Бюджетный регламент

СТРАХУВАННЯ І  СТРАХОВИЙ РИНОК

Ключові терміни: страхування; самострахування; колективні страхові фонди; страховик; страхувальник; застрахований; співстрахування; перестрахування; перестраховик; страхові платежі; страховий тариф; страхове відшкодування; страхова сума; страхове забезпечення; страховий збиток; страховий випадок; страхова подія; майнове страхування; особисте страхування; медичне страхування; страхування відповідальності; страхування ризиків; обов’язкове страхування; добровільне страхування; страховий ринок; страхове поле; страховий портфель.

Страхування є самостійною  сферою фінансової системи. Включаючи  сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складовою  категорії фінансів. Водночас можна  виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це:

1) страхування пов’язане  тільки з перерозподільними відносинами,  які обумовлені наявністю настання  раптових, непередбачених подій,  тобто страхових випадків, які  завдають матеріальної або іншої  шкоди народному господарству  і населенню. В умовах ринкового  господарства поряд з традиційним  використанням можливостей страхування  з захисту від надзвичайних  явищ природного характеру (землетруси, урагани, повені та ін.) і техногенних  ризиків (пожежі, аварії, вибухи тощо) зростає потреба у підприємців  у страховому покритті збитків,  що виникають у разі порушення фінансових і кредитних зобов’язань, неплатоспроможності контрагентів, коливання валютних курсів та дії інших економічних факторів, які призводять до втрат прибутків і реальних доходів. Страховий захист життя, здоров’я, працездатності і матеріального благополуччя населення також пов’язаний із його економічними інтересами і реалізується за допомогою страхових послуг;

2) при страхуванні має  місце солідарне розкладення  завдано збитку між учасниками  страхування, що зумовлює повернення  коштів, мобілізованих до страхового  фонду. Виникнення таких перерозподільних (розкладкових) відносин обумовлене  тим, що випадковий характер  заподіяння шкоди спричиняє матеріальні  або інші втрати, котрі, як правило,  охоплюють не всі господарства, не всю територію даної країни  чи регіону, а лише їх частину.  Це створює умови для відшкодування  збитків за допомогою солідарного  розкладення втрат одних господарств  між усіма застрахованими господарствами. При цьому чим ширше коло  учасників страхування, тим менша  частка в розкладенні збитків  припадає на кожного страхувальника. Страхування стає найбільш ефективним  методом відшкодування збитків,  коли в ньому бере участь  якнайбільше число страхувальників.  Тим самим забезпечується достатня  концентрація грошових коштів  у єдиному фонді, що називається  страховим. Тоді стає можливим  відшкодування максимальних збитків  за мінімальних витрат кожного  страхувальника;

3) замкнене розкладення  збитків обумовлює зворотність  коштів, мобілізованих у страховий  фонд. Страхові платежі кожного  страхувальника, внесенні в страховий  фонд, мають тільки одне призначення  — відшкодування ймовірної суми  шкоди у визначеному територіальному  масштабі протягом певного періоду.  Тому вся сума страхових платежів (без урахування накладних витрат  тієї організації, що проводить  страхування) повертається у формі  відшкодування збитків протягом  взятого в розрахунок часового  періоду в тому ж територіальному  масштабі;

4) перерозподільні відносини  у страхуванні виходять за  рамки календарного року. Розкладення  збитків у часі пов’язане із  випадковим характером виникнення  надзвичайних подій: кілька років  підряд надзвичайних подій може  і не бути, і точний час їх  настання невідомий. Ця обставина  породжує необхідність резервування  в сприятливі роки частини  страхових платежів, що надійшли, для створення запасного фонду  як джерела відшкодування надзвичайних  збитків у несприятливому році.

Наведені особливості  перерозподільних відносин, що виникають  під час страхування, уможливлюють таке його визначення:

Страхування як економічна категорія — це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Страхування є гарантом компенсації  збитків, заподіяних майновим інтересам  держави, суб’єктів господарювання і населення. Воно значною мірою  звільняє бюджет від тягаря витрат на відшкодування збитків, що мають  місце внаслідок руйнівних природних  катаклізмів, техногенних катастроф, епідемій та інших нещасних випадків, захищає підприємців від майнових і комерційних витрат, забезпечує підтримку рівня життя громадян.

Підприємництво і страхування  нерозривно пов’язані. Наявність ринкових відносин обумовлює необхідність дій  самостійних виробників на свій страх  і ризик, що посилює значення страхових  послуг. Для підприємництва характерні освоєння нових сучасних високоефективних технологій, випуск удосконаленої і  нової продукції, готовність ризикувати на ринку, що може викликати збитки. Отже, у підприємців виникає страховий  інтерес.

Страхування є ефективним засобом реалізації соціальної політики держави, здійснюючи матеріальний захист громадян шляхом виплати пенсій і  грошової допомоги через систему  державного соціального страхування.

Страхування — стабільне  джерело інвестиційних ресурсів держа- 
ви. Вкладаючи кошти страхових резервів (переважно за довгостроковими договорами особистого страхування) в пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні економічні завдання. Страхування має стратегічне значення у розвитку національної економіки.

Отже, страхування є одночасно  засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків.

Сутність страхування  проявляється у його функціях. Вони дають змогу виявити особливості  страхування як ланки фінансової системи. Страхуванню властиві функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна.

Головною, визначальною є ризикова функція, оскільки страховий ризик як імовірність збитків безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування — надання грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв’язку з наслідками страхових подій. Страхування виконує також попереджувальну функцію, пов’язану з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредиту при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов’язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Отже, страхування може мати й нагромаджувальну функцію.

Контрольна  функція страхування випливає з указаних вище трьох специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Основними суб’єктами страхування  виступають страховик, страхувальник  і застрахований. Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. У договорах особистого страхування — особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за до- 
строкового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування, у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Страхові відносини є  досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні  відносини складаються між страховиком  і страхувальником, який водночас є  і застрахованим, тристоронні —  між страховиком, страхувальником  і застрахованим.

В окремих випадках у страхових  відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома  формами страхових відносин: співстрахування  і перестрахування. Співстрахування  — це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається  окремий поліс. Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик (перестрахувальник), приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.

Страхові відносини включають:

страхові платежі;

виплату страхового відшкодування;

перестрахування;

розміщення тимчасово  вільних коштів на фінансовому ринку;

отримання доходів від  розміщення коштів на фінансовому ринку.

Страхові  платежі — це переказування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф (брутто-ставка) складається з двох частин — нетто-ставки та навантаження. Нетто-ставка відображає ту частину тарифу, яка призначена для виплати страхового відшкодування. Вона залежить від загальних розмірів страхового відшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування. Навантаження відображає витрати страховика, пов’язані з проведенням страхування, та його прибуток.

Страховий тариф відображає ціну страхування. Це основний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менші витрати страховика, тим нижчий розмір страхового тарифу і тим більші можливості для залучення нових клієнтів.

Страхове  відшкодування — це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку. Страхова сума — це сума, на яку застрахований об’єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку. Розміри страхової суми визначаються, з одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування, а з іншого — можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки об’єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100 %. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Установлені різні системи  визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. За повної відповідальності страховика страхове відшкодування  виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової  суми. За пропорційної системи відповідальність розподіляється між страховиком  і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між  страховою сумою і вартісною  оцінкою об’єкта страхування. Наприклад, якщо страхова сума становить половину вартісної оцінки об’єкта страхування, то застрахованому буде виплачено страхове відшкодування у розмірі 50 % від  суми заподіяних збитків.

Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передання договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. Якщо передається договір, з якого ще не надійшли страхові платежі, то їх внесення страхувальником буде здійснюватись одразу на адресу перестраховика.

Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання  від цього доходів. Отримані доходи розподіляються на дві частини. Одна формує доходи страхових компаній і  становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.

Страхові відносини між  суб’єктами страхування і грошові  потоки регулюються відповідними угодами  між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, що засвідчує факт страхування, називається  страховим полісом (свідоцтвом). Він  видається страховиком після  сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки.