Власні та позичені кошти підприємства

3

стор.

Вступ                                                                                                                        3

1.      Власні та позичені кошти підприємства                                                    5

2.      Види позичених коштів                                                                               9

3.      Позики банків як основа кредитування господарської                           13

      діяльності підприємства

Висновки                                                                                                                16

Список використаної літератури                                                                         18

Вступ

Будь-яке підприємство потребує джерела коштів, щоб фінансувати свою діяльність.  В залежності від тривалості існування в даній конкретній формі активи підприємства, рівно як і джерела коштів, можна підрозділити на коротко - і довгострокові.  Залучення того або іншого джерела фінансування пов'язано для підприємства з певними витратами: акціонерам потрібно виплачувати дивіденди, банкам - відсотки за надані ними позики й ін.  Загальна сума коштів, що потрібно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражений у відсотках до цього обсягу, називається ціною капіталу.  У ідеалі передбачається, що поточні активи фінансуються за рахунок короткострокових, а кошти тривалого користування - за рахунок довгострокових джерел коштів.  Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат по залученню коштів.

При створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються такі джерела формування і відокремлюються конкретні види  фінансових коштів

У сучасних умовах господарювання діяльність фірм України тісно пов’язана з національною кредитно-грошовою системою. Фірма може бути і позичальником і кредитором. Небезпека фінансової стійкості фірми виникає як під час позичання коштів, так і під час надання їх у кредит.

              При нестачі власних коштів отриманий кредит посилює залежність фірми від кредитних ресурсів, збільшує нестабільність фінансового стану, підвищує собівартості продукції тощо. Правильне співвідношення між власними і залученими коштами відіграє важливу роль у зміцненні економічної безпеки фірми. З цією метою обчислюється коефіцієнт фінансової незалежності.

              Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суми власних джерел фінансування, тобто критичне значення його коефіцієнта дорівнює 0,5. Що більша ця величина, то кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел). Динаміка коефіцієнта фінансової незалежності підприємств промисловості України за 1997 – 2000 роки свідчить про стійку тенденцію до зменшення: 1997 рік – 0,82, 1998 рік – 0,76, 1999 рік – 0,66, 2000 рік – 0,59. У 2000 році цей коефіцієнт практично наблизився до критичної межі, що загрожує фінансовій стійкості фірм.

              Фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство є фінансово стійким і відносно незалежним від зовнішніх джерел фінансування. Критичне значення відповідного коефіцієнта фінансової стійкості дорівнює одиниці.

              Для своєї господарської діяльності підприємство використовує власні й позикові кошти. Як бачимо, питома вага власних коштів у їхній загальній величині зменшується. Це є наслідком збиткової роботи підприємств. За останні три роки сума збитків, яких зазнали підприємства промисловості, досягла 22820 млн. грн.

1.      Власні та позичені кошти підприємства

              Основна задача фінансової діяльності підприємств лежить у мобілізації капіталу для фінансування їх операційної і інвестиційної діяльності. Форми фінансування суб'єктів господарювання класифікуються по джерелах надходження капіталу і по правовому статусу інвесторів.  По джерелах мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє і внутрішнє фінансування; по правовому статусу інвесторів - власний капітал і позиковий капітал.  Загальний огляд форм фінансування і їхньої класифікації подана на рис. 1.1

Взагалі в ринкових умовах господарювання використовуються три основних джерела формування фінансових ресурсів суб'єктів господарювання:

1.      капітал, переданий підприємству в розпорядження його учасниками і фундаторами (статутний фонд і додатковий капітал);

2.      позикові кошти;

3.      власні кошті підприємства (cash-flow).

Фінансування

          Власний капітал                                                                  Позичений капітал

                                            Внески учасників та засновників

     Чистий прибуток                Реструктуризація           Кредиторська           Кредитне

        та амортизація                          активів                    заборгованість       фінансування

                          Внутрішні                                                                       Зовнішні

                          джерела                                                                          джерела

                     фінансування                                                                  фінансування

Рис. 1.1  Класифікація форм фінансових ресурсів підприємства

Тривалий час у вітчизняній теорії і практиці першої форми фінансування діяльності господарських структур приділялося надзвичайно мало уваги, оскільки в умовах адміністративно-командної економіки державні підприємства в централізованому порядку були наділені статутним фондом, що не міг бути змінений у випадку емісії (або анулювання) корпоративних прав.  Як наслідок, домінуюча роль приділялася таким антиринковим методам фінансування підприємств, як бюджетні дотації, субсидії, субвенції.  Банківський кредит також утратив властиві йому принципи і був джерелом покриття фінансових проривів: він трансформувався в одну з форм дотацій.

              У даний момент часу, статутний капітал початково формується як основа стартового капіталу, необхідного для створення підприємства.  При цьому власники або учасники підприємства формують його виходячи з власних фінансових можливостей в розмірі, достатньому для виконання тієї  діяльності, заради якої воно створюється.  Фонди власних коштів, що представляють собою по суті відкладений розподілений прибуток, формуються або примусово (наприклад, резервний фонд), або усвідомлено - власники припускають, що  досягається в такий спосіб розширення обсягів діяльності являє собою більш вигідне розміщення капіталу, ніж вилучання прибутку і напрямок його на споживання або в іншу сферу бізнесу.  Тимчасово притягнуті кошти утворяться на підприємстві, як правило, у результаті тимчасово лага між одержанням товарно-матеріальних цінностей і їхньої оплати.

              В більш загальному вигляді капітал підприємства розподіляють на власний капітал та позичковий. Власним капіталом є та частина засобів підприємства, що перебуває в його власності. Джерелами власного капіталу можуть бути пайові внески учасників, випуск акцій, наявні резерви та нерозподілені прибутки, надходження коштів за рахунок пожертвувань, благодійних та спонсорських внесків, від продажу заставленого боржником майна та інше. Тобто, власний капітал складається з таких рахунків: статутний фонд, додатковий капітал, резервні фонди та прибуток. Варто замітити, що до недавнього часу в Україні нерозподілений прибуток звітного року – це різниця між сумою прибутку, одержаного в звітному році та сумою його використання протягом року. Після прийняття в 2000 році міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, розподілений прибуток – це прибуток, виплачений у вигляді дивідендів, а нерозподілений прибуток – прибуток, що залишається на підприємстві.  Власний капітал – це головний ризиковий капітал підприємства. Кожне підприємство повинне мати в своєму розпорядженні власний капітал, оскільки його з найбільшою впевненістю можна інвестувати у довгострокові проекти і піддавати максимальному ризику.

              Але те підприємство, яке використовує лише власний капітал, позбавлене можливості швидко збільшувати масштаби виробництва за сприятливої кон’юнктури ринку. Без позичкових коштів неможливо підвищувати рентабельність власного капіталу (у даному випадку показники економічної та фінансової рентабельності будуть однакові). Крім того, виробництво у багатьох галузях має сезонний характер, отже, у період зростання активності збільшується потреба в додатковому залученні засобів виробництва.

              Під позичковим капіталом слід розуміти частину коштів, що сформована за рахунок залучених джерел, не є власністю підприємства і через певний строк має бути відшкодована власникові в обумовленій формі. Найчастіше залучення позичкового капіталу можливе лише на платній основі. Джерелами позичкового капіталу можуть виступати різного виду кредити та позички, інвестиційні внески працівників та облігаційні позики, оренда майна і т.д. Використання позичкового капіталу може інколи мати свої переваги: на відміну від дивідендів, які є розподілом прибутку, проценти за користування кредитами вважаються затратами, отже, не оподатковуються; крім того, заборгованість вигідна у період підвищення темпів інфляції, оскільки виплати за борговими зобов’язаннями здійснюється коштами меншої купівельної спроможності. Мінусами позичкового капіталу є те, що із збільшенням його питомої ваги підвищуються суми сплати процентів, а це зменшує прибутковість його використання. Неважко зрозуміти, що чим більшою є частка позичкових коштів у загальній структурі капіталу підприємства, тим більшими є суми платежів з фіксованими строками і ймовірність неспроможності сплати процентів та основної суми боргу. Крім того, за високої питомої ваги позичкового капіталу підприємство може втратити фінансову еластичність, тобто спроможність швидко збільшити свої кошти за рахунок кредитів.

Структура капіталу підприємства досить наочно відображається в пасиві бухгалтерського балансу підприємства, в якому окремо виділений власний капітал, довгострокові та поточні зобов’язання. 

2.      Види позичених коштів

До позикових джерел фінансування господарської діяльності підприємства відносять:

-          кредити банків;

-          кредиторська заборгованість;

-          позикові кошти інших підприємств  і організацій;

-          фінансування з бюджету;

-          фінансування з позабюджетних фондів.

              Однією з причин, яка гальмує стійкий розвиток підприємництва в Україні, є обмеженість кредитно-фінансових ресурсів. Так, у структурі пасиву балансу промислових підприємств короткострокові кредити за 2000 рік становили лише 1,4%. Примусити вільні фінансові кошти працювати на поліпшення фінансової стійкості підприємства дуже складно. Міжнародна фінансова корпорація провела анкетування підприємців, на підставі якого за 4-бальною шкалою були визначені перешкоди при залученні підприємствами коштів у вигляді кредиту:

1.      Високі процентні ставки – 3,3.

2.      Вимоги ліквідної застави – 2,8.

3.      Банківська бюрократія – 2,4.

4.      Труднощі в отриманні довгострокових кредитів – 3,3.

5.      Недостатня інформація про кредитні ресурси – 2,5.

6.      Загроза втрати контролю на підприємстві – 2,2.

7.      Вимоги розкриття інформації – 2,1.

Як бачимо, головними перешкодами у кредитуванні підприємств є: висока вартість кредиту, недостатнє заставне забезпечення кредиту, труднощі з одержанням довгострокових кредитів. Окрім цього, додаткові фінансування потрібні якраз “проблемним” підприємствам, а банки радше надають кредити тим, які мають значний стабільний оборот і доход.

Слід зазначити, що самі підприємці не поспішають звертатися по позики. багато які з них указують не лише на високі процентні ставки за кредит (у 1998-му – 54,5%, 1999-му – 53,4%, у 2000-му – 40,3%), а й звертають увагу на труднощі із заставним забезпеченням. Особистого майна, автомобілів, квартир підприємці не ризикують віддавати у заставу.