Оцінка та аналіз рентабельності діяльності підприємства

     При стандартній оцінці фінансового  стану підприємства пропонується західними  методиками:

• По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);
• По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;

     Система фінансових коефіцієнтів рентабельності (табл. 1.1)

• По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам - конкурентам.

     Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра об'єднує три  основним класи показників (табл. 1.1)

     1. Показник  рентабельності,  розрахований  на  підставі  прибутку (доходу).

     2. Показник рентабельності, розрахований  в зв'язку з використанням виробничих  активів.

     3. Показник рентабельності, розрахований  на підставі потоків власних  грошових коштів. 

2. Фактори, що впливають на рентабельність підприємства.

      Прибуток  є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

• Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.
• На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

      Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто  ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

      Прибуток  від реалізації продукції безпосередньо  залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

      Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

      Істотний  вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається  в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

      Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить суттєвими.

      Розглянемо  особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

      Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

      Собівартість  продукції (робіт, послуг) — це виражені в  грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

      Витрати на виробництво продукції утворюють  виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість продукції.

      Підприємство  може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому  необхідно взяти до уваги таке.

      По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

      На  основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

      Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються  в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

      По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

• відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);
• амортизація основних засобів і нематеріальних активів; » витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
• інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг).

      Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він  можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені  нормативи відрахувань: витрати. 

3. Характеристика резервів покращення фінансових результатів та          рентабельності підприємства.

     Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних  спеціалістів (менеджерів), важливим є  детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

     Головний  внутрішній і зовнішній чинники  підвищення ефективності діяльності підприємства.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.
2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності.  Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від  його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.
3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості.

     Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки користі  товару недостатньо.

     Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.
7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення  методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.
8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить,  у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства
9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: