Грошовий ринок

Попит на гроші та його загальна характеристика

Як відомо, гроші спочатку виникають і існують у товарній формі. Цей товар, на відміну від усіх інших товарів, виконував особливу суспільну роль, а саме, був загальним еквівалентом. Без цього еквівалента в умовах товарного виробництва рух усіх інших товарів ставав неможливим. Отже, завжди у товарному виробництві для його нормального функціонування всім учасникам цього виробництва необхідна певна кількість грошей як таких. Іншими словами, саме товарне виробництво викликає до життя таке явище, як попит на гроші.

В умовах сучасного товарного виробництва, коли товарні гроші трансформувались у нетоварні, у самому грошовому обігу відбулися суттєві зміни. Але й за цих обставин гроші у своїй найбільш суттєвій функціональній ролі призначені для забезпечення руху товарів. Без грошей товари не зможуть рухатись, а саме рух товарів — то є життя економіки, яка базується на товарно-грошових засадах. У цих умовах зберігається й така категорія, як попит на гроші, хоч цей попит набуває нових ознак, що віддзеркалюють як зміну товарної природи грошей на нетоварну, так і особливості сучасного товарного виробництва. Перш, ніж охарактеризувати попит на гроші, нагадаємо, що теоретичну базу цього явища становить кількісна теорія грошей. Її суть у найбільш узагальненому вигляді полягає в тому, що гроші призначені для руху всього виробленого в суспільстві продукту. На підставі цього можна зробити висновок про те, що кількісна визначеність сукупного попиту на гроші співпадатиме з масою грошей, необхідних для обслуговування товарного обігу. А остання, як відомо, прямо пропорційна сумі цін цих товарів (PQ) і обернено пропорційна швидкості обігу (V) однойменної грошової одиниці.

Класична кількісна теорія грошей розкриває загальні основи формування сукупного попиту на гроші. Але цей  макроекономічний підхід до визначення сукупного попиту не розкриває реального процесу його формування, як він обумовлюється поведінкою головних дійових осіб попиту на гроші, а саме: суб’єкта господарювання і населення.

Як відомо, подальший розвиток кількісної теорії грошей знайшов своє втілення в теорії касових залишків, яка переносить центр ваги в дослідженні грошової сфери на мікрорівень, виділяючи при цьому попит на гроші для трансакцій і попит на гроші, як на активи. Ця теорія, безсумнівно, дає змогу більш детально визначити сукупний попит на гроші і, головне, пов’язати його з мотивацією учасників грошового обігу.

Суб’єкт господарювання, як, до речі, і населення в цілому, в умовах ринкової економіки завжди мають потребу в грошах. Ці гроші необхідні їм, з одного боку, для задоволення своїх потреб (як особистих, так і виробничих), а з іншого — вони необхідні їм для того, щоб використати гроші як актив. Отже, попит на гроші з боку юридичних і фізичних осіб формується під впливом як трансакційного мотиву, так і мотиву використання грошей як активу (у Дж. Кейнса цей мотив визначено як спекулятивний).

Трансакційний попит на гроші  визначається обсягом як особистого, так і виробничого споживання. У цілому в суспільстві він  являє собою сукупність готівки  і грошей на поточних рахунках, які  необхідні для оплати послуг та товарів. Таким чином, попит на гроші пов’язаний з їхньою функцією засобу обігу і  тому обсяг попиту на гроші для  трансакцій визначатиметься обсягом  купівлі, яку здійснюють усі учасники суспільного виробництва.

По суті, цей попит на гроші пов’язаний з обсягом номінального валового внутрішнього продукту (ВВП). Своє найбільш повне кількісне віддзеркалення сукупний попит на гроші знаходить в агрегаті M1.

Але другу частину попиту на гроші формує бажання індивіда й суб’єкта господарювання використати гроші як актив, як капітал, здатний принести власнику додатковий продукт. Більш докладно цю складову сукупного попиту буде розглянуто нижче, а тут зазначимо, що попит на гроші як на активи є важливим чинником формування трансакційного попиту.

Формування трансакційного попиту на гроші знаходиться під впливом багатьох чинників. Перш за все розмір цього попиту змінюється залежно від дохідності інших активів. Наприклад, якщо доходи за цінними паперами зростають порівняно швидше, ніж збільшується відсоток по заощадженнях, то трансакційний попит певним чином зменшуватиметься за рахунок збільшення попиту на гроші як на активи. У даному конкретному випадку — на активи у вигляді цінних паперів. При зростанні банківського відсотка по заощадженнях відбуватиметься той самий процес, але вже як наслідок розміщення грошей на строкові депозити і вклади. Іншими словами, можливість отримати значний дохід від розміщення своїх грошей в альтернативні види активів змушує їх власника зменшувати навіть своє особисте споживання, а це означає й зменшення трансакційного попиту на гроші.

Можливість для такого маневрування пов’язана як з певною еластичністю трансакційних витрат, так і з тим, що індивід завжди тримає частку грошей у вигляді певного резерву. Ці гроші не приносять їх власнику доходу, але вони завжди є певним засобом, за допомогою якого він реагує на конкретну поточну зміну кон’юнктури ринку.

Рішення про те, яку частку грошових заощаджень необхідно тримати в ліквідній формі (це може бути готівка або депозити до запитання) для забезпечення поточного споживання, а яку тримати у вигляді фінансових активів (цінні папери, строкові депозити тощо) значною мірою залежить від рівня відсотка. Якщо рівень відсотка зростає, то й попит на гроші як на актив зростає. Ураховуючи те, що трансакційний попит на гроші (М’) є функцією від доходу (Q), а попит на гроші як на активи (М") є функцією від норми відсотка (г), можна вивести формулу сукупного попиту (Md) на гроші.

Md = M’(Q) + M"(r)

Проте зміна дохідності альтернативних активів не єдиний чинник, що змінює трансакційний попит на гроші. На цей попит впливають й інші чинники. Серед них можна виділити такі:

— Зростання доходу. З його збільшенням збільшується й попит на гроші для трансакційних витрат. Зростання доходів або, іншими словами, збільшення реального ВВП викликає підвищення попиту на гроші. Якщо ж мало місце зменшення реального ВВП, а пропозиція грошей залишається незмінною, тоді наслідком такої ситуації стане інфляція.

— Зростання цін. За умови, що ВВП не змінився у своєму реальному  обсязі, а ціни зросли — попит  на гроші зросте. У цьому разі зростання попиту на гроші буде корелюватися з дефлятором ВВП. Це пояснюється тим, що населення для задоволення своїх потреб на рівні попереднього (до зростання цін) періоду мусить збільшити свої номінальні грошові залишки.

— Збільшення цін призводить і до того, що суб’єкт господарювання, так само як і населення, відчуваючи той факт, що грошова маса зростає (а це чітко відслідковується за зростанням цін), починають шукати найвигідніший  варіант використання грошей. Маса останніх зростає у господарюючого суб’єкта у вигляді касових залишків, а у населення (принаймні у його частини) грошова маса збільшується у вигляді доходу. Цей надлишок вони використовують, намагаючись отримати найбільший ефект від їх використання. Іншими словами, цей надлишок може перетворюватись у різні форми багатства, бо господарюючий суб’єкт розглядає різні альтернативні варіанти використання грошей залежно від зміни рівня відсотка, динаміки зміни цін і т. ін. Усе це істотно впливає на попит на гроші.

— Зміна в періодичності виплати заробітної плати. Якщо порівняно з попереднім періодом періодичність виплати заробітної плати характеризується збільшенням часового інтервалу під час видачі заробітної плати, то це призводитиме до зростання транс- акційного попиту на гроші.

—Час, що відводиться в  суспільстві в середньому на оплату рахунків. Якщо він збільшується, то його наслідком стає зростання попиту на гроші. І, навпаки, коли термін цей  зменшується — попит на гроші  теж зменшується. Практично такою самою за своїми наслідками щодо попиту на гроші буде зміна періодичності в термінах пред’явлення рахунків до оплати.

—Доступність кредиту  для населення і господарюючих  суб’єктів. Якщо ця доступність порівняно  з якимось попереднім періодом збільшується, то це приводить до зменшення трансакційного попиту на гроші і навпаки.

На зміну обсягів трансакційного попиту на гроші впливає і багато інших чинників. При цьому всі  вони діють не ізольовано, а в  постійному взаємозв’язку між собою  і це дуже суттєво впливає на попит на гроші. Скажімо, зростання попиту на гроші у зв’язку зі зростанням доходів може бути нейтралізовано зменшенням часового інтервалу під час видачі заробітної плати.

Окрім трансакційного попиту на гроші, існує й попит на гроші як на активи. Його суть, як це вже коротко розглянуто раніше, у тому, що частину грошей індивід розміщує в активи з метою отримання від них доходу. Для господарюючого суб’єкта цей мотив є альтернативним щодо розміщення прибутку. Тобто він може або вкласти гроші у власне виробництво (збільшення трансакцій, призначених для виробничого споживання), або в інші активи, наприклад, в акції, облігації, бони і т. ін. Для населення цей мотив використання своїх заощаджень реалізується, як правило, теж у певному альтернативному варіанті. Заощадження можуть бути використані або у вигляді строкового депозитного внеску в банк, або у вигляді витрат на придбання цінних паперів на відповідному ринку. Зрозуміло, що це найбільш узагальнюючі варіанти використання заощаджень індивіда. У реальному житті свої заощадження індивід може використати і на купівлю товарів виробничого призначення в разі, коли він, наприклад, починає власну підприємницьку діяльність.

Використання частки прибутку, або доходу у вигляді заощаджень на активи викликає відповідний попит  на гроші. На відміну від трансакційного попиту він, по-перше, більш еластичний у своїх кількісних параметрах і  більш залежний від зовнішніх  чинників. Перше проявляється в тому, що цей попит у своєму обсязі може коливатись від нуля до досить великих значень у той час, коли трансакційний попит не може знижуватись до нуля, адже особисте споживання завжди має місце. Друге пов’язано з тим, що цей попит більш чутливий до деяких зовнішніх чинників, наприклад до норми відсотка.

Скажімо, коли норма банківського процента падає, автоматично зростає  курсова вартість цінних паперів, бо хоч дохідність за ними (наприклад  дивіденд на акції) і не змінюється автоматично, а певний час може залишатись незмінною, у цілому дохідність цінних паперів відносно відсотка зростає, що й призводить до збільшення попиту на акції і відповідно до зростання їх курсової вартості. При зростанні норми банківського відсотка все відбувається навпаки.

Ці зміни в кон’юнктурі фінансового ринку можуть не змінювати попит на гроші як на активи в цілому, але змінюють співвідношення попиту на користь тих чи інших активів. Ураховуючи зміни кон’юнктури фінансового ринку і бажаючи якомога надійніше застрахувати свої заощадження від можливих втрат, індивід найчастіше вдається до портфельного підходу при формуванні свого попиту на гроші як на активи. Суть цього портфельного підходу полягає як у намаганні диверсифікувати розміщення своїх грошей в активи, представлені цінними паперами різних фірм та установ, так і в балансуванні всього портфеля з погляду надійності розміщення своїх активів. Останнє на практиці означає, що розміщуючи свої гроші в активи, індивід якусь частку направляє на цінні папери менш прибуткові, але найбільш надійні. Це, як правило, державні цінні папери. А частку спрямовує на придбання високодохідних, але менш надійних (ризикових) цінних паперів (наприклад цінні папери молодих корпорацій).

На попит на гроші як на активи впливають й інші фактори. Як і у випадку трансакційного попиту одним з вирішальних чинників тут є дохід. Заощадження — це пряма функція від доходу і тому зі збільшенням доходу зростає й попит на гроші як на активи, бо збільшення доходу приводить до зростання заощаджень. Проте ці заощадження під впливом мотиву, влучно названого Дж. Кейнсом спекулятивним, в умовах сучасної ринкової економіки використовуються за альтернативним вибором. Інакше кажучи, використовуючи залишок грошей у вигляді заощаджень з метою отримання доходу, індивід керується їх дохідністю. Загальною формою останнього є відсоток. Це означає, що одним з вирішальних чинників, які впливають на попит на гроші як на активи з боку фізичних або юридичних осіб, є відсоток.

Залежність попиту на гроші  від відсотка обернено пропорційна, тобто, коли відсоток зростає, попит на гроші зменшується, і навпаки. При цьому зниження відсотка до дуже низьких рівнів не призводить до максимального збільшення попиту на гроші, через те що частка грошей перетворюється в більш ліквідну форму (наприклад, конвертується в іноземну валюту) і в цьому вигляді зберігається у формі депозиту чи строкового вкладу.

Зміна відсотка, наприклад  його збільшення, впливає й на ту кількість грошей, яку індивід  воліє тримати у вигляді власне грошей (готівки). Дуже великий відсоток стимулює до перетворення і частки цих грошей в активи, зменшуючи таким чином трансакційний попит на гроші.

Отже, сукупний попит на гроші  складається з трансакційного попиту і попиту на гроші як на активи. Кількісно  цей попит, якщо його позначити як Md, дорівнюватиме усім трьом агрегатам Md = М1+М2 + М3.

Графічно сукупний попит  на гроші з урахуванням основних чинників, що на нього впливають, можна  зобразити у вигляді кривої (рис. 1). На осі абсцис відкладаємо числове  значення попиту, а на осі ординат  — норму відсотка.

Рис. 1. Залежність сукупного  попиту на гроші від процентної ставки і від зміни доходу

На цьому графіку видно, як крива Md віддзеркалює сукупний попит залежно від зміни процентної ставки. Попит зменшується зі зростанням відсотка. Проте крива попиту не пересікає осі ординат. Це пов’язано з тим, що певна частина попиту на гроші (на нашому рисунку цю частину показано вертикальною прямою D) завжди зберігається навіть за найвищої ставки відсотка. Це трансакційний попит і він не може бути зведений до нульової позначки. Водночас із графіка видно, що крива сукупного попиту Md, відображаючи зростання попиту при зменшенні відсотка, не пересікає й осі абцис. Іншими словами, збільшення попиту на гроші за дуже низької ставки відсотка не ліквідує повністю ту частину заощаджень, що перетворені в депозити і вклади. Вони зберігаються за цих умов як у національній валюті, так і перетворюючись способом конвертації і в більш ліквідну іноземну або колективну валюту.

Як уже раніше зазначалось, як трансакційний попит на гроші, так і попит на гроші як на активи залежать від доходу. Чим вище дохід, тим більше, наприклад, попит на гроші  для трансакцій. Цю залежність сукупного  попиту відображає крива Md1, яка відбиває зміни в попиті за збільшення доходу. Якщо ж дохід зменшиться, то й попит на гроші зменшується. Цю ситуацію ілюструє крива Md2.

Таким чином, ураховуючи найбільш вагомі фактори, які впливають на сукупний попит на гроші, можна зробити  висновки, що характеризують основні моменти впливу цих факторів:

—Зростання ціни (інфляція) приводить до пропорційного номінального зростання попиту на гроші. Якщо ж  зростання цін відбувається одночасно  з певним збільшенням реального  ВВП, то на величину його зростання  збільшується попит на гроші.

—Збільшення норми доходу від збереження грошей в альтернативній формі посилює мотивацію індивіда до збереження грошей у вигляді депозиту та вкладу, або у вигляді цінних паперів. Це зменшує попит на гроші. При цьому він може зменшуватись як за умови відносно збалансованого перетворення грошей у банківські вклади, з одного боку, і в цінні папери, з іншого боку, і зменшуватись переважно за рахунок якоїсь із цих частин. Це пов’язано з тим, що збільшення норми банківського відсотка зменшує вартість цінних паперів і викликає відповідні зміни у використанні грошей (а відтак, і в попиті на гроші як на активи) як джерела певного доходу.

—Зміна реальних доходів (прибутків підприємців, заробітної плати найманих робітників та трансфертів у населення, яке не займається підприємницькою діяльністю і не має роботи), що проявляється в їх зростанні, приводить до збільшення попиту на реальні грошові залишки.

Розглядаючи узагальнені  чинники, які впливають на зміну  сукупного попиту на гроші, слід підкреслити, що економісти при цьому користуються такими поняттями, як »норма доходності» та »норма відсотка». Вони базуються на теоретичних розробках Дж. Кейнса і тривалий час уважались найважливішими змінними величинами, які суттєво впливають на функцію попиту на гроші.

Проте з розвитком товарного виробництва і постійним ускладненням виробничих відносин, що виникають між людьми у процесі цього виробництва, у попиті на гроші відбуваються певні зміни. У теоретичному аспекті ці зміни виявляються так:

—Усе істотнішого значення набуває інфляція. Вона суттєво модифікує  попит на гроші. Це посилює увагу  сучасних дослідників до інфляції, і сьогодні дослідники у зв’язку з цим у теоріях попиту на гроші розрізняють такі поняття, як »реальний і номінальний доходи», »реальна й номінальна форми відсотка», »реальна й номінальна величина грошової маси».

—Одним з вирішальних  факторів, що викликає зміни у формуванні попиту на гроші, визначається багатство.

—Серед тих активів, у  які перетворюються гроші, сучасні  економісти-теоретики розглядають  не тільки облігації (на чому переважно робив акцент Дж. Кейнс), а значно ширшу палітру різноманітних активів.

Таким чином, можна зробити  висновок про те, що ускладнення  системи грошових відносин знаходить  своє вираження в подальшому розвитку теорії грошей і, перш за все, теорії попиту на гроші.

В умовах України, економіку  якої можна визначити як перехідну  до ринкової, формування попиту на гроші  має свої особливості. Вони викликані низкою факторів, притаманних саме процесу становлення ринкових відносин. До таких найбільш потужних факторів належить передусім інфляція.

Це явище в нашій  державі довгий час було занадто  загрозливим і тільки після грошової реформи 1996 р. інфляція стала більш-менш прийнятною за своїм рівнем. Майже десятирічний період високого рівня інфляції сформував у населення стійкий стереотип поведінки стосовно грошей. Він реалізується у бажанні перетворити гроші у високоліквідні товари, або в конвертовану валюту. Ці інфляційні очікування дуже помітно впливають на попит на гроші реально зменшуючи його.

Помітним чинником, який суттєво  змінює попит на гроші в умовах нашої перехідної економіки є  також те, що ми маємо ще недостатньо розвинуту інфраструктуру ринку і передусім у тій її частині, яка покликана обслуговувати грошову сферу. Суть цих змін полягає в тому, що змінюється (порівняно з найбільш типовим за своєю структурою попитом на гроші в країнах з розвинутою ринковою економікою) структура попиту на гроші. З одного боку, попит на гроші як резервного залишку (за Дж. Кейнсом — це наслідок дії мотиву застережливості, або обачливості) зростає. Останнє викликано до життя наявністю малопрогнозованого і кон’юнктурно дуже нестабільного ринку. А з іншого боку, спекулятивний мотив не може бути повною мірою реалізованим саме через те, що ринок альтернативних активів ще малорозвинений і непотужний. Така деформація структури попиту на гроші стає причиною того, що попит на гроші не може виступати потужним чинником посилення інвестиційної складової суспільного відтворення.

Перехідна економіка завжди характеризується посиленими ризиками, а для країн, які довгий час  існували в умовах тоталітарного  режиму, ці ризики ще більш високі і  різноманітні. Криміногенна складова нашої економіки є похідною не тільки від процесу первинного накопичення, але й від насильства, що було нормою організації суспільного життя. За таких обставин попит на гроші з боку як населення, так і споживача, зменшується. У цьому напрямку діє і дуже слабкий розвиток страхових послуг, особливо в тих їх складових, які пов’язані зі страхуванням підприємницьких ризиків.

Важливим чинником, який впливає  на формування та розвиток попиту на гроші  в умовах перехідної економіки є  й те, що відносини між господарюючими суб’єктами не набули ще високого рівня організації. Це змушує тримати певну кількість грошей саме як запас для розрахунків, покриття непередбачуваних витрат тощо, тобто значною мірою попит на гроші у перехідний період формується як попит на ресурс, що зменшує витрати. Це відповідно призводить до зменшення значення грошей як чинника багатства і тим самим обмежує позитивний вплив попиту на розвиток суспільного виробництва.

Розглянуті особливості  формування попиту на гроші в умовах перехідної економіки є найбільш потужними і їх слід ураховувати  під час планування в практиці реалізації кредитно- грошових відносин. І хоч з розвитком ринкової системи в нашій державі ці особливості зменшуватимуться, нехтувати ними сьогодні не можна.