглянемо облігацію, що має наступні показники:

Сума до погашення	1000
Процентна ставка облігації	12,80%
Кількість періодичних  виплат у році	2
Поточна процентна ставка	14,00%
Число років  до погашення	6

Виконавши елементарні  розрахунки одержимо

Величина процентної виплати	64,00
Кількість періодів	12
Періодична  поточна процентна ставка	7,00%
Оцінка облігації	952,34

 

Для розрахунку дюрації побудуємо відповідну таблицю

Номер періоду	Величина виплати	Дисконтована  величина виплати	(1)*(3)
1	2	3	4
1	64.00	59.81	59.81
2	64.00	55.90	111.80
3	64.00	52.24	156.73
4	64.00	48.83	195.30
5	64.00	45.63	228.16
6	64.00	42.65	255.88
7	64.00	39.86	278.99
8	64.00	37.25	297.99
9	64.00	34.81	313.31
10	64.00	32.53	325.34
11	64.00	30.41	334.47
12	1064.00	472.43	5669.14
		Разом	8226.91

Тепер нескладно  одержати величину дюрації 

Д = 8266.91/952.34 = 8.64 періоду = 4.32 року.

4 етап. Оцінка ефективності й ліквідності портфеля, розрахунок показників ризику й прибутковості, їхнє порівняння з показниками еталонного портфеля

Ефективний портфель - це такий портфель, що забезпечує інвесторові максимально можливий рівень прибутковості при заданому рівні ризику.

Формуючи портфель, інвестор відповідно до обраної ним інвестиційної стратегії намагається, щоб портфель був дохідним, ліквідним і безпечним. Під безпечністю інвестицій розуміють застрахованість від можливих ризиків і стабільність одержання доходу. Безпека досягається, як правило, на шкоду прибутковості й росту вкладень.

Ліквідність портфеля цінних паперів підприємства розглядається, з одного боку, як здатність швидкого перетворення вмісту портфеля (або його частини) у грошові кошти з мінімальними витратами на реалізацію цінних паперів, а з іншого боку - як здатність підприємства вчасно погашати свої зобов'язання перед кредиторами, які брали участь у формуванні портфеля (наприклад, перед власниками облігацій).

Основне завдання оцінки ефективності фондового портфеля - виявлення серед безлічі цінних паперів тих, у які можна вкласти  кошти, не піддаючи свої вкладення високому ризику. На практиці існує пряма залежність між прибутковістю й рівнем ризику цінних паперів.

Отже, головними  параметрами при управлінні портфелем, які необхідно визначити менеджерові, є очікувана прибутковість і  ризик. Формуючи портфель, менеджер не може точно визначити майбутню динаміку його прибутковості й ризику, тому свій вибір він будує на очікуваних значеннях. Дані величини оцінюються на основі статистичних звітів за попередні періоди часу. Отримані оцінки менеджер може коректувати відповідно до своїх уявлень про розвиток майбутньої кон'юнктури.

Оскільки портфель, формований інвестором, складається  з набору різних цінних паперів, його прибутковість і ризик будуть залежати від прибутковості й  ризику кожного окремого цінного папера. Крім того, очікувана прибутковість портфеля залежить від розміру початкового капіталу, інвестованого в конкретні цінні папери.

Очікувана прибутковість  портфеля може бути обчислена двома  способами. Перший спосіб заснований на використанні вартостей на кінець періоду й укладається в обчисленні очікуваної ціни портфеля наприкінці періоду й рівня його прибутковості:

де  — очікувана прибутковість портфеля;

- початкова вартість  портфеля;

. - очікувана вартість портфеля наприкінці періоду.

Ринкова вартість портфеля обчислюється як сума ринкових вартостей цінних паперів, що входять  у портфель в цей момент часу.

Другий спосіб побудований на використанні очікуваної прибутковості цінних паперів і  включає обчислення очікуваної прибутковості портфеля як середньозваженої очікуваних доходностей цінних паперів, що входять у портфель. Відносні ринкові курси цінних паперів портфеля використовуються як ваги:

,

де х_i  -  частка початкової вартості портфеля, інвестована в цінний папір;

k_i - очікувана прибутковість цінних паперів;

N - кількість цінних паперів у портфелі.

Інвестор, що бажає  одержати найбільшу можливу прибутковість, повинен мати портфель, що складається  з одного цінного папера, у якої очікувана прибутковість найбільша. Однак менеджер порадить інвесторові диверсифікувати свій портфель, тобто включити в нього кілька коштовних паперів, знижуючи тим самим ризик.

Для визначення очікуваної прибутковості цінних паперів  може бути використана модель оцінки капітальних фінансових активів (САРМ), що описує залежність між показниками прибутковості й ризику індивідуального фінансового активу й ринку в цілому.

Основними індикаторами на ринку капітальних фінансових активів, що використовуються інвесторами, є середня ринкова прибутковість k_m; безризикова прибутковість k_rf, під якою звичайно розуміють прибутковість довгострокових державних цінних паперів; очікувана прибутковість цінного папера k_e, доцільність операції з якої аналізується; коефіцієнт β, що характеризує граничний внесок даної акції в ризик ринкового портфеля, під яким розуміється портфель, що складається з інвестицій в усі котирувані на ринку цінні папери, причому пропорція вкладення в конкретний папір дорівнює її частці в загальній капіталізації ринку. У середньому для ринку β = 1; для цінного папера, більш ризикового в порівнянні з ринком, β > 1; для цінного папера, менш ризикового в порівнянні з ринком, β<1.

Очевидно, що різниця (k_m - k_rf) являє собою ринкову премію за ризик вкладення коштів не в безризикові, а в ринкові активи; різниця (k_e - k_rf) - це очікувана премія за ризик вкладення в даний цінний папір; два цих показники зв'язані прямо пропорційною залежністю через бета-коефіцієнт:

(k_e - k_rf)  = β (k_m - k_rf)

Представлення зручно для розуміння суті взаємозв'язку між преміями й ризиком цінних паперів підприємства. Оскільки на практиці мова йде про оцінку очікуваної прибутковості конкретного цінного папера (або портфеля), то таке представлення перетвориться в такий спосіб:

k_e = k_rf + β (k_m - k_rf)

Обидві формули виражають модель оцінки фінансових активів (САРМ), застосовувану, зокрема, для прогнозування прибутковості будь-якого цінного папера, що звертається на ринку. Модель має дуже просту інтерпретацію: чим вище ризик, що персоніфікується з даною фірмою, у порівнянні із середньоринковим, тим більше премія, одержувана від інвестування в її цінні папери.

Інвестиційний ризик портфеля визначається як мінливість прибутковості, що виміряється стандартним  відхиленням (дисперсією) розподілу  прибутковості портфеля.

Очікуваний  ризик портфеля являє собою сполучення стандартних відхилень (дисперсій) вхідних у нього цінних паперів. Однак на відміну від очікуваної прибутковості ризик портфеля не є обов'язково середньозваженою величиною  стандартних відхилень (дисперсій) прибутковості цінних паперів. Справа в тому, що різні цінні папери можуть по-різному реагувати на зміну кон'юнктури ринку. У результаті стандартні відхилення (дисперсії) прибутковості різних цінних паперів у ряді випадків будуть гасити один одного, що приведе до зниження ризику портфеля. Ризик портфеля залежить від того, у якому напрямку й у якому ступені міняються прибутковості вхідних у нього цінних паперів при зміні кон'юнктури ринку.

Для визначення взаємозв'язку й напрямку зміни доходностей  цінних паперів використовують показник коваріації й коефіцієнт кореляції.

Показник коваріації визначається за формулою

,

де  СОV_ху — коваріація прибутковості цінних паперів;

k_{х, у}  - норма доходу по цінному паперу;

- очікувана норма доходу по цінному папері;

n — число спостережень за прибутковістю цінних паперів.

Позитивне значення ковариації свідчить, що прибутковість  цінних паперів змінюється в одному напрямку, негативне - що у зворотному. Нульове значення коваріації означає, що взаємозв'язок між доходностями активів відсутній.

Іншим показником взаємозв'язку зміни доходностей  цінних паперів служить коефіцієнт кореляції ( )

,

де    — стандартне відхилення прибутковості цінного папера.

Коефіцієнт  кореляції міняється в межах  від -1 до +1.

Позитивне значення коефіцієнта говорить про те, що доходності цінних паперів міняються  в одному напрямку зі зміною кон'юнктури, негативне - що в протилежному. При  нульовому значенні коефіцієнта  кореляції зв'язок між доходностями цінних паперів відсутній.

Ризик портфеля, що складає із двох цінних паперів, розраховується по формулі

,

де  - стандартне відхилення по портфелю;

- стандартне відхилення по цінному паперу;

- частка цінного паперу в портфелі;

- коефіцієнт кореляції між цінними паперами х и у.

Ризик портфеля, що поєднує більше число цінних паперів, вимагає побудови ковариаційної матриці з даними про дисперсію й ковариації паперів, а також її рішення.

 

 

5 етап. Вибір стратегії подальшого управління портфелем та його моніторинг.

Вибір і реалізація адекватної стратегії управління портфелем тісно пов'язаний із цілями інвестування. У загальному випадку портфельні стратегії можна розділити на активні, пасивні й змішані.

Активні стратегії припускають часту реструктуризацію портфеля відповідно до змін ринкової кон'юнктури. Найбільш істотний момент їхньої реалізації - прогнозування факторів, що здійснюють вплив на характеристики цінних паперів, включених у портфель. Фінансовий менеджер, що займається активним управлінням портфеля, зобов'язаний купити ефективні цінні папери й швидко продати низькодохідні. Варто не допускати зниження вартості портфеля й втрати їм інвестиційних якостей. Тому необхідно постійно порівнювати вартість, прибутковість, ліквідність, безпеку «нового» портфеля з аналогічними показниками колишнього портфеля, щоб приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Реалізація активних стратегій вимагає витрат, пов'язаних зі здійсненням постійного моніторингу й аналізу ринку, а також із проведенням операцій купівлі/продажу при реструктуризації портфеля.

Пасивні стратегії вимагають мінімуму інформації й відповідно невисоких витрат. Найбільш проста стратегія цього типу — «купив і тримай до погашення або певного строку». Як правило, вони базуються на забезпеченні максимально можливої відповідності дохідності й структури портфеля деякому ринковому індексу.

Система моніторингу (оперативного управління) фондового  портфеля виражає розроблений корпорацією механізм безперервного спостереження за прибутковістю, ліквідністю й безпекою вхідних у нього цінних паперів в умовах постійно мінливої ринкової кон'юнктури та включає перегляд портфеля, виявлення цінних паперів, які необхідно продати або купити

Основними завданнями моніторингу є:

1. Постійне спостереження за динамікою ринкової вартості цінних паперів,  відхиленням цієї вартості від середньоринкового курсу.
2. Аналіз причин, що викликали ці відхилення.
3. Розробка заходів по відповідному коректуванню складу й структури портфеля та виведення з нього неефективних фінансових інструментів.
4. Формування нового портфеля цінних паперів, що відповідають інвестиційній стратегії власника.