Зміст та значення фінансової політики

-  самофінансування - процес відшкодування витрат суб'єктів господарювання, а також їх розвиток за рахунок власних джерел фінансових ресурсів;

-  оренда - строковий договір про надання майна в тимчасове користування за певну плату;

- інвестування - процес вкладення грошей в об'єкти підприємницької діяльності з метою збільшення їхньої вартості, а також отримання прибутку.

Фінансове регулювання - це законодавчо визначена система впливу держави на фінансові процеси в суспільстві.

Фінансові інструменти:

Фінансовий інструментарій фінансового механізму - це сукупність фінансових важелів, стимулів, санкцій, нормативів та лімітів за допомогою яких реалізується фінансова політика. Фінансовий інструментарій нерозривно пов'язаний з фінансовими методами. Від ефективного та раціонального вибору певних інструментів залежить і ефективність проведеної фінансової політики.

Фінансові важелі - це конкретні форми здійснення процесів розподілу і перерозподілувалового внутрішнього продукту та національного доходу, а саме: податки; збори; обов'язкові платежі; проценти за кредит; дотації, субсидії, субвенції; штрафи тощо.

Фінансові стимули - це фінансові важелі, за допомогою яких можна впливати па інтереси суб'єктів господарювання з метою підвищення заінтересованості в досягненні певних результатів. До них належать:

-       резервні фонди та фонди стимулювання, які утворюються з прибутку;

-       бюджетне фінансування певних об'єктів народного господарства або напрямків розвитку (дотації, субсидії);

-       фінансові пільги (податкові пільги, прискорена амортизація тощо).

Фінансові санкції - форма організації фінансових відносин покликана посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань (штрафи, пеня).

Штраф - фіксована грошова сума, яка накладається на порушника угоди, законодавства або чинних правил.

Пеня - сума грошей, яку сплачує порушник грошових зобов'язань в розмірі певного проценту від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Фінансові нормативи - характеризують певний рівень забезпечення видатків.

Фінансові ліміти - певні обмеження па витрати в інтересах держави, підприємств, населення.

В теоретичному плані фінансовий механізм не має чіткого поділу та класифікації. З практичної точки зору в залежності від сфер та суб'єктів фінансових відносин, їх впливу на реалізацію фінансової політики, від особливостей стану економіки й соціальної сфери країни, фінансовий механізм поділяють на:

-       директивний;

-       регулюючий.

Директивний фінансовий механізм, як правило, розробляється для тих фінансових відносин, в яких безпосередньо приймає участь держава. В його дію включаються податки, внески, відрахування, державний кредит, видатки бюджету, бюджетне фінансування, фінансове планування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу.

В цьому випадку державою детально розробляється вся система фінансових відносин, які є обов'язковими для всіх його учасників. Існує низка випадків, коли директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не бере. Але такі відносини мають велике значення для реалізації фінансової політики, наприклад, ринок корпоративних цінних паперів, або одна із сторін цих відносин - агент держави, наприклад, фінанси державних підприємств.

Регулюючий фінансовий механізм властивий таким фінансовим відносинам, які безпосередньо не торкаються державних інтересів. Даний вид фінансового механізму діє на колективних та приватних підприємствах. У цьому випадку держава встановлює тільки загальний порядок використання фінансових ресурсів, які є власністю підприємства й залишаються в його розпорядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів, визначає форми розрахунків та напрямки використання фінансових ресурсів, складові капіталу та рівень фінансового ризику своєї фінансової діяльності.

Управління фінансовим механізмом здійснюється на рівні його видів: директивного та регулюючого. Управління директивним фінансовим механізмом здійснюється за допомогою організаційної структури держави, яка включає правову регламентацію, планування та органи, які очолюють Міністерство фінансів України та Національний банк України. Саме від злагодженості дій цих органів залежить ефективність управління фінансовим механізмом.

Управління регулюючим фінансовим механізмом у встановлених межах здійснюється за допомогою фінансового апарату або фінансової служби підприємств (відомств).

Перед Україною стоїть завдання спрямованості дії фінансового механізму, такого його створення, який би не припускав виникнення проблем в регулюванні економіки, а зводив їх до несуттєвого рівня.

Але для сучасного стану розвитку фінансової системи України притаманна наявність багатьох складних проблем, що потребують зваженого вирішення. До них, зокрема, відносяться:

1. Низька платоспроможність населення, що зумовлює звуження внутрішнього попиту, зниження нагромадження і обсягу інвестицій.Так, частка оплати праці в структурі собівартості продукції складає біля 10%. А у відношенні до ВВП - біля 25 % (в ПРК - біля 70 %). Підприємства орієнтовані переважно на зовнішній ринок. Так, частка експорту в структурі ВВП складає біля 60%.

2.              Наявність нераціональної структури економіки, застарілого обладнання і скорочення виробництва. Такіявища спричиняють необхідність залучення значних обсягів інвестицій та проведення реструктуризації і санації підприємств. За розрахунками експертів ступінь зносу основних виробничих фондів в народному господарстві України досягає 70-80 %. До того ж, треба враховувати, що в умовах лібералізації економічного розвитку і посиленні конкуренції з іноземним капіталом на території країни необхідність оновлення основного капіталу зростає.

3. Наявність жорсткої податкової системи. Результатом є скорочення розвитку підприємницької діяльності, обсягів господарських операцій та нагромадження капіталу. Поряд з цим збільшується обсяг тіньового сектору та його відтоку за межі країни. За офіційними даними біля половини наших підприємств працює в "тіні". Високі ставки податків на доходи громадян. Так, якщо максимальна їх ставка в Росії зараз складає 13%, то в Україні - 40 %. Щорічно з України вивозиться капітал обсягом до 4 млрд. дол. США.

4. Використання незбалансованої бюджетної системи. З одного боку, державні органи управління не забезпечують надходження запланованих доходів до Державного бюджету. Зростає бюджетна заборгованість суб'єктів підприємницької діяльності. З іншого боку, в Україні високий рівень державних видатків. З урахуванням витрат Пенсійного фонду України вони досягають 40 % ВВП. До того ж, використовуються вони не зовсім раціонально. Існує дуже багато необґрунтованих пільг.

5. Наростання обсягів державного боргу. Державний борг країни досягає критичного рівня (біля 60 % величини ВВП). При цьому, сума зовнішнього державного боргу більше, ніж в 2 рази перевищує величину внутрішнього боргу. І хоча в останні періоди відзначається зменшення обсягів зовнішнього боргу, та це здійснюється за рахунок наростання внутрішнього державного боргу.

6. Недостатній розвиток фінансової інфраструктури і фінансового ринку. Кількість фінансових посередників і обсяги їх операцій в Україні є недостатніми для забезпечення нормального функціонування фінансового ринку. Причиною є невеликі обсяги залучення фінансових ресурсів країни до обігу. А це - одна із причин гальмування розвитку ринкових відносин.

7. Слабкий потенціал банківської системи. Кредитні ресурси, що надаються комерційними банками суб'єктам господарювання досягають всього 10% ВВП, тоді як в розвинених країнах - 50-60%. В Україні майже 40% грошової маси перебуває поза банківським обігом.

Розглянувши проблеми, які притаманні сучасній фінансовій системі можемо зробити висновок, що існують шляхи поліпшення та вдосконалення фінансового механізму в Україні:

1)  створення передумов для розвитку ринку в Україні;

2)  забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП і НД;

3)  забезпечення економічного зростання;

4)  обґрунтоване фінансове планування та прогнозування обсягів фінансових ресурсів;

5)  підвищення результативності фінансового контролю, вдосконалення механізму дії фінансових санкцій, важелів, стимулів;

6)  проведення зваженої інвестиційної політики;

7)  проведення кардинальних змін в системі оподаткування і т.д.;

Уже зараз розробляються різні програми, щоб врегулювати економічне стан, приймаються рішення та постанови про ефективне використання фінансових важелів, перевірених світовою практикою.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм і методів удосконалення фінансового механізму.

3.      Фінансове планування: функції та завдання

Фінансове планування - це науково обґрунтований процес визначення джерел і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку.

Фінансове планування представляє собою складову частинуу планування економіки. Воно базується на системі макроекономічних показників, які дозволяють прогнозувати соціально-економічиний розвиток, та спрямоване на досягнення збалансованого руху фінансових ресурсів, грошових і матеріальних потоків. Відносна індивідуальність окремих складових потребує розробки системи фінансових планів, які відображають особливості форм і методів утворення і використання грошових фондів, галузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів.

Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах, які з'єднані в єдину систему. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному плану, у якому відображається рух бюджетного фонду, а також структура доходів і видатків.

Показники фінансових планів є вихідною інформацією для аналізу й оцінки фінансового стану держави, основою для перспективного планування. Система фінансових планів дозволяє виявити об'єктивні взаємозв'язки і довготермінові тенденції зміни структури джерел фінансових ресурсів (доходів фізичних і юридичних осіб), а також фактори, які визначають розвиток цих тенденцій.

Слід ураховувати важливість фінансового планування, адже держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом. Для досягнення певної мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного і соціального розвитку.

Головними завданнями фінансового планування на рівні певних господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

За тривалістю дії такі плани поділяють на:

-       перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1 -го року);

-       поточні (складаються на один рік);

-       оперативні (складаються на квартал, місяць).

Принципами фінансового планування є:

-       наукова обґрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

-       єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників тощо);

-       безперервність (взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

-       стабільність (незмінність показників фінансових планів).

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування й напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства в плановому році. Метою фінансового планування є забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінансування.

Основними етапами фінансового планування є:

-              аналіз надходження і витрат фінансових ресурсів за їх видами у цілому за попередній звітний період;