Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших умов залучення інвестицій і подальшого економічного зро

Прийнято  Закон України № 2404-VI від 01.07.2010 «Про державно-приватне партнерство», що визначає правові, економічні та організаційні  засади реалізації державно-приватного партнерства в Україні, зокрема для регулювання відносин, які виникають при реалізації проектів у окремих сферах економічної діяльності.

Сфери: пошук, розвідка родовищ корисних копалин  та їх видобування; виробництво, транспортування  і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу; будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; машинобудування; збір, очищення та розподілення води; охорона здоров'я; туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем; оброблення відходів; виробництво, розподілення та постачання електричної енергії; управління нерухомістю

Закон визначає основною ознакою державно-приватного партнерства забезпечення вищих  техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж при здійсненні такої  діяльності державним партнером  без залучення приватного.

Також, ознаками державно-приватного партнерства є довготривалість взаємовідносин (від 5 до 50 років), передача приватному партнеру частини ризиків, внесення приватних інвестицій, незмінність терміну дії договору цільового призначення та форми власності об’єкта ДПП.

З метою  сприяння залученню й ефективному використанню вітчизняних та іноземних інвестицій для забезпечення розвитку економіки України, прискорення її інтеграції в європейську і світову економічні системи, забезпечення права приватної власності і права на підприємницьку діяльність утворено Раду вітчизняних та іноземних інвесторів при Президентові України. Очолив зазначену Раду Президент України.

Прийнято  Закон України № 2880-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України щодо гарантування прав концесіонерів». Законом вносяться зміни до Земельного кодексу України та до Закону України «Про концесії» з метою посилення державних гарантій прав концесіонерів, що повинно створити сприятливі умови для об‘єднання інтересів держави та бізнесу при укладанні та виконанні договорів концесії.

Податкове оточення

З метою  систематизації податкового законодавства  Верховна Рада України 2 грудня 2010 року прийняла Податковий кодекс, який став першим в Україні кодифікованим  законодавчим актом, який буде направлений  на комплексне регулювання питань, пов'язаних з оподаткуванням.

Основними новаціями Податкового кодексу, що стосуються інвестиційної діяльності, є:

— стимулювання переходу України на інноваційну модель розвитку, зокрема шляхом поетапного зниження ставки податку на прибуток з 25 до 16 відсотків (2011 р. - 23 відсотки, 2012 р. – 21 відсотків, 2013 р. – 19 відсотків, 2014 р. – 16 відсотків); 
— тимчасове (до 1 січня 2020 року) звільнення від оподаткування прибутку виробників біопалива на виробництво електричної та теплової енергії, а також прибутку підприємств з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; 
— строком на 10 років з 1 січня 2011 року звільняється від оподаткування прибуток, отриманий від надання готельних послуг у готелях категорій «п’ять зірок», «чотири зірки» та «три зірки», у тому числі новозбудованих чи реконструйованих, або в яких проведено капітальний ремонт чи реставрація існуючих будівель і споруд, а також підприємств галузей легкої промисловості (крім підприємств, які виробляють продукцію на давальницькій сировині), прибуток від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії, прибуток підприємств суднобудівної та літакобудівної промисловості; 
— розширена класифікація основних засобів у податковому обліку, передбачено 16 груп основних фондів замість 4 груп у діючому законодавстві; 
— врегульовано питання оподаткування операцій з фінансового лізингу, що дозволить надати нових стимулів цій формі інвестування; 
— запроваджується оподаткування за ставкою 5 % доходів на вклади (депозити), процентного або дисконтного доходу за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом, процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці, доходи у вигляді дивідендів та деякі інші доходи, пов’язані з інвестиційною діяльністю; 
— створюються передумови інвестиційної привабливості країни шляхом зменшення ставки податку на додану вартість до 17 відсотків; 
— запровадження «автоматичного» відшкодування податку на додану вартість сумлінним платникам податків та Єдиного реєстру податкових накладних та впроваджено відповідальність держави за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість таким платникам.

Регуляторний вплив

З метою  поліпшення бізнес-клімату й створення  сприятливих умов для надходження  інвестицій здійснено низку заходів з покращення регуляторного середовища в Україні.

У сфері дозвільної системи:

— розширено застосування декларативного принципу започаткування бізнесу відповідно до прийнятого Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» щодо провадження господарської діяльності на підставі подання декларації» від 07.07.2010 № 2451-VI.

Згідно  з цим принципом суб'єкт господарювання набуває права на провадження  певних дій щодо здійснення господарської  діяльності без отримання документа дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам законодавства (далі – декларативний принцип).

Постановою  Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 725 затверджено Перелік певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства.

У сфері ліцензування:

— прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» від 19.10.2010 № 2608-VI, котрим відмінено ліцензування 23 із 66 видів діяльності, провадження яких не пов'язано із загрозою безпеці держави, життю та здоров'ю людей, погіршенням стану навколишнього природного середовища, а також стосовно яких існують інші засоби державного регулювання (державні стандарти, будівельні норми і правила, технічні умови, міжнародні стандарти якості тощо).

Важливим  чинником зростання інвестиційної  активності має стати реалізація проектів з підготовки проведення в  Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євро-2012, найбільші  обсяги фінансування яких припадатимуть саме на 2011-2012 роки.

Питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних  реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна  держава«. Зокрема, в рамках програми реформ здійснюються конкретні заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Державне регулювання  інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками  економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання  інвестиційної діяльності складається  з управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контролю за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Державне регулювання  умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність, див. рис. 1.5.

Відносини, що виникають  при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються Законом "Про  інвестиційну діяльність" [1] та іншими законодавчими актами України. Інвестиційна діяльність суб'єктів

України за її межами регулюється  законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а  також спеціальним законодавством України.

Рис. 10.1. Важелі державного впливу на інвестиційний клімат

Особливості здійснення інвестиційної  діяльності на території України  суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а  також цими суб'єктами і суб'єктами України в зонах вільного підприємництва в Україні визначаються спеціальним законодавством України. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах.

Інвестиційна діяльність суб'єктів  України за її межами регулюється  законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а  також спеціальним законодавством України.

Одним з найважливіших методів державного регулювання інвестиційної діяльності є обов'язкова комплексна державна експертиза інвестиційних програм та проектів. Інвестиційні програми та проекти будівництва незалежно від джерел фінансування підлягають обов'язковій комплексній державній експертизі у повному обсязі, крім об'єктів, затвердження проектів будівництва яких не потребує висновку комплексної державної експертизи. Перелік таких об'єктів встановлюється Державним комітетом з будівництва та архітектури відповідно до законодавства.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, дотримання прав і законних інтересів  її суб'єктів. Умови договорів, укладених  між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк  дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлені умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні органи та їх посадові особи  не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання  допускається чинним законодавством і  здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

Інвестиційну діяльність держава регулює і через захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих  на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що унеможливлює застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного клімату держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

Визначившись  з інвестиційною стратегією, використовується ціла низка важелів, що забезпечують оптимальну інвестиційну діяльність держави. Систему важелів державного регулювання  умов інвестиційної діяльності зображено на рисунку 8.3.

Рис. 8.3. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Визначаючи  інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

o важливість  галузі - значення продукції, її  особливості, частка експорту, залежність  від імпорту, рівень забезпеченості  внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;

o характеристика  споживання продукції галузі, рівень  конкуренції чи монопольності,  особливості ринку збуту, фактичні  та потенційно можливі обсяги  ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

o рівень державного  втручання в розвиток галузі - низький, середній чи великий,  включаючи державні капітальні  вкладення, податкові пільги, можливість  прискореної амортизації;

o соціальна  значущість сфери діяльності - кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

o фінансові  умови роботи галузі - рівень загальної  прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.