Контрольная работа по "Финансы"

У більшості  країн світу такі програми мають середньостроковий характер, в Україні ця програма розробляється лише на один рік. Більше того, незважаючи на те, що проект Державної програми соціально-економічного розвитку України розробляється щорічно і схвалюється Кабінетом Міністрів України, вона ще жодного разу не була схвалена Верховною Радою України. Отже, можна стверджувати, що в Україні сьогодні немає чіткої Програми, яка б визначала цілі та завдання розвитку кожної галузі економіки в їх тісному взаємозв'язку з метою проведення ефективної державної політики, спрямованої на забезпечення сталого економічного та соціального розвитку України. Хоча, потрібно зазначити, що такі завдання містяться в інших програмних документах, на підставі яких, власне, і формується бюджетна політика. Серед таких документів основними є: щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України, Програма діяльності Уряду, Закони України, Укази Президента та інші.

На  третьому етапі (з 15 серпня до 15 вересня) у Міністерстві фінансів України за участі інших центральних органів виконавчої влади відбувається остаточне узгодження та збалансування показників доходів і витрат проекту державного бюджету (при можливості здійснюється коригування ресурсної частини бюджету, як правило, у бік збільшення доходів за окремими джерелами, збільшення обсягів фінансування бюджету), місцевих бюджетів, визначаються обсяги міжбюджетних трансфертів, редакція текстових статей пропозицій до проекту державного бюджету. Після схвалення пропозицій до проекту Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік Кабінетом Міністрів України, проект вищезазначеного закону подається на розгляд до Верховної Ради України.

Усі ці етапи  бюджетного планування є взаємозв'язаними  і спрямованими на координацію роботи всіх учасників бюджетного процесу  з метою підготовки проекту Закону України про Державний бюджет України на наступний рік.

У процесі бюджетного планування має вирішуватись низка  важливих економічних завдань_? які виходять далеко за межі суто фіскальних інтересів держави, їх можна розділити на стратегічні й тактичні. Стратегічні визначають сам підхід до формування бюджету, тактичні – основні проблеми й напрями його складання. Стратегічним і водночас найактуальнішим, до того ж найскладнішим, завданням є визначення оптимальної величини бюджетного фонду держави.

Особлива складність проблеми полягає в тому, що в  бюджеті не тільки централізуються  фінансові ресурси, а й концентруються основні проблеми, пов'язані з  реалізацією системи економічних  інтересів загальнодержавних, корпоративних  і особистих. Як відомо, між вказаними інтересами завжди існують суперечності. Вони породжені природою як власності, так і самої людини (особистості). Фінансові ресурси в будь-який момент обмежені за величиною, а тому в процесі їх розподілу між різними суб'єктами економічних відносин виникають суперечності, викликані тим, що їхні інтереси не збігаються. Світовий досвід свідчить про те, що повністю задовольнити інтереси кожного із суб'єктів практично неможливо, а визначити найбільш прийнятні форми і методи їх реалізації – завдання цілком реальне. Форми і методи розподілу фінансових ресурсів повинні забезпечити поєднання різних економічних інтересів. Бюджетний механізм має будуватись у такий спосіб, щоб, з одного боку, забезпечував достатні надходження до бюджетних фондів, а з іншого – створював матеріальну заінтересованість суб'єктів господарювання в одержанні високих фінансових результатів. Необхідно розробити таку модель бюджетного фонду держави, яка б дала змогу збалансувати існуючі суперечності між прагненням суб'єктів господарювання до максимізації своїх фінансових ресурсів і необхідністю вилучення частини їх у бюджет.

Визначення  економічно обґрунтованих меж бюджетного фонду держави має особливо важливе  значення. Перекоси у фінансових пропорціях, допущені під час формування бюджетного фонду, завдають великої шкоди. Надмірна централізація фінансових ресурсів у руках держави стримує розвиток підприємницької діяльності, а надмірне скорочення бюджетних коштів ставить під загрозу реалізацію загальнодержавних потреб. Формування і використання бюджетного фонду держави диктується закономірностями розвитку суспільного виробництва. Обсяг бюджетного фонду – це усвідомлена кількісна міра, яка відбиває об'єктивні умови розвитку суспільства. Водночас конкретний розмір бюджетного фонду держави залежить від впливу економічних, соціальних, політичних і міжнародних факторів. Поєднання цих факторів, їх взаємний вплив визначають конкретну величину бюджетних коштів, які держава концентрує у своїх руках.

Багаторічна практика бюджетного планування свідчить про те, що процес формування і використання бюджетного фонду регулювався через механізм соціально-економічного планування. Недоліки такого планування загальновідомі. В умовах формування ринкових відносин особливо актуальним є питання розроблення наукових основ визначення величини бюджетного фонду країни.

Як відомо, в  пізнанні кількісного аспекту будь-якого  економічного процесу можна виділити два щаблі – емпіричне і наукове пізнання. Перший дає розуміння самого економічного процесу, а другий – математично його описує. Розроблення математичної моделі дає можливість приймати обгрунтовані рішення в управлінні відповідним економічним процесом. На сьогодні не існує математичної моделі бюджетного фонду держави. Теоретично кількісні параметри фонду мають верхню і нижню межу: верхньою межею слугує обсяг фінансових ресурсів державного сектору економіки, збільшений на надходження коштів від інших власників; нижньою – обсяг витрат на суспільну соціальну й економічну сфери, на оборону й управління. Реальний же розмір бюджетного фонду держави істотно відрізняється від указаних меж, оскільки на нього впливають не тільки потреби в суто загальнодержавних ресурсах, а й багато інших факторів. До речі, для визначення загальнодержавних потреб необхідна відповідна нормативна база, яка поки що не розроблена. Саме тому і не розв'язане завдання побудови математичної моделі бюджетного фонду держави.

Тактичні завдання бюджетного планування відбивають механізм складання проекту бюджету. Слід наголосити, що бюджетне планування – це триєдине завдання; перше – визначення реальних джерел і достовірних обсягів доходів бюджету; друге – оптимізація структури витрат бюджету, третє – досягнення збалансованості між: доходами і витратами. Крім того, важливо встановити оптимальну структуру розмежування бюджетних коштів між рівнями бюджетної системи і передбачити резервні кошти.

Перше тактичне завдання бюджетного планування починається  з визначення реальних доходів і  розроблення заходів, які забезпечили  б їх повне і своєчасне надходження  до бюджету. В основу побудови системи бюджетних доходів мають бути покладені принципи, які б сприяли мобілізації достатніх для діяльності держави фінансових коштів й одночасно давали змогу використати платежі суб'єктів господарювання в бюджет як фінансові регулятори. До таких принципів належать:

– розроблення податкової політики, спрямованої на ефективний перерозподіл національного доходу та недопущення надмірного податкового тягаря на платників податків і зборів;

– установлення таких податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які б забезпечили стійкість фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність формування бюджетного фонду;

– введення ставок оподаткування та визначення бази оподаткування, адекватних реальним умовам функціонування і розвитку економіки;

– використання платежів у бюджет для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності.

Розроблення системи  податків, зборів та інших обов'язкових  платежів, які б відповідали вказаним критеріям, і забезпечення стабільності її функціонування є головною передумовою  реального планування доходів бюджету. Безпосереднє ж забезпечення реальності планування доходів базується на двох чинниках: наявності достовірної інформації і володінні сучасними методами їх опрацювання.

Інформаційне  забезпечення бюджетного процесу може ґрунтуватись на двох підходах. Перший полягає у наданні фінансовим органам необхідної для складання проекту бюджету інформації. Цей підхід домінував в умовах планової економіки і забезпечувався адміністративно-командною системою. Основу бюджетного планування становив план економічного і соціального розвитку. Міністерства, відомства, підприємства й організації були зобов'язані надавати всю необхідну інформацію. Другий підхід передбачає збір і накопичення необхідної інформації безпосередньо фінансовими органами. Це пов'язано з тим, що, по-перше, в умовах ринкової економіки відсутній директивний план економічного і соціального розвитку, по-друге, немає адміністративної підпорядкованості і, по-третє, існує комерційна таємниця. Тому фінансові органи мусять формувати власні бази даних. Це дуже складна і клопітка робота, але без достовірної інформації реально спланувати дохідну частину бюджету неможливо.

Наявність повної, своєчасної і достовірної інформації є передумовою реального планування, але не гарантує його. Потрібні відповідні методи. Однак проблема полягає в  тому, що за наявності безлічі економіко-математичних моделей жодна з них не може гарантувати точності розрахунків. У центрі планування залишається людина. Саме спеціаліст вибирає відповідний метод, саме він прогнозує розвиток економічної ситуації. Мистецтво бюджетного менеджменту в частині планування доходів бюджету базується як на глибоких і всебічних знаннях, так і на інтуїції.

Друге тактичне завдання бюджетного планування полягає  в оптимізації структури витрат бюджету. Це завдання досить складне  як в умовах фінансової стабільності у державі, так і під час фінансової кризи. Коштів завжди не вистачає, а потреби у бюджетних витратах щороку зростають. Задовольнити всі потреби в заявленому обсязі просто неможливо. Для прикладу, часто заявлений головними розпорядниками обсяг додаткового ресурсу на наступний бюджетний рік, який є необхідним для виконання ними своїх функцій та реалізації державних цільових програм, удвічі перевищує прогнозний обсяг бюджетних витрат на цей самий період. Тому необхідно знаходити оптимальне співвідношення між напрямами витрат із бюджету. Зараз не існує певної математичної моделі, яка б визначала чіткі параметри оптимальності. Але, як і загалом у фінансових відносинах, є опосередковані і водночас дуже точні критерії. Це – економічне зростання і соціальна гармонія у суспільстві. Основна проблема в тому, що ці критерії певною мірою суперечать один одному. Можна досягти значного економічного зростання, але при цьому спричинити соціальне напруження у суспільстві. Або, навпаки, спрямувавши переважну частину коштів у соціальну сферу, підірвати економіку. Однак пріоритет усе-таки має належати завданням забезпечення економічного розвитку, оскільки тільки це може гарантувати реальні соціальні блага і гарантії.

Забезпечення  оптимального розподілу бюджетних  витрат ґрунтується на діяльності органів влади, які розглядають і затверджують бюджет. У свою чергу, ефективність бюджетної діяльності органів влади визначається не стільки економічними, скільки політичними чинниками. Насамперед це підхід до формування органів влади, де мають працювати професійні політики, а не представники різних галузей, регіонів, соціальних груп і політичних партій, які завжди відстоюватимуть свої корпоративні, а не загальнодержавні інтереси. Вони повинні вміти жертвувати певними сьогоднішніми потребами заради стратегічної мети. Це, звісно, повністю не гарантує оптимальної спрямованості бюджетних витрат, але дає змогу максимально до неї наблизитися. Забезпечення завдання оптимального розподілу бюджетних коштів досягається за рахунок відкритості і гласності бюджетного процесу, який у будь-якій країні завжди перебуває в центрі уваги суспільства.

Третє тактичне завдання бюджетного планування – це забезпечення збалансування доходів і витрат, оскільки, як правило, потреба у коштах завжди перевищує наявні доходи. Збалансування може забезпечуватися трьома шляхами:

– перший, якщо немає можливості скоротити бюджетні витрати, то забезпечується збільшення доходів за рахунок введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об'єкта оподаткування з існуючих податків;

– другий, якщо рівень оподаткування вже досить високий, то скорочуються витрати за всіма можливими напрямами;

– третій, якщо неможливо ні збільшити доходи, ні зменшити витрати, то приймається бюджетний дефіцит і визначаються джерела його покриття, тобто, як зазначалося раніше, державні позики чи грошова емісія.

При цьому, залучення  державних позик є найефективнішим  способом покриття бюджетного дефіциту порівняно з грошовою емісією, яка  неодмінно спричиняє підвищення рівня інфляції й дестабілізацію грошового ринку. Але при цьому залучення державою коштів на внутрішньому та зовнішньому ринках капіталу спричиняє зростання обсягу державного боргу. А це, у свою чергу, означає збільшення бюджетних витрат у майбутньому на платежі з обслуговування та погашення державного боргу. Тому в короткостроковій перспективі такі запозичення є ефективним джерелом фінансування бюджетного дефіциту, але у середньо- та довгостроковій перспективі вони призводять до збільшення бюджетних витрат.

Таким чином, державні запозичення повинні здійснюватися в межах можливостей бюджету обслуговувати та погашати боргові зобов'язання держави без значного накопичення обсягу державного боргу та уникнення пікових навантажень на бюджет, пов'язаних з такими виплатами. Для цього необхідно проводити виважену та ефективну боргову політику, яка полягатиме: у виборі найдешевших та найвигідніших умов здійснення запозичень, формуванні середньострокової структури державного боргу, обов'язковому встановленні граничних меж здійснення державою запозичень та постійному контролі обсягу державного боргу відносно ВВП.

Отже, розв'язання вказаного триєдиного завдання – це постійний процес застосування різних варіантів проекту бюджету, вибір певного з них, нова оцінка тощо. Це звичайна процедура, однак завжди необхідно знати ту межу, де необхідно зупинитись, інакше процес бюджетного планування може стати нескінченним.

Особливим завданням  бюджетного планування є раціональний розподіл доходів і витрат між  окремими ланками бюджетної системи, забезпечення реального збалансування кожного бюджету, рівномірного надходження доходів протягом року і своєчасного фінансування передбачених у бюджеті заходів. При цьому створюються відносно рівні умови для соціально-економічного розвитку кожної адміністративно-територіальної одиниці.

Список  використаної літератури

1. Василик О.Д. Павлюк Н.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС. – 2002.

2. Деркач Н.И., Гордеева Л.П. Бюджет и бюджетный процесс в Украине. – Днепропетровск, 1995.