Місцеві податки як джерело формування дохідної частини місцевих бюджетів

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 

Економічний факультет  

Кафедра фінансів  
 
 

Реферат

з курсу

«Актуальні проблеми теорії та практики фінансів» 
 
 
 
 

«Місцеві податки як джерело формування дохідної частини місцевих бюджетів» 
 
 
 
 
 
 
 

Студента  2 курсу магістратури

спеціальності «фінанси» 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011 

 

 
 

ПЛАН 

     ВСТУП 

     1.Історія  становлення місцевих податків 

     2.Нормативно-правове  забезпечення системи місцевого  оподаткування 

     3.Економічна сутність місцевих податків 

     4.Аналіз та реформування системи місцевого оподаткування в Україні 

     Висновок 

      Список використаних джерел 

    ВСТУП

    Основою розвитку ринкових відносин та демократичних  перетворень в Україні є наявність  власних фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць,  а також беззаперечне право розпоряджатися ними. Виходячи з аналізу ситуації, що склалася в регіонах, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати проблеми, пов’язані з соціально-економічним розвитком. Основним питанням, що постає перед територіальними громадами, є фінансове забезпечення виконання програм, віднесених до повноважень місцевих органів влади. Відповідно, це потребує науково обґрунтованого  перегляду фіскальної  політики держави та докорінного покращення місцевого оподаткування.

    Проблема  нестачі фінансових ресурсів в органах  місцевого самоврядування та нестабільність їхніх дохідних джерел останнім часом  набула загальнодержавного значення.  Формування місцевих бюджетів - це дуже складний процес. Одним з напрямків ефективного формування дохідної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожного джерела доходу протягом попередніх років та врахування певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників.

 

1.Історія  виникнення місцевого  оподаткування

     Теорія  місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині XIX ст. У кінці XIX - на початку XX ст. сформувалося дві основні теорії місцевого  оподаткування:

     - теорія поворотної послуги - визначає місцеві податки як плату за послуги, які надає орган місцевого самоврядування членам територіального колективу. За цією теорією, податки і збори не є державними податками;

     - теорія, яка не розрізняє природи державних та місцевих податків і вважає їх обов'язковими платежами громадян державі.

     Історія запровадження місцевих податків в  Україні починається ще від часів  Київської Русі. Саме тут у період раннього феодалізму (ІX-XIIст.) кожне  князівство поділялося на адміністративні  округи, на міські й сільські товариства, що були пов′язані круговою порукою  жителів у сплаті податків князеві  та в оберіганні громадської безпеки. Міські самоврядні громади на Русі встановлювали збори з населення, які можна вважати прообразом місцевих податків і які безпосередньо  спрямовувалися  на розв’язання  найважливіших громадських проблем  у містах.

     За  часів Великого Литовського князівства населення зобов’язане було сплачувати щорічний податок – серебщину, а також виконувати інші державні повинності. У цей час з′явився ще один збирач податків – церква, на користь якої сплачували десятину. Існував інститут місцевих податків і зборів і за часів польського та російського панування, зокрема в царській Росії справлялися земські повинності і збори. Вони розроблялися земською управою і затверджувалися земськими зборами – представницьким органом місцевого самоврядування. Земські повинності правили за основне джерело прибутків земств – за рахунок них формувалося майже 70 % дохідної бази бюджетів земств (2/3 цієї суми надходили від оподаткування нерухомого майна і землі).

     Важливим  етапом становлення системи місцевих податків у Європі було утвердження  інституту місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію та українські землі, які на той час перебували в її складі. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків - земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах і повітах.

     Об'єктами оподаткування стали земля, житлові  будинки, виробничі й торговельні  приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва  на промислову продукцію та патенти  заводів з виробництва напоїв.

     У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено. Крім зборів, земства встановлювали й земські повинності, які, на відміну від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах.

     Земські збори й повинності було скасовано  в 1917 - 1918 рр., після ліквідації російськими  та українськими більшовиками земського  місцевого самоврядування.

     У 1984 р. ухвалено указ Президії Верховної  Ради УРСР „Про самооподаткування сільського населення”, відповідно до якого встановлено такий порядок самооподаткування сільського населення. Рішення про його запровадження приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилося 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право об’єднувати кошти від самооподаткування за власними рішеннями для здійснення спільних заходів.

     Процес  становлення місцевих податків і  зборів як інституту місцевих фінансів розпочався після 1990 р. із здобуттям  Україною незалежності [7].

     В УРСР упродовж 1924-1989 років перелік  місцевих податків і зборів обмежувався  кількісно – вони не відігравали  суттєвої фіскальної ролі у забезпеченні фінансової бази місцевого самоврядування, а їхня питома вага у доходах місцевих бюджетів тенденційно зменшувалася в 1989 році, лише після проголошення незалежності в Україні створюється  власна система місцевого оподаткування. Так, зокрема, у Законі „Про місцеві  ради, місцеве та регіональне самоврядування”  передбачене право місцевих рад  запроваджувати на своїй території  місцеві податки і збори. Законодавча  ж регламентація порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні  була проведена разом із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів „Про місцеві податки й збори”, закону України „Про систему оподаткування” та низки інших нормативних документів.

     Отже, за своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування.  

     2.Нормативно-правове  забезпечення системи  місцевого оподаткування

     Місцеві податки і збори – це обов'язкові платежі, суми яких згідно із законодавством України встановлюються органом місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста чи об'єднання сіл) та які зараховуються до її місцевого бюджету.

     Першими правовими актами щодо місцевих податків і зборів були Положення про грошові засоби і витрати місцевих Рад від 03.12.18 р. та Декрет ВЦВК і Рад наркому Росії від 09.12.18 р., згідно з яким місцевим радам надавалося право на встановлення 24 видів податків і зборів, 15 з яких могли встановлюватися у містах.

     Останнім  актом СРСР щодо місцевих податків і зборів був Указ Президії Верховної  Ради "Про місцеві податки і  збори" (26.01.81 р.), згідно з яким діяло три загальносоюзних місцевих податки: податок з будов, земельний податок і податок з власників транспортних засобів.

     Указом  надавалися певні повноваження у  сфері місцевого оподаткування  союзним республікам на отримання  права запроваджувати місцеві збори  з громадян за надання їм послуг, пов'язаних з організацією туризму, відпочинку, екскурсій, рибальства, мисливства тощо. Республікам доручалося встановлювати розміри, порядок нарахування і стягнення разового збору на колгоспних ринках.

     Механізм  справляння місцевих податків і зборів, який існує зараз, запрацював після  проголошення незалежності України  у 1991 р. Фундаментом законодавчої бази зі справляння місцевих податків і зборів став Декрет №5693, який має силу закону. Саме цим Декретом первісно було визначено види місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри, об'єкти оподаткування та джерела сплати.

     Нормативно-правовими  актами, що нині діють у сфері справляння місцевих податків і зборів, є закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" [2], Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори", Декрет втратив чинність на підставі  Податкового Кодексу N 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010 [4], Указ Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" [3] та інші нормативно-правові акти. Наразі на розгляді у Верховній Раді знаходиться проект Закону України "Про місцеві податки і збори" (реєстраційний № 3532 від 22 грудня 2008 року), що вже двічі був відправлений на повторне читання. 

     3.Економічна  сутність місцевих  податків

     Виникнення  місцевих податків і зборів зумовлене  необхідністю розмежування джерел доходів  між бюджетами різних рівнів. Це розмежування здебільшого має політичне  забарвлення і свідчить про те, наскільки центральний уряд довіряє  місцевим органам влади. З іншого боку, це розмежування свідчить про  рівень розвитку демократії в державі, бо надмірна централізація фінансових ресурсів завжди приховує небезпеку  встановлення фінансової диктатури.

     Сьогодні  ведуться значні наукові і практичні  дискусії навколо питань зміцнення  фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового обгрунтування концепції  розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і  Державним бюджетом. Усі ці питання  тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі та новому Податковому кодексі. Самостійність місцевих рад повинна мати в своїй основі законодавче закріплений розмір доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території [5].

     Доходи  місцевих бюджетів формуються за рахунок  місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами  залежить від функцій, що покладені  на регіональні органи управління, від потенційних можливостей  отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

     Складовою частиною системи оподаткування  є місцеві податки і збори. Їх суть полягає в тому, що держава  для свого функціонування повинна  мати певні фінансові ресурси, які  забезпечували б діяльність як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях. Ефективність структурних перетворень та загальний стан розвитку на місцях багато залежить від того, які бюджетні ресурси отримають у своє розпорядження місцеві органи державної влади та через які фінансові важелі це здійснюється.

     З урахуванням особливостей кожного регіону держава шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті.