Еволюція бюджетних відносин в Англії

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра фінансів

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни

«БЮДЖЕТНА СИСТЕМА»

 

на тему:

«ЕВОЛЮЦІЯ БЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В АНГЛІЇ»

 

 

 

 

Виконав: студент 3 курсу

Групи БС- 02

Плужник О.С.

Перевірила: доц. Рябушка Л.Б. 

 

 

 

Суми 2013

План

Вступ

1. Становлення бюджетних відносин в Англії
2. Сучасна бюджетна система Великої Британії

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В кожній країні бюджетна система відіграє велике значення, тому що шляхом розподілу вартості ВВП вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування не тільки економіки, а всієї країни вцілому. Її провідними цілями є зростання економіки та зростання добробуту населення. Її ефективність визначається, в першу чергу, збалансованістю дохідної та видаткової частин державного бюджету. Такий стан можливо досягти лише завдяки ефективному функціонуванню бюджетних відносин. На нашу думку, Велика Британія є класичним прикладом ефективності функціонування бюджетної системи. Тому дослідження еволюції бюджетних відносин в Англії є актуальною темою.

Об’єктом дослідження роботи є бюджетна система Англії.

Предмет дослідження – особливості бюджетних відносин в Англії.

Метою даної  роботи є дослідження еволюції бюджетних відносин в Англії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Становлення бюджетних  відносин в Англії

У 1215 р. була прийнята Велика хартія вольностей, де передбачалось, що податки, витрати держави встановлюються парламентом. В "Історії Англії" Макколей твердить, що будь-який податок у цій країні мав отримати згоду народу. Це право в Англії таке давнє, що ніхто не може точно вказати його джерело. Король мав законодавчу владу лише за сприяння своїх парламентів. Віги і торі погоджувалися з тим, що король не мав права публікувати статути, призначати податки, утримувати військо без згоди народних представників, або парламенту. Цей своєрідний розподіл прав між королем і парламентом було зафіксовано в одній зі статей, яку великі барони примусили підписати короля Іоанна. Коли ж король Едвард І вирішив скасувати цю норму, зважаючи на свою могутність, спритність та популярність, то наштовхнувся на такий опір, що вимушений був відступити.

Було знову підтверджено, що ні він, ні його нащадки і надалі не вводитимуть будь-яких податків без згоди та доброї волі всіх верств населення [1, с.33-34].

Ці прецеденти відіграли  важливу роль у подальших відносинах між королівською владою та парламентом, хоча було кілька випадків, коли ці традиції порушувались. Так, ще за правління  Тюдорів Генріх VII та Єлизавета кілька разів порушували домовленості, але як виняток.

Коли ж Яків І у 1603 р. поставив свою владу вище законодавчої парламентської, особливо у сфері  податків, це викликало такий гнів народу, що він змушений був зректися престолу. На престол зійшов його син Карл І, який повернув зазначене право парламенту.

Палата громад, яка  була скликана Карлом І у 1625р., не хотіла виділяти йому додаткові кошти через обкладання податками населення, незважаючи на те, що король намагався довести необхідність цього заходу, посилаючись на свою молодість, потреби держави, борги, які залишились після батька. Палата громад не погоджувалась і була розпущена, але в 1626 р. зібрана знову. Цей другий парламент асигнував необхідні кошти лише попередньо, залишивши за собою право затвердження їх по закінченні відповідного терміну.

Таким чином, починаючи  з 1626 р. було покладено початок процедурі  вотування фінансових законів, згідно з якою наприкінці щорічних сесій  парламент затверджує всі попередні  часткові асигнування.

Карл І, залишившись без коштів, застосував такий захід, як загальна і примусова позика. Позика була, по суті, прихованим податком, населення це відчуло, і почались масові відмови. Для забезпечення надходжень відмовників заарештовували, але і це не сприяло збільшенню доходів державної казни.

Для виправлення ситуації Карл І вимушений був у 1628 р. скликати третій парламент. Він намагався  виправдати свої дії, пояснивши, що якщо парламентарії не виконують своїх  обов'язків щодо задоволення потреб держави, то він згідно із законами своєї совісті вживатиме інших заходів. Він намагався переконати парламент, що у разі необхідності король має право установлювати податки, і він є єдиним суддею такої необхідності.

Парламент категорично  не погодився з такими аргументами  і відповів розробленням "Петиції про права" — другої англійської хартії. "Петиція про права" проголошувала, що жоден податок не може бути введений без згоди парламенту. Крім того, парламент засудив як добровільні, так і примусові позики. Карл І вимушений був погодитись і скріпив цю хартію 7 червня 1628 р. своєю печаткою. Але, незважаючи на підписану другу хартію, королівські чиновники продовжували брати poundage (фунтові гроші) — старовинне англійське мито, яке стягувалося натурою з власників товарів за користування гаванськими спорудами, та tonnage (потонне мито), тимчасовий дозвіл парламенту на яке вже закінчився.

Четвертий парламент, який зібрався в 1629р., не заперечував необхідності стягнення цих видів мита, однак, розглядаючи питання про його узаконення, все ж вказав на незаконність дій чиновників. Це викликало незадоволення Карла І, і він із березня 1629р. до 1640 р. парламент не скликав, офіційно розпустивши його в 1631р.

Англія жила 11 років  без парламенту — явище досить незвичайне. Протягом цього періоду  уряд продовжував стягувати податки, неправомірно встановлені ним же, віддавав у заставу королівське майно, укладав договори про позику. Були відповідні податки на мило, сіль, роздрібну торгівлю тощо. Коли ж коштів від цих незначних податків уже не вистачало, був введений Ship money (корабельний податок). Цей податок раніше застосовувався на період воєн. Після встановлення його в мирний час і на постійній основі "вся нація стрепенулася і прийшла у відчай".

Для заспокоєння громадської  думки, поліпшення фінансового стану держави Карл І у 1640 р. був вимушений скликати п'ятий парламент, перед яким словом джентльмена зобов'язався ніколи більше не збирати податків без згоди нації. Не добившись від п'ятого парламенту схвалення своїх дій щодо податків, він розпустив його, але вже в листопаді 1640 р. знову скликав. Нові парламентарі вимагали від шерифів, які стягували корабельне мито і порушили "Петицію про права", з'явитись на суд як злочинці. Надалі протистояння між королем і парламентом призвело до громадянської війни. У 1642 р. король покинув Лондон, у 1648 р. потрапив у полон і 3 січня 1649р. був страчений перед Уайт-Галльським палацом [1, с.34-36].

Після відновлення правління  Стюартів становище суттєво не змінилося. Карл II, як і його попередники, мав  незалежні доходи, які складалися з орендної плати, феодальної ренти й окремих субсидій. Порядок вотування субсидій також відновився, і коли одна з комісій палати громад виявила бажання перевірити звіт про витрати за вотованими субсидіями, підтвердних документів на суму близько 1,5 млн фунтів не виявилось. Знову загострилася боротьба між королем і парламентом.

За Якова II боротьба проти  парламентів велась ще жорсткіше, ніж  за його старшого брата Карла II. Простою  прокламацією він велів стягувати  акцизне мито, що дозволялося лише за царювання Карла II. Наслідком такого протистояння була революція 1688 р., у результаті якої "Білль про права" 1688 р. знову підтвердив, що дозвіл на збирання податків належить тільки зборам представників країни. Починаючи з 1688 p., коли на престол зійшов Вільгельм III Оранський, бюджетне право вважається остаточно встановленим. Англійський парламент отримав законодавчо закріплене право затверджувати доходи і видатки.

Цей рік і вважається віхою відліку прийняття та затвердження бюджету.

Особливості затвердження бюджету:

• кошти держави та короля розмежовувались;
• доходи, передбачені для корони, мають задовольняти потреби королівського дому;
• усі публічні витрати затверджувались голосуванням у парламенті [1, с.36].

 

Розглянемо коротко  податки, що існували в Англії з початку ХVII ст. до початку XX ст.

Як зазначає Гізо в "Історії  Англійської революції" (1625— 1660 pp.), в той час існували податки на сіль, мило, вугілля, залізо, вино, шкури, крохмаль, пір'я, карти та наперстки, повсть, мережива, тютюн, бочки, копченості, оселедці, масло, вітрила, ґудзики, струни, окуляри, порох.

Податок на доходи громадян в Англії вперше був застосований у 1798 р. у вигляді потрійного податку  на предмети розкоші. У 1802 р. він був  скасований у зв'язку з численними протестами, але вже у 1803 р. відновлений у дещо зміненому вигляді. Остаточно він перетворився на постійний лише в 1842 р. Система оподаткування, започаткована законом від 1803 p., поклала початок системі, яка збереглась до 20-х років XX ст. Відповідно до цього закону, доходи поділялись на п'ять категорій, або шедул, і в кожній шедулі податок утримувався із самого джерела доходу, наприклад, податок на землевласника утримувався з орендаря або квартиранта, а останні відповідно зменшували суму орендної плати.

В Англії в період республіки за правління Кромвеля протягом 20 років було введено до 200 видів акцизів, причому оподаткуванню підлягали всілякі об'єкти, наприклад коробки для масла.

Безкомпромісна боротьба землевласників з "аристократією капіталу", яка почалась ще у ХVII ст. і загострилась наприкінці ХVIIІ ст., привела до зниження, а потім і скасування земельного податку.

На початку XIX ст. до інтересів  двох владних структур — торі та вігів — почали долучатися інтереси робітників, у результаті чого у 1825 р. було скасовано податок на сіль, у 1846 р. — на хліб. У XVII ст. існував податок для окремих професій — аукціоністів, комісіонерів, лихварів тощо [1, с.37].

Співвідношення прямих і непрямих податків наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. подано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Співвідношення прямих та непрямих податків в Англії наприкінці XIX — на початку XX ст.

Роки	Податки, %
	Прямі	Непрямі
1875	44,9	55,1
1913	47,9	52,1
1926	60	40

 

Питома вага прямих і  непрямих податків у доходах бюджету  за 1923/24 та 1927/28 роки наведена в табл. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1.2 Питома вага прямих та непрямих податків у загальних доходах Англії в 1923/24 та 1927/28 роках

Податкові доходи	1923/24 рр.		1927/28 рр.
	млн.ф.ст.	%	млн.ф.ст.	%
1	2	3	4	5
Прямі податки
податок на доходи	269,3	32,3	247	29,6
додатковий податок на доходи	60,6	7,2	62	7,4
податок на надприбуток	-	-	3	0,3
податок  на доходи акціонерних      компаній	23,3	2,8	2,7	0,3
податок на спадок	57,8	6,9	67,8	8,1
податок  на приріст вартості землі	0,3	0	-	-
податок на автомобілі	14,7	1,8	24,1	2,9
податок на землю	0,6	0,1	0,8	0,1
податок на будинки	1,9	0,2	-	-
Разом прямих податків	428,5	51,2	407,4	48,7
Непрямі податки
митні збори	120	14,3	112,1	13,4
акцизи	148	17,7	145,8	17,5
гербові збори	21,6	2,6	25,5	3,1
Разом непрямих податків	289,6	34,6	283,4	34
Разом податкових доходів	718,1	85,8	690,8	82,7
Разом неподаткових доходів	119,1	14,2	144,1	17,3
Разом доходів	837,2	100	834,9	100