Цей податковий тягар на населення викликаний хронічним спадом виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно зупинки спаду і нарощування темпів виробництва.

    Витратну  частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру витрат:

    • на народне господарство;

    • на соціально-культурні заходи і науку,

      на управління;

    • на оборону,

    • інші.

 

     2 Загальне  поняття про управління  фінансами

 

    Управління - це сукупність прийомів та методів цільоспрямованої дії на об'єкт для досягнення певного результату.

    Важливою  галуззю управлінської діяльності є управління фінансами. Його виконує спеціальний аппарат за допомогою особливих прийомів та методів, в тому числі різноманітних стимулів та санкцій.

    В управлінні фінансами розрізняють  об'єкти  та  суб'єкти управління. Об'єктами є різноманітні види фінансових відносин; суб'єктами виступають ті організаційні структури, які здійснюють управління.

    Існує три групи об'єктів:

• фінансових підприємств ( організацій, закладів );
• страхові відносини;
• державні фінанси;

    Їм  відповідають такі суб'єкти управління:

• фінансові служби ( відділи ) підприємств;
• страхові органи;
• фінансові органи та налогові інспекції;

    Сукупність  всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, називається фінансовим апаратом.

    В управлінні фінансами виділяють  декілька функціональних елементів: планування, оперативне управління, контроль.

    Планування  займає важливе місце в системі управління фінансами. Саме під час планування будь-який суб'єкт господарювання різнобічно оцінює стан своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх найбільш ефективного використання. Управлінські рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо повною та достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

    Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів господарювання та держави, а підсумковим результатом - составлення фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до вільного фінансового балансу держави. В кожному плані визначаються прибутки та витрати на визначений період, зв'язки з ланками фінансової та кредитної систем (внески відрахувань на соціальне страхування,  платежі в бюджет, платня за банківський кредит та ін.).

    Фінансови плани мають усі ланки фінансової системи, до того ж форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Так підприємтсва та організації, які функціонують на комерційній основі складають баланси  прибутків та витрат; установи, які здійснюють некомерційну діяльність, - кошториси; кооперативні организації, громадські об‘єднення та страхові компанії - фінансові плани; органи державної влади - бюджети різних рівней. 

    Оперативне  управління - це комплекс дій, які розробляються на основі аналізу фінансової ситуації, що склалася, та переслідуючих ціль отримання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілення фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з ціллю ліквідації "вузьких місць", вирішення знову виникаючих задач.

    Контроль  здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання.

    Розрізняють стратегічне ( загальне ) управління фінансами  та оперативне.

    Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу, встановленні об'єму фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм і т. д. Воно здійснюється Міністерством економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством.

    Оперативне  управління - головна функція апарату фінансової системи: фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансових служб підприємств та організацій.

    При розробці управлінських рішень фінансового  характеру, які оформлюються в юридичних  законах, фінансових прогнозах та планах, постановленнях і т. д., враховуються: вимоги економічних та юридичних законів; результати економічного аналізу не лише підсумків попереднього господарчого періоду, але й перспективи; економічно-математичні методи та автоматизовані системи управління фінансами; раціональне поєднання економічних та адміністративних методів управління.

 

    3 Органи  управління фінансами  та їх функції

 

      Загальне управління фінансами  України здійснюють Міністерство  економіки, Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне  управління здійснює аппарат. За його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.

    Управління  фінансами на підприємствах та в  галузях народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його  фінансові органи, Державна податкова служба.

    Міністерство  фінансів виконує такі функції:

1. Підготовка бюджету та організація його виконання;
2. Розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів стосовно фінансових питань, обгрунтування основних положень фінансової політики держави;
3. Розглядання та реалізація управлінських рішень по використанню фінансових ресурсів;
4. Контроль за дотриманням фінансового законодавства усіма органами управління.

    Міністерство  фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управління виконання  бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні підрозділи, які притаманні ринковій економіці: Управління податкових реформ, Управління державних цінних паперів та фінансового ринку, Управління фінансування програм розвитку сільського господарства, Управління фінансових програм розвитку виробничої інфраструктури та споживчого ринку, Управління фінансування прграм розвитку сфери матеріального виробництва та конверсії.

    Важливе місце в структурі апарату  Міністерства займають: Управління фінансування оборони, проавопорядку та безпеки; Управління фінансування соціальної сфери та науки; Контрольно-ревізійне управління; Управління валютно-фінансового регулювання; Управління методології бухгалтерського обліку та звітності. В Україні створена та функціонує державна податкова служба. Її функціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства; контроль за правильністю обчислювання, полнотою та своєчасністю внесків у бюджет всіх державних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по вдосконаленню податкового законодавства. Державна податкова служба має вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції в районах, а їм - податкові інспекції виконкомів Ради народних депутатів, які функціонують окремо, тому що не входять у склад місцевих фінансових органів, а підлягають вищим ланкам системи.

    Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи з задач соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава пред'являє однакові вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

    По-перше, обов'язковість виконання законодавства  про податки всіма суб'єктами оподатковування, що означає рівнонапруженість  для підприємств усіх форм власності  у формуванні загальнодержавного і місцевих бюджетів. У рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнацію єдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудових ресурсів.

    По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіх суб'єктів оподатковування  в питаннях про джерело сплати податків, про трудомісткість одержання  прибутків (прибули), і в тому числі - про надання визначених пільг.

    По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечення надходження засобів у бюджети  відповідних рівнів і державні цільові  фонди.

    Обов'язки і відповідальність у системі  оподатковування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи - стабільності і гнучкості. Принцип стабільності системи означає, що вона повинна носити стійкий характер при визначенні нормативних ставок податків і порядку числення податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотримання цього принципу є одним із головних умов створення в країні в цілому й у кожному регіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищення ефективності виробничої і фінансової діяльності і т.д. У Законі України "ПРО систему оподатковування" передбачається, що ставки податків і розмір інших обов'язкових платежів не повинні змінюватися протягом бюджетного року, якщо інше не передбачене законодавством України. У умовах ринку така стабільність потрібно на більш тривалий час.

    З метою стабілізації податкових відношень  установлено, що закон, що передбачає зміна  розмірів податків і інших обов'язкових  платежів, оберненої сили не має (за винятком випадків, коли він покращує положення особи або наймає з  нього відповідальність). Ніхто не може відповідати за дії, що під час їхні вчинення не признавалися правопорушенням.

    Під гнучкістю податкового законодавства  розуміється спроможність податкової системи швидко перебудовуватися для  ефективного рішення різноманітних  питань, що виникають у податковій політика держави, без порушення стабільності системи оподатковування. Виходячи з вимог податкової політики України в сучасних умовах, у новому податковому законодавстві держава відмовилася від виправданих не себе вкрай жорстких ставок податків на підприємства, установило фінансову відповідальність банків і інших кредитних заснувань за порушення законів про податки, усунуло зрівнялівку в застосуванні адміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і громадянам, більш чітко регламентувало права, обов'язки і відповідальність державних податкових інспекцій з урахуванням чинного законодавства України.

    Принцип гнучкості забезпечується наявністю  комплексу податкових пільг, що встановлює повне або часткове звільнення юридичних  або фізичних від обов'язків по сплаті податків і інших обов'язкових платежів, що, у чергу, створює попередні умови для розвитку найбільше необхідних пріоритетних для товариства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкість податкової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів із метою економічного і правового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва й ін.

      Сучасна податкова система регламентує  основні обов'язки платників: звістки бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її цілість; у терміни, установлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції й інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, пов'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; своєчасно й у повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов'язкові платежі, припускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження помешкань, що використовуються з метою одержання прибутків або пов'язані з утриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок із питань числення податків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки, пов'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.

    Для створення оптимальних податків найбільше важливими є такі вимоги:

      а) податкова структура повинна  сприяти використанню податкової  політики з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки  країни; б) податкова система повинна бути справедливої, не припускати довільного тлумачення, бути зрозумілої платникам податків;