Ресурсні платежі як джерело доходів державного бюджету України

Тема: Ресурсні платежі як джерело  доходів державного бюджету України

 

Зміст

 

 

Вступ

Актуальність теми. Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:

а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату  за спеціальне використання лісових  ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату  за спеціальне використання надр; д) збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'язковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та норм спеціального законодавства.

Встановлюючи систему платежів за спеціальне використання природних ресурсів, держава на сучасному етапі керується, насамперед, інтересами збереження якості навколишнього природного середовища, стимулювання раціонального природокористування, а також,у більшій або меншій мірі, потребами фіскального плану. Починаючи десь з другої половини ХХ століття, коли екологічні проблеми набули загрозливого характеру,відношення держави до природних багатств, що знаходились під її юрисдикцією,зазнало докорінних змін. Відповідні трансформації відбулися і в економічному механізмі природокористування, зокрема, в сфері оподаткування промислового використання об’єктів природи. Тут центр ваги був зміщений у бік посилення регулятивної функції існуючих на той час ресурсних платежів; пріоритет при вироблені податкової політики отримали завдання природоохорони та ресурсозбереження,в науковому обігу з’явився термін "екологічне або зелене"оподаткування.

Водночас держава, як виразник загальносуспільних інтересів, і надалі була зацікавлена в отриманні частини доходів від споживання належних їй на праві власності або таких, що перебували в її управлінні,природних ресурсів. Тому більшість розвинених країн виробили різноманітні за своєю правовою природою механізми (способи) перерозподілу ресурсної ренти між природокористувачами та публічними фондами, які поряд з цим, завдяки певним засобам економічного стимулювання виконували і роль заохочення споживачівриродних ресурсів до їх комплексного й ефективного використання у відповідності з наявними екологічними вимогами та стандартами. В якості таких механізмів на сьогодні виступають рентні платежі, що в переважній більшості різняться за своєю конструкцією та порядком встановлення, однак мають єдине призначення – забезпечення справедливого розподілу "природної" ренти між суспільством та приватними суб’єктами, діяльність яких пов’язана із використанням об’єктів природи. При належній організації економічної системи держави вони  можуть складати значну частку доходів бюджетів, перенести або принаймні послабити податковий тягар, що лягає на виробничу сферу, та пожвавити економічний розвиток суспільства в цілому. Атому на сьогодні існує потреба глибокого аналізу правової природи даних платежів, специфіки їх нормативного регулювання, в тому числі з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду, визначення їх місця в системі платного природокористування.

Вітчизняна юридична наука ще більше відставала в даній сфері, оскільки, незважаючи на подальше визнання наявності ресурсної ренти за умови єдиної державної власності на природні ресурси, її перерозподіл здійснювався за допомогою регулювання ціноутворення, левова частка залишалась знову ж таки в руках держави, а тому питання про запровадження рентних платежів за деякими винятками (наприклад, Б.Г. Розовського,  В.А. Сорокіна) фактично не ставилось. І тільки з переходом до ринкової економіки і появи приватної форми власності на землю та інші природні ресурси проблема розподілу ресурсної ренти набула реального значення та почала привертати увагу правників.

В економічній теорії загальновизнаним є розуміння природних ресурсів як особливого засобу виробництва, створеного без трудової участі людини. В силу цього при їх використанні завжди відбувається споживання зумовленої властивостями природного об’єкта додаткової ренти – прибутку, що не пов’язаний діяльністю природокористувачів [31]. Саме диференційна природна рента І як разі складає предмет нашої дослідницької уваги, оскільки вона, як уже зазначалось вище, по суті є даром природи, і за умови закріплення того чи іншого джерела ренти (природного об’єкта) за конкретним природокористувачем, останній фактично має можливість монопольно присвоювати так званий "незаслужений" або"дарований" дохід.

Питання державного регулювання сфери природокористування, зокрема надрокористування, податкової і рентної політики, були об’єктом уваги широкого кола як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Найбільш глибоко та предметно вони висвітлені в працях Амоші О.І., Балацького О.Ф., Витвицького Я.С., Гейця В.М., Данилишина Б.М., Данилюка М.О., Діяка І.О., Долішнього М.І., Кваснюка Б.Є., Коваля Я.В., Кравціва В.С., Лисецького А.С., Лукінова І.І., Малого І.Й., Мельника Л.Г., Міщенка В.С., Пасхавера Б.Й., Стадницького Ю.І., Стариченко Л.Л., Степанова В.М., Туниці Ю.Ю., Харічкова С.К., Хвесика М.А. Серед зарубіжних учених економічним оцінкам та методам регулювання сфери природокористування, у т. ч. надрокористування, присвячені роботи Бєлова Ю., Бревера К., Буздалова І., Вельмера Ф., Голуба А., Гофмана К., Ейсмонта О., Івановського С., Кимельмана С., Комарова М., Линника Л., Маркандія А., Маккензі В., Ніколаєва І., Орлова В., Панскова В., Парсона Р., Скотта А., Реймерса Р., Шмойлова С, Чукаєвої І., Яковця Ю.

Метою дослідження є поглиблення теоретико-методологічних засад і обґрунтування методичних підходів до формування системи ресурсних платежів до Бюджету України.

На шляху досягнення поставленої  мети визначені і вирішувались такі основні завдання:

• дослідити економічний зміст функції та класифікація ресурсних платежів;
• визначити принципи формування та розподілу грошових потоків;
• узагальнити визначення основних джерел доходів бюджетів;
• виявити основні види податкових стягнень та відрахувань до фондів цільового призначення;
• проаналізувати нетрадиційні види ресурсних платежів;
• визначити особливості забезпечення державного бюджету в Україні;
• розробити економічну модель оподаткування природно-ресурсними платежами
• обґрунтувати вплив інфляційного розвитку на забезпечення доходів бюджетів
• дослідити іноземний досвід ресурсних платежів .

Об’єктом дослідження є процеси формування та реалізації економічних засад природно-ресурсного регулювання.

Предметом дослідження є ресурсні платежі як джерело доходів державного бюджету України.

Методи дослідження. Методологічною базою роботи є фундаментальні положення сучасної економічної теорії та праці провідних зарубіжних і вітчизняних учених з проблем економіки природокористування, зокрема рентної політики і рентного регулювання в природоексплуатуючій сфері.

 

Розділ І. Теоретичні основи грошових платежів як елементу забезпечення доходів Державного бюджету

1.1. Економічний зміст функції та класифікація ресурсних платежів

Дуже тісно до системи місцевих податків і зборів примикає механізм ресурсних платежів. Розрахунки за використання деяких природних ресурсів закріплені на рівні податкової системи (плата за землю, лісовий дохід), проте ряд платежів регулюється відносно відокремлено, а механізм їх обрахування та вилучення дуже схожий на податкові відрахування і кошти, що отримуються за рахунок ресурсних платежів, також поступають в бюджети різних рівнів і є джерелом насичення їх доходної частини.

В бюджет стягується:

1. Плата за спеціальне використання  лісових ресурсів.

2. Плата за спеціальне використання  прісних водних ресурсів.

3. Плата за спеціальне використання  надр при видобуванні корисних  копалин.

4. Відрахування на геологорозвідувальні  роботи.

5. Рентна плата за нафту та  природний газ, що видобувається  в Україні.

6. Різниця в цінах за природний  газ.

7. Надходження коштів від приватизації майна державних підприємств.

Механізм розрахунку плати за воду було конкретизовано постановами Мінекономіки України від 13.07.1992 р. № 20 «Про тарифи на воду, яка забирається із водогосподарських  систем» і від 05.01.1993 р. № 2 «Про тарифи на воду». В теперішній час плата за воду обчислюється та сплачується у відповідності з Інструкцією «Про порядок обчислення та сплати платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів», затвердженою наказом ГДПА України, Мінекономіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Госкомітету України по водному господарству, Госкомітету України по геології та використанню надр від 14.04.94 р. № 26/50/52/46/48.

Плата за спеціальне використання прісних  водних ресурсів встановлюється з метою формування зацікавленості суб'єктів підприємницької діяльності в раціональному використанні водних ресурсів. Введення цієї плати не звільняє суб'єктів від сплати платежів за скиди у водні об'єкти забруднюючих речовин, штрафів за порушення природоохоронного законодавства [22, c. 39].

До спеціального використання прісних  водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення  потреб у воді виробничих і сільськогосподарських  потреб, потреб населення. Спеціальне використання прісних водних ресурсів здійснюється в декількох формах:

— використання водних ресурсів для  задоволення виробничих потреб і  потреб населення у воді за допомогою  спеціальних пристроїв;

— використання води без застосування спеціальних пристроїв та установок, які можуть вплинути на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів;

 — користування водними об'єктами  для потреб гідроенергетики і  водного транспорту.

Платниками виступають підприємства промисловості та підприємства, що відповідно до класифікатора галузей народного господарства, належать до галузі «Промисловість», в тому числі і підприємства теплоенергетики, незалежно від форми власності, що мають самостійний баланс і є юридичними особами. Вони вносять в бюджет плату за воду, забрану із водогосподарських систем чи підприємств комунального господарства.

Платниками виступають також суб'єкти підприємницької діяльності — водокористувачі  незалежно від форм власності, що вважаються юридичними особами, включаючи  підприємства гідроенергетики і  водного транспорту, підприємства з іноземними інвестиціями, їх філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не вважаються юридичними особами, але мають окремий баланс, поточний і розрахунковий рахунок в банку, а також господарські виробничі підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та підвідомчі негоспрозрахунковим організаціям.

Об'єктом обчислення плати за воду є обсяг води, яку споживачі  використовують для власних потреб, незалежно від того чи вона поступає безпосередньо із водогосподарських систем або інших водокористувачів чи від підприємств комунального господарства.

При використанні води на потреби  об'єктів соціально-культурного  призначення, житлово-комунального господарства, побутового обслуговування тощо плата  в бюджет вноситься за всю забрану воду, якщо ці служби забирають її з системи водопостачання промислового підприємства, на балансі якого він і знаходиться.

Плата за воду не вноситься:

— якщо вона відпускається іншим  споживачам;

— якщо вона забирається рибзаводом;

— якщо вона забирається не з системи водопостачання промислового підприємства службами, що знаходяться на його балансі;

— на підземні лікувальні і термальні  води, підземні промислові води;

— за морську воду.

Нормативи плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів затверджуються Кабінетом Міністрів України в гривнях за 1 куб. метр води, що використана із водогосподарської системи [19, c. 25].

Платежі, здійснювані на геологорозвідувальні роботи, справлялись у відповідності  з постановами і наказами Міністерства економіки України. З 1 жовтня 1995 року введено новий порядок відрахувань на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.95 р. № 645, який базується на статті 33 Кодексу України про надра.

Відрахування на геологорозвідувальні роботи обчислюються за нормативами  користувачами всіх форм власності, які добувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах.

Ці нормативи визначаються як частина  вартості одиниці добутої мінеральної сировини. В цьому випадку вартість одиниці добутої мінеральної сировини обчислюється за цінами реалізації без обліку плати за користування надрами при видобуті корисних копалин, рентної плати та податку на додану вартість.

Нормативи обчислюються у відсотках до вартості одиниці добутої мінеральної сировини. При цьому вартість одиниці цієї сировини визначається за ціною реалізації без обліку ПДВ, рентних платежів і плати за надра. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.95 р. № 773 Міністерству економіки України надано право встановлення нормативів зазначених відрахувань.

Відрахування за геологорозвідувальні роботи сплачуються В Державний бюджет і відносяться на собівартість продукції користувачів надр. Від плати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільняються власники землі та землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб чи користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.

По закінченню кожного кварталу користувачі надр обчислюють повну суму відрахувань за геологорозвідувальні роботи зростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичної вартості мінеральної сировини, і подають податковим адміністраціям розрахунки в терміни, визначені для подання бухгалтерські звітності. Остаточна сплата відрахувань здійснюється в п'ятиденний термін з дати, встановленої для надання бухгалтерської звітності.

З 1 квітня 1994 року в Україні введена плата за спеціалізоване використання надр при видобуванні копалин. Тимчасовий порядок сплати визначає єдині на території України, її континентальному шельфі правила перерахування її в бюджет [16, c. 221-222].

Використання надр здійснюється на основі спеціальних ліцензій. Платниками виступають всі суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють спеціальне використання надр при наявності спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами в межах території України, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Платниками виступають суб'єкти, які здійснюють всі види користування надрами.