Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

Ідеї кейнсіанства досить близькі до напряму «соціального ринкового господарства». Засновником  цієї теорії є німецький політолог  Вільгельм Ойкен. Згідно з його теорією соціальне ринкове господарство не є ні капіталізмом, ні соціалізмом, а є третім шляхом розвитку суспільства.

    Характерні риси соціального ринкового господарства:

свобода ціноутворення та стабільність грошового  обігу;

конкуренція без монополій;

недоторканість  приватної власності;

економічна  самостійність і відповідальність підприємств;

обмежений економічний вплив держави на економіку, який забезпечує три свободи:

свободу ринку;

свободу конкуренції;

свободу від  монополій. [3 c. 27]

      Згодом неоліберали висунули нову, сучаснішу теорію «сформованого суспільства», де добробут кожного члена нерозривно пов’язаний з внеском кожного у прибуток, а держава є автономним «сувереном», що турбується про збереження загального добробуту.

У сучасній світовій фінансовій науці, незважаючи на розбіжності  у поглядах представників різних шкіл, спостерігається процес конвергенції, тобто взаємопроникнення ідей.

Це, насамперед стосується фінансово-кредитно-грошового  механізму, що є присутнім у всіх без винятку теоріях

        

                     6. Фінансова наука в радянський період    

     

         В умовах командно-адміністративної системи фінансова наука практично не розвивалася, хоча одна з найвидатніших фінансових робіт XX ст. — наукова праця А. Буковецького "Вступ до фінансової науки" (1929 р.) вважалася найкращим навчальним посібником не тільки у колишньому СРСР, а й в окремих європейських країнах. У посібнику автор аргументував зміст фінансової науки, розвинув вчення про доходи, видатки, державний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

     Фінансова наука в радянський період базувалася на працях дореволюційних економістів: І. Янжула, І. Озерова, Л. Ходського та їх послідовників, які були прибічниками того, що фінанси мають слугувати «задоволенню колективних потреб».

      Відтоді до 70-х років фінансова наука перетворилась у коментар праць класиків марксизму-ленінізму, рішень з'їздів, пленумів ЦК КПРС, постанов ЦК КПРС, займалася критикою різноманітних "буржуазних" теорій, про які ніхто не знав, оскільки західна література для ознайомлення в СРСР була забороненою. Переважну більшість вчених-фінансистів було репресовано, дехто виїхав за кордон.

     У 1965 році вперше за соціалістичну добу була видана праця А. Александрова "Фінанси соціалізму", у якій з перших сторінок стверджувалося, що всі питання стосовно вчення про фінанси вже розглянуті у працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, матеріалах КПРС і досліджувати більше вже немає чого. Автор взяв на себе відповідальність стверджувати, що фінанси — це суспільна, а не самостійна, наука і органічна складова політичної економії.

      Інші радянські вчені, зокрема Г. Точильніков, В. Дьяченко, Е. Вознесенсь-кий, А. Бірман, Б. Болдарев, П. Жовтяк, Е. Брегель, М. Азарх, Д. Аллавердян, А. Звєрєв, І. Злобін, Є. Ровінський, розглядали фінанси суто з партійних позицій, дискусія проводилась тільки стосовно функцій фінансів, що для фінансової теорії і практики суттєвого значення не мало. Фактично в умовах командно-адміністративної системи фінансової науки не існувало. Елементи цієї науки з'явилися напередодні розпаду СРСР.

      Разом із цим вчені-марксисти у своїх роботах значно розширили сфери фінансових відносин, включивши до неї фінанси підприємств, кредит, страхування, резервні фонди, фінансовий контроль, що позитивно відобразилося на сучасних фінансових наукових дослідженнях.

   

 

              7.Українська фінансова школа

 

Фінансова наука  в Україні розвивалася в контексті  її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини XIX століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут  насамперед слід назвати видатного  вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої  проблеми в житті людського суспільства, яка б залишилася поза увагою цієї видатної особистості.

Питанням  фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу.

Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності й по-сьогодні. Його роботи мають різний рівень наукової завершеності, проте всім їм притаманний  високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує  наявну податкову систему імперії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які  завуальовують справедливий розподіл національного багатства між  верствами населення на користь  капіталу.

Усвідомлюючи  роль податків у розподілі та перерозподілі  фінансових ресурсів, І. Франко регулярно  здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення податків для  Галичини та скорочення видатків на її економічні й соціальні цілі.

Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну  зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної  кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого  селян. Схоже сталося і в умовах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову  піраміду, призвели до втрати громадянами  своїх заощаджень.

Водночас  І. Франко в своїх працях висловлює  впевненість, що розвиток фінансово-кредитних  відносин сприятиме активізації  господарського життя в країні.

До числа  визначних українських економістів-фінансистів  належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національний університет  імені Тараса Шевченка). У своїх  працях М. Туган-Барановський заперечує  твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають  у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна  плата, а відповідно - доходи держави. Він також стверджує, що заробітна  плата і прибуток можуть збільшуватися  при зростанні продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, підприємця, працівника.

М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження  прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави  на ведення війни використовувати  позики, які, на його думку, не мають  елементів примусу і не вимагають  від приватних осіб приносити  в жертву свої майнові інтереси.

Свої наукові  погляди щодо проблем фінансів МІ- Туган-Барановський намагався втілити  в життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів України в уряді Центральної  Ради-Цікавими є думки МІ. Туган-Барановського  з приводу ролі грошей у здійсненні виробничих циклів. Так, на його думку, в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент  на позичковий капітал. В свою чергу  низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці. На противагу  теоретичним постулатам К. Маркса, який стверджував, що капіталістична економіка  об'єктивно йде до краху, Туган-Барановський доводив, що економіка, побудована на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.

Розглядаючи внесок українських фінансистів  у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добриловський у своїх наукових твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український  вчений-фінансист МІ- Мітіліно. У  своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні  потреби громадян, а останні сплачують  за це певну суму грошей у формі  податків.

До числа  українських вчених-фінансистів  належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге. Він  більше відомий як державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього  є декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.

Заслуговують  на увагу роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка. Основна  його праця "Погляд на розвиток вчення про податки", яка вийшла в Харкові  в 1870 році, присвячена дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко доходить багатьох досить серйозних  висновків. Так, досліджуючи погляди  Сея про продуктивну і непродуктивну  працю, він стверджує, що послуги  держави - це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення  є продуктивною і повинна обкладатися  податками. Характерною особливістю  розвитку фінансової науки на початку XX століття є те, що в працях вчених-фінансистів  цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.

      Варто також детальніше ознайомитися з науковою спадщиною українських вчених С.І. Іловайського, П.Л. Коваленка, II. Патлаєвського, М.П. Яснопольського.

Зокрема, свого  часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і  вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у  Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, започатковані  М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними  вченими - у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального  федералізму, а в Україні актуальні  при розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.

Теоретично-змістовна  спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня  тодішньої світової фінансової науки, а в деяких випадках і випереджала  її.

       Українська фінансова наука дещо активізувалася в період отримання незалежності - з 90-х років: в області державних і місцевих фінансів плідно працюють професори О.Д. Василик, В.М. Федосов, В.Н. Суторміна, В.М. Опарін, В.І.Кравченко;

в області  фінансів підприємств і фінансового  менеджменту - професори А.М. Підцєрьогін, Г.І. Гребняк;

в області  розробки фінансово-кредитного механізму  працюють наукові школи Інституту  економіки АН України, Інституту  аграрної економіки УААН (академіки  І.І. Лукінов, М.Я. Дем’яненко);

в області  фондового ринку - О.М. Мозковий, В.В. Оскольський.

       Проте, по-справжньому оригінальних фінансових робіт в Україні все ще недостатньо, тому досі в багатьох випадках доводиться доповнювати їх перекладною західною літературою.

                             8.Висновок

     

        Підводячи підсумки викладеного, зазначимо, що:

фінансова наука, як і більшість інших, народилася із практики;

фінансова наука є складовою загальноекономічної  теорії; ставши самостійною, вона активно  розвивається сама і збагачує економічну теорію;

розвиток  нових фінансових концепцій породжується макро- і мікроекономічною ситуацією  в країнах або соціальним замовленням  панівного класу;

фінансові теорії і рекомендації, що витікають  з них і мають практичну  цінність, приймаються як економічна стратегія держави по зміцненню  (стабілізації) економіки в цілому і фінансової політики зокрема;

прогресивні фінансові ідеї сприяють зростанню  економіки, покликані забезпечувати  зростаючі потреби людини.

    Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами. [1 c. 5]

Термін «фінанси»  виник у XIII - XV ст. в торгових містах Італії і спочатку позначав будь-який грошовий платіж. Далі термін отримав  міжнародне поширення і став вживатися  як поняття, пов'язане з системою грошових відносин м / у населенням і державою з приводу утворення  державних фондів грошових коштів.

 

 

                   

 

 

 

 

                     9.Використана література

 

1.Опарін  В.М. Фінанси (загальна теорія).- К.: КНЕУ, 2005.- 240с.

3.Кириленко  О П. Місцеві фінанси.- Тернопіль: Астон, 2004.- 192с.

4.Кравченко  В.І. Місцеві фінанси України.- К.: Знання, 1999.- 487с.

5.Романенко  О.Р. Фінанси.- К.: Центр навчальної літератури,2003.- 312с.

6.Рудюк Л.В. Фінанси: Навч.посіб. для дистанційного навчання К.Університет Україна, 2007.- 270 с.

8.Василик ОД. Теорія фінансів: Підручник. - 4-те вид., доп. - К.: НІОС, 2003. - 416с.