Ресурсні платежі як джерело доходів державного бюджету України

- з метою стимулювання економіки  держава цілеспрямовано зменшує податкове навантаження;

- усі системи оподаткування  передбачають значну кількість  пільг;

- дуже часто податкові збори  зменшуються через незадовільну організацію оподаткування (неефективний митний контроль, незадовільна робота податкових служб тощо);

- у перехідних економіках податкові  відрахування до бюджету мають тенденцію до зниження через спад у традиційних галузях виробництва;

- останніми роками посилюється вплив політичного бізнес-циклу, що пов'язано з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податків перед черговими виборами;

- зростає напруга в бюджетно-податковій  сфері внаслідок збільшення державних витрат: на соціальне забезпечення та медичне обслуговування (переважно в тих країнах, де зростає кількість людей похилого віку); на освіту та створення нових робочих місць (переважно в тих країнах, де зростає кількість молодого населення) [16, c. 76-77].

Фінансування дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших формах, наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотків або у формі відстрочених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. В останньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, це підштовхує виробників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися від можливих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшення загального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені платежі належать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшого безпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшують загальний дефіцит державного бюджету. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний. Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за допомогою випуску та розміщення державних облігацій, зростає середня ринкова ставка відсотка, що призводить до скорочення інвестицій у приватному секторі, до зменшення чистого експорту й частково до зниження споживчих витрат.

   

Бюджетний дефіцит виникає в  результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати  дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті  дійові заходи щодо різкого зростання  видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Дефіцит державного бюджету складається  при такій фінансовій ситуації, яка  виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Досліджуючи тенденції розвитку і спаду бюджетного дефіциту, можна визначити умови його формування, що полягають у:

• загальному спаді виробництва, зниженні ефективності його роботи;
• несвоєчасному проведенні структурних змін в економіці;
• жорсткій податковій політиці, яка не стимулює виробництво;
• розвитку інфляційних процесів, кредитній та ціновій політиці;
• незбалансованості доходів і видатків бюджету, зростанні видатків при зниженні доходів;
• відсутності інвестиційної привабливості.

Відповідно до причин бюджетного дефіциту можна виділити політичні, економічні, методологічні та технологічні фактори.

Досліджуючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, було зроблено висновок, що в  своїй сукупності вони провокують негативні  явища в економіці. Так, спад виробництва  веде до згортання кредитної  діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету (табл. 3.1) [12, c. 101-103].

Удосконалення методів погашення  дефіциту бюджету повинно здійснюватися  виходячи з необхідності розвитку виробництва; скорочення дефіциту бюджету, зростання  інвестицій та доходів, а кінцевою метою їх впровадження повинна бути стабілізація і розвиток економіки України.

 

 

 

Таблиця 3.1. Методи погашення дефіциту бюджету

№ пор.	Методи	Позитивні ознаки	Негативні ознаки
1	Запозичень	розвиток виробництва	фінансування видатків
2	Скорочення видатків	скорочення дефіциту	погіршення фінансування бюджетних установ
3	Емісійний	короткостроковий лаг  інвестицій	інфляція
4	Податковий	зростання доходів	спад виробництва
5	Інвестиційний	стабілізація і розвиток економіки	скорочення видатків
6	Інфляційний	можливість інвестицій	дестабілізація економіки

 

В умовах спаду виробництва, як свідчить світовий досвід, необхідне державне втручання в процес реформування економіки. Це втручання повинно  забезпечувати розвиток виробництва, впровадження наукомістких та ресурсозберігаючих технологій. Вирішення цих питань є складною проблемою і потребує великого проміжку часу, що пройшли країни з ринковою економікою. Україна цього часу не має, що обумовлює цілу низку невирішених проблем, до яких належать: спад виробництва, тяжкий фінансовий стан підприємств, криза неплатежів, ненадходження податків, доходів бюджету, дефіцит бюджету. Відомо, що зі зростанням частки дефіциту бюджету у валовому внутрішньому продукті та державних витрат зменшуються темпи економічного зростання. Діюча система податків не підвищує фінансову стабільність, не робить пріоритетним розвиток підприємств, не стимулює впровадження нових технологій.

В умовах нестабільної економіки України, коли ринок капіталу формується, очевидною  стає залежність складових, так званого кола слаборозвинутості, притаманного країнам, що розвиваються. В ньому кожний елемент спонукає розвиток і дію наступного, тобто: низький рівень накопичення капіталу призводить до перевищення темпів зростання чисельності зайнятих в усіх галузях промисловості по відношенню до росту капіталу. Це стає причиною зниження капіталоозброєності, що веде до падіння рівня продуктивності праці і зниження заробітків населення як одного з головних власників інвестиційних коштів, а також процесу падіння їх спроможності до накопичення заощаджень [9, c. 84-85].

Характерною рисою української  системи господарювання є те, що вона дозволяє не тільки працездатному  населенню отримувати додаткові  заробітки і приховувати їх від  оподаткування, а й підприємствам мати приховані прибутки, які згодом осідають у вигляді заощаджень у готівці чи іноземній валюті, тобто перетворюються на нейтральні гроші, які повністю виключені з грошового обігу.

Концепція регулювання бюджету  включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу  було зв’язане найчастіше з дефіцитом  фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім  результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий  державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге, уряд має право встановлювати  податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв’язаними з державним боргом є такі:

• виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;
• виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;
• виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
• запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості  бюджету – це невідповідність  лише постійних власних доходів  державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

• скорочення бюджетних витрат;
• пошук джерел додаткових доходів;
• випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні  – це вимушений дефіцит. У нашій  країні рівень оподаткування настільки  високий, що далі підвищувати його практично  неможливо. Недостатність доходів  державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги [8, c. 21-22].

3.2. Вплив інфляційного розвитку на забезпечення доходів бюджетів

В економічній літературі розрізняють  окремі типи та види інфляції. Залежно  від особливостей та причин зростання  цін виділяють два типи інфляції – інфляцію попиту та інфляцію пропозиції. Інфляція попиту має місце, коли сукупний попит перевищує пропозицію. Зростання цін встановлює рівновагу між першим та другим, стримує надмірний, а у багатьох випадках цілком допустимий попит (наприклад, на товари першої необхідності), є сигналом для виробників про необхідність росту виробництва. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, що грошова маса переважає товарну масу.

Інфляцію, що виникає внаслідок  зростання витрат пов’язаних з видобутком корисних копалин, постачанням більш дорогих матеріалів, енергоресурсів тощо називають інфляцією пропозиції або інфляцією витрат.

Збільшення витрат виробництва  на одиницю продукції зменшує  прибутки та можливості росту обсягу виробництва, який фірми можуть запропонувати за наявного рівня цін. У результаті зменшується пропозиція товарів, або підвищується рівень цін. У цьому випадку ціни підвищують витрати, а не попит, як це відбувалося у попередньому випадку.

Стосовно видів інфляції, то їх багатоманіття пов’язане з причинами  виникнення та особливостями:

• за темпами зростання виділяють помірну, галопуючу та гіперінфляцію;
• за характером інфляційного процесу – відкриту та приховану;
• за ступенем збалансованості – збалансовану та незбалансовану;
• за характером очікування – очікувану та неочікувану;
• за характером поширення – локальну та світову.

Не вдаючись до характеристики та аналізу окремих видів можна  сказати, що всі вони мають місце  в українських реаліях.

Інфляція, особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначається на всіх аспектах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл фінансових ресурсів між окремими секторами економіки, перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки в цілому [15, c. 44-45].

Серед основних негативних проявів  інфляції можна назвати:

- переповнення каналів грошового  обігу паперовими грошима, що  призводить до їх знецінення;

- підвищення цін на продукцію  масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці;

- загальне тривале нерівномірне  зниження реальних доходів усіх  верств населення, особливо осіб  з відносно фіксованими номінальними  доходами;