Теоретико - прикладні аспекти формування оборотних активів підприємства

Розділ 1

Теоретико - прикладні аспекти формування оборотних активів підприємства

 

 

1.1Економічний зміст та  класифікація оборотних активів  підприємства

 

Діяльність суб’єктів  господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі  поєднання основних складових: виробничих фондів, оборотних фондів і самої  праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного  їхнього відтворення.

Раціональне використання оборотних  активів – найважливіший чинник підвищення ефективності виробництва, тому теоретичне дослідження категорії  оборотних активів, розуміння їхньої сутності мають велике практичне  значення. Перш за все, необхідно, визначити  зміст поняття "оборотні активи", оскільки сьогодні існує багато суміжних з ним термінів, таких як "оборотний  капітал", "оборотні кошти", "поточні  активи", "оборотні фонди", навколо  економічної сутності котрих економісти ведуть тривалу полеміку.

Варто наголосити, що вживання категорії "оборотні активи" в  економічній літературі стало ознакою  сучасності, бо до цього часу науковці розглядали в основному такі поняття, як "оборотні кошти" та "оборотні фонди". Насамперед це пояснюється  переходом на ведення бухгалтерського  обліку і фінансової звітності за Національними положеннями (стандартами). Застосування цієї нормативної бази обумовило характеристику використовуваного  там термінологічного складу.Тому  я скористався визначенням яке наведено в П(С)БО 2, де зазначено, що “Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу, або протягом дванадцяти місяців з дати балансу” [1].

Замість терміна "оборотні фонди" доцільніше послуговуватися  терміном "оборотний капітал". Також неприпустимо ототожнювати поняття  “оборотний капітал” і “оборотні кошти”, проте, оборотні кошти і оборотні активи – це одне й те саме. Оборотні кошти не можна розглядати одночасно і як ресурси, і як капітал. Ресурси – це активи підприємства, що обслуговують його господарську діяльність; від їх використання підприємство очікує отримати прибуток, а капітал – джерело фінансування цих ресурсів. Він може бути або власним, або позиковим, тобто капітал вказує на право власності. Оборотні кошти – активна складова майна підприємства, а отже це і є оборотні активи. Саме тому їх слід розглядати як ресурси підприємства, а капітал – як джерело їх формування[2].

У виробничій сфері оборотний  капітал (оборотні кошти) авансується  в оборотні виробничі фонди і  фонди обігу , що відображено рис. 1.1. [3].

Рис. 6.1. Склад і розміщення оборотних коштів

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штампування, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо. [4,с.128]

 

На думку А. М. Поддєрьогіна[3,c.11], оборотні активи підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.[3,с].

 

1.2 Визначення потреби підприємства в оборотних активах

 

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних активів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних  коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі  потреби та бізнес-плану, який охоплює  й пов’язує виробничі й фінансові  показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

• умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;
• організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;
• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних  коштів запланованому обсягу виробництва  та реалізації підприємство в змозі  отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісно) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.
2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.
3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.
4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.
5. Заключний етап нормування — визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.[3,c.163].

Нормування оборотних коштів може здійснюватися  трьома методами: аналітичним, коефіцієнтним та прямого розрахунку. Перший метод передбачає визначення аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням запасів і вилученням із них надлишкових. Коефіцієнтний метод передбачає зміну  нормативів оборотних коштів у зв’язку із зміною обсягів чи структури виробництва.  Метод прямого розрахунку – це науково обґрунтований метод  визначення нормативу оборотних коштів за кожним елементом. На практиці переважно застосовується останній метод.

Норматив оборотних  коштів у виробничих запасах. За своїм  економічним змістом виробничі  запаси розподіляються на елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо); і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні  частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Методика визначення нормативу оборотних  коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях.

Точність розрахунку залежить від правильного визначення запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий).

У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються  на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий  запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування  і підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів  оборотних фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між  постачальником і споживачем передбачене  надходження матеріалів один раз  на місяць, то їхні поточний запас має  забезпечувати 15 днів роботи). Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись  двома способами: за середнім відхиленням  фактичних строків поставки від  передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від  виробника до споживача.

Норматив  оборотних коштів у незавершеному  виробництві. Величина цього нормативу  залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів і  характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших  однакових умов оборотні кошти в  цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів  випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане  також співвідношення середньої  собівартості незавершеного виробництва  і собівартості готової продукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.