Фінансова та інвестиційна діяльність суб’єкта господарювання

Моніторинг  може бути способом як активного, так  і пасивного управління. Організація моніторингу портфеля цінних паперів акціонерної компанії представлена на рис. 13.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 13. Організація моніторингу інвестиційного портфеля акціонерного підприємства

Кінцевою метою  моніторингу служить вибір цінних паперів, що володіють інвестиційними якостями та відповідають даному типу портфеля.

Активний моніторинг - це безперервний процес управління портфелем  з періодичним переглядом останнього. Частота перегляду залежить від  загальної ситуації на фінансовому  ринку (включаючи динаміку процентних ставок по банківських кредитах і депозитам).

Пасивна модель управління припускає формування сильно диверсифікованих портфелів із заздалегідь  фіксованим рівнем ризику, розрахованим на тривалий період часу. Подібний підхід можливий для розвиненого фондового ринку з відносно стабільною кон'юнктурою. Ключова мета пасивної моделі управління - максимально можливе зниження несистематичного ризику шляхом його диверсифікованості.

Одним із завдань моніторингу є перегляд портфеля, виявлення цінних паперів, які необхідно продати або купити, що пов’язано зі зміною цілей вкладника в процесі інвестиційної діяльності. Перегляд портфеля зводиться до зміни співвідношення між вхідними в нього цінними паперами з різною прибутковістю, ліквідністю й ризиком. За результатами інвестиційного аналізу ухвалюють рішення щодо продажу окремих видів фінансових інструментів.

Емісійний цінний папір  продають, якщо він:

• не приніс інвесторові бажаного доходу й не очікується росту його прибутковості в майбутньому;

• виконав свою функцію;

• з'явилися більше дохідні сфери вкладення власних коштів.

Однак на практиці зустрічаються  причини приватного характеру, що приводять  до необхідності реструктуризації фондового  портфеля, як відносно акцій, так і  у відношенні корпоративних облігації (табл. 4).

 

 

 

Таблиця 4

Найважливіші причини, що знижують ефективність вкладень в  емісійні цінні папери

Можливі причини  зниження ефективності вкладень в акції

Можливі причини  зниження ефективності вкладень у корпоративні облігації

Зміна дивідендної політики в сторону зниження виплачуваних дивідендів Істотне перевищення ринкової ціни над реальною вартістю акцій Зниження розміру чистого прибутку, що приходить на одну акцію Падіння значення показника ціни та прибутковості Зниження ліквідності окремих видів акцій на фондовому ринку Очікуваний спад у галузі, де функціонує емітент Передбачуваний ріст систематичного (недиверсифікованого) ризику на фондовому ринку Підвищення рівня оподатковування по даному виду цінних паперів Інші фактори

Ріст ставки позичкового відсотка на фінансовому ринку Ріст індексу інфляції в порівнянні з попереднім періодом Зниження кредитного рейтингу емітента Падіння ліквідності облігації Зменшення обсягу викупного фонду емітента Погроза фінансової неспроможності емітента (його нездатність вчасно виплачувати відсотки) Інші фактори

 

Ключовим моментом такого рішення служить очікуване значення поточної норми прибутковості (Р). Рішення  про продаж цінних паперів приймають, якщо значення даного показника відповідає вимозі (1):

Р≤ + П_р + П_л (1)

де Р — норма поточної прибутковості емісійних цінних паперів, %;

 - середня депозитна ставка відсотка з урахуванням фактору інфляції, %;

П_р — рівень премії за інвестиційний ризик з урахуванням кредитного рейтингу емітента, %;

П_л - рівень премії за низьку ліквідність із урахуванням строку погашення конкретного виду довгострокових цінних паперів, %.

Перегляд портфеля пов'язаний з певними додатковими  видатками, наприклад, на комісійні  брокерам, втрати від зміни цін  на папери, різницю між цінами покупки й продажу й т.д. Для того щоб перегляд був ефективним, вигоди від перегляду портфеля повинні перевищувати витрати, забезпечувати збільшення очікуваної прибутковості, а також зменшення стандартного відхилення портфеля.

 

Фінансова та інвестиційна діяльність  підприємств в офшорних зонах та у вільно-економічних зонах

Вільна  економічна зона – це обмежена частина території країни, для якої характерний специфічний режим функціонування економічних суб’єктів, анклавність як гарантія досягнення стабільності і певної свободи. Згідно з рішенням Кіотської конференції (1973 р.), під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.

Основними завданнями ВЕЗ є залучення інвестицій і  нових технологій, створення нових  робочих місць, збільшення валютних надходжень до країни, розвиток інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються  стратегічні програми економічного зростання окремих регіонів і, врешті-решт, національної економіки всієї країни.

У світі існує  багато модифікацій вільних економічних  зон, основними з яких є зовнішньоторговельні, зони вільної торгівлі, вільні митні  території, експортні або експортно-торговельні зони, зони спільного підприємництва, зони переробки експортних товарів, промислово-торговельні зони, вільні промислові зони, вільні банківські зони, банківсько-страхові, особливі економічні зони, інформаційні і т.д. Найбільш розповсюдженими серед них є вільні торговельні і експортно-виробничі зони.

Офшорна зона (юрисдикція) – це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, частково або повністю зняті митні і торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту. Офшорна компанія (компанія, зареєстрована у юрисдикції з низьким оподаткуванням або звільнена від сплати податків на основі невеликої фіксованої плати) може отримати пільги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила би в нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податкові пільги.

Найчастіше офшорна зона створюється там, де слабо розвинена економіка та інших можливостей для залучення іноземного капіталу немає. Офшорна компанія не обтяжує зону додатковими витратами, а, навпаки, забезпечує надходження фінансового капіталу в її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна або нерухомості та різноманітних реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикції можуть зробити серйозні прориви у рівні економічного розвитку.

Офшорний бізнес може застосовуватися у таких  сферах діяльності, як банківська справа, страхування, торгівля, будівництво, інвестиційна діяльність, лізинг, робота на ринку  цінних паперів, транспортні послуги тощо.

Основними перевагами для власників при використанні офшорних компаній є:

1. досягнення анонімності, конфіденційності;
2. низькі податки або їх відсутність;
3. прибуток/капітал у твердій валюті в надійних банках і стабільній країні;
4. банківські рахунки в будь-якій валюті;
5. можливість вільного використання валюти;
6. ефективна і недорога банківська система;
7. відсутність контролю валютного обміну;
8. можливість отримання дозволу на роботу і виду на проживання (на Кіпрі);
9. можливість законного володіння нерухомістю за кордоном.

Привабливість офшорних зон для українських  бізнесменів пояснюється такими обставинами:

• нестабільність фінансово-кредитної системи України;
• високий ступінь ризику при вкладанні капіталу;
• великий податковий тиск.

Фінансові юрисдикції є більш захищеними, оскільки працюють, як правило, у стабільному фінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієнтів, тому що в іншому випадку вони постраждають у першу чергу від форс-мажорних обставин.

Задачі-приклади

Приклад. На фондовому ринку пропонується до продажу облігація одного з підприємств за ціною 120 грн. за одиницю, строк до погашення якої дорівнює 2 роки. Номінал облігації визначений в 150 грн. Процентні виплати за облігацією здійснюються один раз на рік по ставці 25% до номіналу. З урахуванням рівня ризику даного типу облігації середня ринкова ставка відсотку приймається в розмірі 35 % у рік. Необхідно визначити реальну ринкову вартість облігації і її відповідність ціні продажу.

Рішення

Реальна ринкова  вартість облігації буде становити:

Зіставивши  поточну ринкову вартість облігації  і ціну її продажу, можна побачити, що крім очікуваної норми інвестиційного прибутку по ній може бути отриманий  додатковий дохід у сумі 10,7грн. (130,7 - 120) у зв'язку із заниженою ринковою вартістю.

Приклад. Облігація підприємства номіналом в 235 грн. реалізується на ринку за ціною 187 грн. Погашення облігації та разова виплата суми відсотка за нею по ставці 15% передбачені через 3 роки. Середня ринкова процентна ставка по облігаціях такого типу становить 35%.

Необхідно визначити  поточну ринкову вартість даної  облігації.

Рішення

Підставивши необхідні  показники у формулу моделі реальної ринкової вартості облігації, одержимо:

 грн.

Приклад. Необхідно визначити поточну ринкову вартість облігації внутрішньої місцевої позики і зіставити її із ціною продажу, використовуючи наступні вихідні дані: облігація номіналом в 235 грн. реалізується за ціною 187 грн. Погашення облігації передбачене через 3 роки. Очікувана ринкова ставка відсотка дорівнює 16%.

Рішення

Підставивши у  формулу відповідні значення показників одержимо поточну ринкову вартість даної облігації:

 грн.

Зіставляючи поточну  ринкову вартість облігації із ціною  її продажу, можна зробити висновок, що остання завищена на 36,36 грн. (187 – 150,64).

Приклад. Визначити реальну вартість привілейованої акції при наступних даних: передбачена по акції сума дивідендів становить 80 грн. у рік; очікувана інвестором річна норма валового інвестиційного прибутку становить 15%.

Рішення

Підставивши в  формулу (8) наведені дані, одержимо:

 грн.

Приклад. Придбана інвестором акція представляється інвесторові перспективною й намічена ним до використання протягом тривалого періоду. На найближчі п'ять років ним складений прогноз дивідендів, відповідно до якого в перший рік сума дивідендів складе 130 грн., а в наступні роки буде щорічно зростати на 15 грн. Норма поточної прибутковості акцій даного типу становить 15% у рік. Необхідно визначити поточну ринкову вартість акції.

Рішення. Підставивши у формулу моделі (9) необхідні показники, одержимо:

 грн.

Приклад: По акції виплачується щорічний постійний дивіденд у сумі 50 грн. Очікувана норма поточного прибутку акцій даного типу становить 20% у рік. Визначити реальну ринкову вартість акції.

Рішення. Реальна ринкова вартість акції буде становити:

 грн.

Приклад. Останній дивіденд, виплачений по акції, становив 230 грн. Компанія постійно збільшує суму щорічно виплачуваних дивідендів на 15%. Очікувана норма поточної прибутковості акцій даного типу становить 25% у рік. Визначити реальну ринкову вартість акції.

Рішення. Реальна ринкова вартість акції буде становити:

Приклад. Відповідно до прийнятої дивідендної політики компанія обмежила виплату дивідендів у майбутні два роки сумою 140 грн. У наступні три роки вона зобов'язалася виплачувати постійні дивіденди в розмірі 165 грн. Норма очікуваної прибутковості акції даного типу становить 15% у рік. Визначити реальну ринкову вартість акції.

Рішення. Поточна ринкова вартість акції буде становити:

 

 

Література

1. Финансовый менеджмент; Учебник для вузов / Под ред. акад. Г.Б. Поляка. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - 527 с.

2. Бочаров В. В., Леонтьев В. Е. Корпоративные финансы. — СПб.: Питер, 2004. — 592 с.

3. Финансовый менеджмент: Учебное пособие/Под ред. проф. Е.И. Шохина.- М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2004.- 408 с.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції».

5. Ковалев В. В. Курс финансового менеджмента: учеб. —  М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. — 448 с.

6. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: практические вопросы с анализом деловых ситуаций.

7. Кузнецов Б.Т. Финансовый менеджмент: Учебное пособие для студентов вузов, обучающихся по специальностям 060500 «Бухгалтерский учет», 060400 «Финансы и кредит» / Б.Т. Кузнецов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - 415 с.

8. Губа Є. Облік довгострокових фінансових інвестицій // Школа бухгалтера. –  2004. - № 1