Бюджетный регламент

Розрізняють терміни «страховий випадок» і «страхова подія». Страховий  випадок — це можлива подія, настання якої може спричинити збитки. Вона характеризує певний ризик, від якого і здійснюється страхування. Страхова подія являє  собою подію, що фактично настала. Вона має бути офіційно зареєстрована. Тобто  страховий випадок — це можлива  подія, а страхова подія — це та, що відбулася.

У практиці господарювання економічна категорія страхування  проявляється через формування спеціальних  цільових ресурсів, призначених для  відшкодування збитків — страхових  фондів.

Створення страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись  у трьох формах:

фонди самострахування;

централізоване страхове забезпечення;

колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. З цих причин сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб’єктами господарювання та певного резервування коштів фізичними особами. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.

Централізоване  страхове забезпечення засновується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страхова забезпеченість поточної діяльності юридичних і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути повністю перекладена на державу.

Самострахування і централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися  в натуральній і грошовій формах. До фінансової системи належать страхові відносини в грошовій формі.

Створення колективних страхових  фондів ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з  цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій  і обставин.

Колективне страхування  є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення  страхових фондів. Порівняно з  самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна  організація страхової справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого — дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

Організація страхової справи засновується на виділенні суб’єктів страхування, об’єктів страхування і форм страхових відносин. Страхування може проводитись в обов’язковій і добровільній формах. Обов’язкове страхування зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.

Законодавством установлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Відповідальність за здійснення обов’язкового  страхування покладається на державні страхові органи.

Обов’язковим страхуванням охоплюються всі об’єкти без  заяв страхувальників, оскільки сама реєстрація об’єкта є підставою для того, щоб він був охоплений страхуванням.

Добровільне страхування  здійснюється на основі договору між  страхувальником і страховиком.

Нижче перелічені об’єкти  страхових відносин залежно від  видів страхування.

Об’єктом  майнового страхування є майно юридичних і фізичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.

Об’єктами особистого страхування виступають життя та здоров’я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджувальну функції. Ризикова передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової події. Нагромаджувальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору застрахованому виплачується страхова сума.

У разі страхування відповідальності об’єктом є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид — страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів.

Крім того, об’єктом страхування  може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які  своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

Об’єктом  страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економіки, яка пов’язана з безліччю підприємницьких ризиків.

У системі соціального страхування об’єктом страхування є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.

Соціальне страхування має  обов’язковий і добровільний характер. В обов’язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на випадок безробіття. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій — у разі повної чи часткової втрати працездатності та допомоги — у разі тимчасової втрати працездатності та у зв’язку з безробіттям.

Система соціального страхування  може бути двох видів: державна і недержавна (формування недержавних та відомчих пенсійних фондів).

Ефективність додаткового  пенсійного забезпечення доведена досвідом розвинутих країн, де політика пенсійного забезпечення ведеться у двох напрямах: гарантоване забезпечення мінімальної  трудової пенсії і підтримка малозабезпечених верств населення; розширення можливостей  громадян у самозабезпеченні своєї  старості через додаткове нагромаджувальне страхування.

Частка додаткової пенсії в пенсійному доході становить 15—16 % в Італії, 35—40 % — у Франції, 75 % — у США. Число пенсіонерів, які  отримують недержавні пенсії, становить 70 % від всіх пенсіонерів Західної Європи.

Не менш актуальною є проблема медичного страхування. Посилаючись  на досвід зарубіжних країн і Росії, пропонується запровадити медичне  страхування в Україні. На страховому ринку вже з’явились добровільні  види медичного страхування, але  це не означає, що знайдено реальний вихід  поліпшення медичного обслуговування населення.

У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі через державні або недержавні структури. Страхувальниками можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, організації й установи та громадяни (за рахунок власних доходів). Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування.

Поняття страхового ринку  трактується в економічній літературі в двох аспектах. По-перше, страховий  ринок — це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу  є специфічна послуга — страховий  захист і де формується її пропонування і попит на неї. По-друге, страховий  ринок являє собою складну  інтегровану систему страхових  і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

Об’єднавши ці два підходи, можна визначити страховий ринок як сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються.

Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

демонополізація страхової  справи;

конкуренція страхових організацій  з надання страхових послуг, залучення  страхувальників і мобілізації  грошових коштів у страхові фонди;

свобода вибору для страхувальників  умов надання страхових послуг, форм і об’єктів страхового захисту;

надійності і гарантії страхового захисту.

Суб’єктами страхового ринку  є страховики (страхові компанії), які  надають страхові послуги, страхувальники (фізичні і юридичні особи і  держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).

Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають  угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні  підприємства, котрі здійснюють обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини страхових агентів — юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами.

Із розвитком страхової  справи набуває поширення і така форма посередництва, як генеральні страхові агенти. Генеральні агенти —  це фізичні особи, уповноважені одним  або кількома страховиками у тому чи іншому адміністративно-територіальному  регіоні. Вони мають право наймати  на роботу страхових агентів, яким виділяється  зона обслуговування й види страхування, які вони можуть здійснювати.

Взаємовідносини між генеральним  страховим агентом і страховою  компанією здійснюються на основі договору. Генеральний страховий агент  має свій рахунок у банку, на який страхова компанія переказує кошти  для організації страхової діяльності. Страхові брокери, також виконуючи  функції укладання угод, діють  від імені страхувальника, добираючи  йому найвигідніші умови і надійні  страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує  винагороду у формі комісійних виплат.

Розрізняють такі організаційно-правові форми страхових  компаній: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства; товариства взаємного страхування; страховий пул.

Серед нових господарсько-організаційних форм страхової справи, які, на жаль, ще не набули достатнього розвитку в Україні, можна виділити такі:

1) концерн — об’єднання підприємств, включаючи страхове товариство, що здійснюють сумісну діяльність;

2) господарські асоціації — договірні об’єднання підприємств та страхової компанії, утворені для сумісного здійснення однієї чи кількох функцій;

3) консорціум — тимчасові договірні об’єднання виробничих підприємств та страхових компаній для розв’язання конкретних завдань, реалізації великих цільових програм та проектів.

Обов’язковим складовим  елементом страхового ринку є  спеціалізовані консалтингові фірми (компанії) страхових експертів.

Держава, як учасник ринку  страхових послуг, створює правові  основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного  законодавства. У законах і прийнятих  нормативних актах сформульовані  вимоги до страховиків, порядок їх створення  та реєстрації, вимоги до договорів  і правила страхування, обов’язки  страховиків і страхувальників  у кожній конкретній ситуації.

Страховий нагляд здійснюється також за рівнем страхових тарифів, формуванням запасних і резервних  фондів страховиків, проведенням інвестиційної  політики, організацією обліку і звітності, своєчасною і повною сплатою податків у бюджет, за рівнем фахової підготовки страхових працівників.

Специфічним товаром на страховому ринку є страхові послуги.

Страховий ринок залежно  від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на місцевий (регіональний), національний (внутрішній), світовий (зовнішній, глобальний). Місцевий (регіональний) страховий  ринок — це, як правило, обмежений  певною територією та вузькоспеціалізований  ринок страхових послуг. Його функціонування забезпечує потреби конкретного регіону у страховому захисті.

Національний (внутрішній) страховий  ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізувати економічні інтереси страховиків та страхувальників  у межах національної економіки. Він характеризує досягнутий рівень розвитку страхування тієї чи іншої країни. Наприклад, страховий ринок України поділено на чотири великі регіони: західний, східний, південний, центральний. Найбільше страховиків зосереджено у центральному регіоні і, зокрема, у м. Києві та Київській області.

Світовий (зовнішній, глобальний) страховий ринок сприяє задоволенню  потреби у страховому захисті  страхувальників усього світу. На світовому  страховому ринку урівноважується  пропонування страхових продуктів  та попит на них у глобальному  масштабі та вимірі, де взаємодіють  страховики різних країн. Між ними укладаються  угоди, вони ділять між собою не тільки певні сегменти ринку, а й території, утворюють міжнародні об’єднання страховиків.

За галузевими критеріями структура страхового ринку поділяється  на ринки особистого, майнового страхування  та страхування відповідальності. Ринок  особистого страхування в Україні  поділяється на такі сегменти: