Місцеві податки як джерело формування дохідної частини місцевих бюджетів

     Місцеві органи самоврядування по кожному платежу розробляють і затверджують положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів).

     Платниками  місцевих податків і зборів є юридичні і фізичні особи, незалежно від форм господарювання та власності, які здійснюють діяльність на території України і визначені платниками згідно з базою оподаткування [8].

     З 1 січня 2004 р. до складу місцевих податків включено і податок з власників  транспортних засобів, який до цього  був у складі загальнодержавних  податків, але повністю перераховувався  до місцевих бюджетів.

     За  даними ДПАУ питома вага місцевих податків і зборів у загальній структурі  зведеного бюджету України за 2008 р. була незначною – всього 2 %, Протягом останніх трьох років цей показник є стабільним і майже незмінним.

     В умовах незалежної України початок  формування інституту місцевого  оподаткування був покладений прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів  України „Про місцеві податки  і збори”, яким визначалися 16 видів  місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення. У  червні того ж року перелік місцевих податків і зборів був доповнений ще одним  - податком із продажу імпортних товарів. Якщо у 2000 році за рахунок місцевих податків і зборів формувалося лише 0,2 % доходів місцевих бюджетів, то вже через рік після виходу Декрету їхня питома вага зросла до 1 % сукупних доходів місцевих бюджетів [8] Загалом у 15 адміністративно-територіальних одиницях України протягом 2000-2005 років значення питомої ваги місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів було на рівні не меншому, ніж середній 2,3 % по країні.

     Відповідно  до Декрету Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори” від 20.05.1993 р., до місцевих податків і зборів належали[4]:

• збір за парковку автомобілів;
• ринковий збір;
• збір за видачу ордера на квартиру;
• збір з власників собак;
• курортний збір;
• збір за участь у бігах на іподромі;
• збір за виграш на бігах;
• збір з осіб, які беруть  участь  у  грі  на  тоталізаторі  на іподромі;
• податок з реклами;
• збір за право використання місцевої символіки;
• збір за право проведення кіно- і телезйомок;
• збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу  і лотерей;
• комунальний податок;
• збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;
• податок з продажу імпортних товарів;
• податок на   нерухоме   майно  (нерухомість),  відмінне  від  земельної ділянки.

     Проте після прийняття Податкового  кодексу кількість  місцевих податків та зборів зменшилася до 5[1]. Причина такого радикального кроку досить проста: більшість місцевих податків та зборів були неефективними, тобто витрати на їх адміністрування перевищували суми надходжень до місцевих бюджетів від таких платежів.

     Згідно Податкового кодексу України до місцевих податків та зборів належать:

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (вводиться з 01.01.2012р.)
• єдиний податок.
• збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності,
• збір за місця для паркування транспортних засобів,
• туристичний збір[1].

  Установлювати інші місцеві податки та збори не передбачені Податковим кодексом заборонено. Сільські, селищні і міські ради в обов’язковому порядку повинні до кінця 2010 року прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів, визначити об’єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи окреслені в статті 7 Податкового кодексу України. У разі не встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиного податку та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності такі податки й збори платники сплачуватимуть за мінімальними ставками та без застосування коефіцієнтів.

  Згідно з пп.12.3.3 Податкового кодексу України копію прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та зборів надсилають у 10-денний термін із дня оприлюднення до місцевого органу державної податкової служби. Оприлюднення важливе тому, що за п. 12.5 Податкового кодексу воно є умовою визнання рішення нормативно-правовим актом із питань оподаткування місцевими податками та зборами.

     У разі якщо сільська, селищна або  міська рада не прийме рішення про  встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковим згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм Кодексу із застосуванням  мінімальної ставки місцевих податків та зборів. 
 
 

4.Аналіз  та реформування системи місцевого оподаткування в Україні

     На  відміну від України, наприклад  у США, за рахунок місцевих податків забезпечується 65 % доходів місцевих бюджетів, у Великобританії –36 %, Франції  – 45 %, в Японії – 33 %. Унаслідок розвитку податкової системи на Заході створено розгалужену систему місцевих податків і зборів: у Бельгії – 100 місцевих податків і зборів; в Італії – 70; у Франції – понад 50[9].

     З 1 січня 2011 року із прийняттям Податкового  кодексу України справляються не 14, а лише 5 місцевих податків і зборів. А саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (вводиться з 01.01.12 р.); єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір. Це дозволяє частково підвищити регулюючий потенціал податкової системи за рахунок скорочення переліку місцевих податків і зборів, але слід зауважити, що більшість із визначених у кодексі місцевих податків і зборів дублюють або об’єднують дію вже існуючих: так, наприклад, туристичний збір є об’єднанням готельного (справлявся до 01.01.04 р.) та курортного зборів, а в зборі за місця для паркування транспортних засобів змінено елементи оподаткування.

     Податковий  кодекс має на меті збільшити надходження  до місцевих бюджетів. Динаміку щомісячних надходжень до місцевих бюджетів можна побачити на рис.1.[10]

Рис. 1. Динаміка щомісячних надходжень до місцевих бюджетів у 2006-2011роках

     Як  бачимо, в січні – лютому надходження  до місцевих бюджетів значно збільшилися  в порівнянні із аналогічним періодом минулих років.

     Рис. 2. Динаміка структури надходжень до місцевих бюджетів у січні-лютому 2006-2011рр.[10]

     Якщо  брати до уваги структуру надходжень (рис.2) то найбільш питому вагу кожного року мали податкові надходження, саму найбільшу часку вони мають у 2011 році  85,3%, що становить близько 5,5 млрд. грн.

     Рис.3. Динаміка структури податкових надходжень до місцевих бюджетів у січні –  лютому 2006-2011рр.

     Проте саме місцеві податки та збори  з структурі податкових надходжень (рис.3.) до місцевих бюджетів мають досить низьку питому вагу. Але в порівнянні із попередніми роками на початку 2011року це й показник значно збільшився з 1,3 до 3,9%.  Це в першу чергу вдалося зробити за рахунок нововведень Податкового кодексу, а саме об’єднання видів податків, що призвело до зменшення витрат на їх адміністрування.

     Рис.4. Динаміка щомісячних надходжень місцевих податків і зборів у 2006-2011рр.[10]

     Так, за  лютий місяць 2011 року до місцевих бюджетів в Україні надійшло місцевих податків та зборів на загальну суму 197,5 млн. грн., що майже в 4 рази  перевищує  даний  показник за аналогічний період минулого року. Це свідчить про те, що ведення Податкового кодексу  вже має певні позитивні наслідки.

     Однією  з проблем чинної системи оподаткування  є низька частка надходжень від справляння місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів України. Відповідно до статистичних матеріалів номінальна сума надходжень від місцевих податків і зборів зростає, а частка їх у загальній структурі доходів місцевих бюджетів зменшується. Так, 2004 року частка місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів становила 1,77% (0,5 млрд. грн.), а 2009 – 0,61% (0,8 млрд. грн.), тобто номінально сума зросла в 1,6 разу, тоді як щодо загальної суми доходів місцевих бюджетів зменшилася майже в 3 рази. Таке номінальне зростання відбувається передусім за рахунок інфляційних процесів. Згідно з Податковим кодексом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності є обов’язковими для встановлення місцевими радами.

     Щодо  збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, то місцевим радам надано право самостійно вирішувати питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо їх встановлення. Установлення місцевих податків і зборів, не передбачених Податковим кодексом, забороняється. Порядок зарахування податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів визначається згідно з Бюджетним кодексом України. Сільським, селищним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків і зборів. До повноважень сільських, селищних, міських рад належать зокрема, установлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених відповідними законодавчими актами; визначення переліку податкових агентів щодо туристичного збору.

     Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної  ділянки, є принципово новим для української практики. Платниками цього податку є фізичні та юридичні особи, зокрема нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості, а базою оподаткування – житлова площа об’єкта житлової нерухомості. При цьому база оподаткування зменшується: для квартир – на 120 м2, для житлових будинків – на 240 м2.

     Згідно  з Податковим кодексом з 1 січня 2011 року до внесення змін до вищезгаданого кодексу оподаткування суб’єктів малого підприємництва здійснюватиметься відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі – Указ) з урахуванням деяких особливостей. Так, якщо до 01.01.2011 р. Держказначейство розподіляло перераховані платниками суми єдиного податку у пропорціях, установлених статтею 2 Указу: до місцевого бюджету (43%), на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (15%) та до Пенсійного фонду (42%), то тепер такий розподіл не проводитиметься.

     Починаючи з 01.01.2011 р. платники сплачуватимуть єдиний податок на рахунок відповідного бюджету тільки в розмірі 43% від загальної суми єдиного податку, як це встановлено статтею 2 Указу, а решту самостійно перераховуватимуть у вигляді єдиного соціального внеску в порядку, визначеному Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування ”.

     Порядок обрахунку та сплати збору за провадження  деяких видів підприємницької діяльності визначено статтею 267 розділу XII Податкового кодексу України. Слід зазначити, що ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

     Туристичний збір, визначений статтею 268 Податкового  кодексу, є поєднанням курортного та готельного зборів. Базою справляння цього збору визначено Податковим кодексом як вартість усього періоду проживання (ночівлі). Відповідно до Декрету розмір курортного збору становив 10% неоподаткованого мінімуму за весь період проживання, а готельного – не більше 20% добової вартості проживання, тоді як відповідно до Податкового кодексу ставка туристичного збору становить 0,5-1% від бази справляння збору. Звітність за туристичний збір подається, як і звітність за збір за місця для паркування транспортних засобів, щокварталу.

     Висновок

     Вся сукупність податків, зборів, відрахувань  і платежів в державі становить  її податкову систему. А місцеві податки та збори є складовою податкової системи України та інструментом формування власних доходів місцевої влади. Проблеми оподаткування мають сьогодні особливу гостроту й актуальність. Саме тому неабиякого значення набуває теоретичне обґрунтування та реалізація фінансового потенціалу регіонів, найістотнішим складником якого є податковий потенціал.

     З прийняттям Податкового кодексу  було скорочено перелік місцевих податків і зборів, але це відбулося  за рахунок скасування податків та зборів із вкрай низькою або взагалі  відсутньою фіскальною віддачею.

     Податковий  кодекс  має забезпечити регулювання  справляння принципово нового податку  – податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. До складу місцевих податків і зборів передано податки, що належали до загальнодержавних, але згідно із Бюджетним кодексом та законами України про Державний  бюджет на відповідні роки зараховувалися до суми доходів місцевих бюджетів (єдиний податок, збір за провадження  деяких видів підприємницької діяльності). Податковий кодекс фактично відновив сплату готельного збору, скасованого  з 1.01.2004 р., об’єднавши його з курортним  збором, упровадивши справляння туристичного збору. Необхідним елементом місцевих податків і зборів повинен стати  земельний податок, який відповідно до Бюджетного кодексу зараховується  до доходів місцевих бюджетів.