До синтезу теорії й емпірії в соціологічному дослідженні

вищий у міських, ніж сільських областях тощо. "Залишивши  осторонь індивіда як

індивіда, його мотиви й ідеї, потрібно вивчати, —  стверджував Дюркгейм, — ті

різні стани  соціального середовища (релігійні вірування, сім'ю, політичне

життя, професійні групи і ін.), під впливом яких змінюється відсоток

самогубств" [4, с.178]. Досліджуючи соціальні факти, Дюркгейм намагався

визначити, який елемент або який аспект їх, відповідно до різних логічних

правил, а особливо до правил відповідних змін, найбільш тісно пов'язаний з

відсотком самогубств. Яка, наприклад, риса релігії має  найбільше відношення

до самогубства? Що саме в католицизмі робить католиків  менш схильними до

самогубства, ніж  протестантів?

Почавши з дослідження  того, як те чи інше віросповідання впливає  на

самогубство, Дюркгейм показав різницю між католицизмом і протестантизмом як з

точки зору віровчення, так і з точки зору обрядів. Католицизм як старіша

традиційна система  і обрядів має порівняно з протистантизмом більшу

цілісність, силу поглядів, непримиренність до нововведень, які руйнують

загальний дух. Це обумовлює більшу згуртованість  релігійної групи католиків,

а звідси — менший серед них відсоток самогубств. Протестантизм  пов'язаний з

падінням традицій вірувань, проникнутий "духом свободи  мислення" і

критицизму. Його можливість об'єднати віруючих менша, і відсоток самогубств

тому вищий.

Ця гіпотеза дозволила пояснити багато інших  соціальних змінних, які пов'язані

зі збільшенням  числа самогубств. Об'єднує ці змінні ступінь соціальної

інтеграції або  соціального зв'язку індивіда. Сім'я, діти, сільське життя — ті

соціально інтегруючі фактори, котрі запобігають почуттю  соціальної ізоляції.

"Число самогубств  обернено пропорційне ступеню  інтеграції тих соціальних

груп, до яких належить індивід" [4, с.266].

Фактори несоціального  порядку, писав Дюркгейм, можуть впливати на процент

самогубств тільки побічно. Він застосував процедуру, коли у відносини

включається не соціальний фактор, але відшукується той його аспект, котрий

найбільш тісно  пов'язаний з фактором соціальним.

Влив біологічних, наприклад статевих, відмінностей стає зрозумілим, якщо

проаналізувати  відповідні соціальні позиції чоловіків  і жінок, способи їх

участі в соціальному  і економічному житті, цикли їх соціальної активності і

т.д. Стверджуючи, що різні типи самогубств можуть витікати з різних причин,

які їх визначають, вказуючи на труднощі створення морфологічної  класифікації

самогубств і  враховуючи всі характерні типові особливості їх, Дюркгейм

прийняв рішення  скласти етнологічну класифікацію, яка відповідала б причинам

самогубств.

Він виділив  чотири види самогубств: егоїстичний, альтруїстичний, аномічний і

фаталістичний. Перший створюється причинами, котрі  обомовлюють відокремлення

індивіда від  суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином.

Розрив соціальних зв'язків, відсутність колективної  підтримки, стан

відокремленості породжують почуття самотності, пустоти, відчуття трагізму

існування. Однією з причин самогубств подібного роду може

бути крайній  індивідуалізм, але грунтом, який його породжує, є "велике

суспільство, соціальна  туга" [4, с.274]. Суспільна дезорганізація, втрата

суспільних цілей  послаблюють соціальні зв'язки, які  прикликають індивіда до

суспільства, а значить і до життя. Цей загальний стан, у свою чергу,

відображається  в дезінтеграції суспільних груп — релігійних, сімейних,

політичних, які  безпосередньо впливають на індивіда.

Другий вид  самогубства — альтруїстичний —  зустрічається тоді, коли особисті

інтереси поглинуті соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що

індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього  виду Дюркгейм

відносить давні  звичаї: самогубство стариків і хворих, самоспалення жінок

після смерті чоловіків, самогубство рабів після смерті хазяїна і ін. Такого

роду самогубства  існували головним чином в архаїчних  суспільствах.

Третій вид  самогубства — аномічний. Він  зустрічається в часи великих

суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає  можливість

пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає

зв'язок з суспільством. Стан суспільної аномії, під котрою Дюркгейм розуміє

відсутність чітких правил і норм поведінки, коли стара  їєрархія цінностей

руйнується, а  нова ще не склалась, породжує моральну нестійкість окремих

індивідів. Коли коливається і дезорганізується суспільна структура, одні

індивіди швидко піднімаються, інші втрачають своє місце в суспільстві, коли

порушується суспільна  рівновага — число самогубств зростає. Аномічне

самогубство, яке зустрічається найчастіше в торгових і ділових колах,

характеризується  Дюркгеймом також з боку індивідуальних якостей представників

торгового і  промислового світу; їх нестримний потяг  до збагачення, котрий не

зустрічає жорсткої регламентації, невгамовно зростає, порушуючи моральну і

психічну рівновагу. Таким чином, послаблення або  відсутність суспільної

регламентації, безладна, неврегульована суспільна  діяльність лежить в основі

аномічного самогубства. Якщо суспільство не здатне належним чином впливати на

людину, то буде сумний кінець.

Протилежністю аномічного самогубства є фаталістичне, яке виникає в результаті

посиленого контролю над індивідом, "надмірна регламентація", котра для

останнього стає нестерпного.

Таким чином, самогубство, на думку Дюркгейма, є умисним і усвідомленим актом,

який здійснюється індивідом залежно від соціальної дисципліни. Мірило

нормальної соціальної поведінки — "нормальний соціальний суб'єкт",

дисциплінований і такий що визначає колективний  моральний авторитет.

Поняття "егоізм-альтруізм" і "аномія-фаталізм" означали в концепції Дюркгейма

колективні сили або нахили, які штовхають людину на самогубство. Дюркгейм

називав ці сили течіями. Вимір їх інтенсивності  можливий за відсотком

самогубств. Колективні сили або нахили можуть пояснити, на думку теоретика

"соціологізму", індивідуальні нахили і схильність  до самогубства, а не

навпаки. Психологічні мотиви самогубства є індивідуальним, причому часто

зміненим, відображенням  загальних умов соціального середовища.

Найбільш цінною рисою дюркгеймівського аналізу самогубств є розкриття

соціальної сутності цього явища як такого, що породжене  кризовим станом

суспільства. Описуючи стан морального розкладу, морально-психологічної

дезорганізації  і падіння буржуазного суспільства, Дюркгейм не викрив істинних

причин цієї кризи, вбачаючи їх не в сутності капіталістичних  відносин, а в

досить швидких  темпах соціальних змін, за якими не встигає моральне

усвідомлення.

Потрібно вказати  на абстрактний, формалістичний характер типології

самогубств. Зміст цього соціального явища змінювався, тому що в одну групу

потрапляли різнородні вчинки, які відображали соціальні  норми різних

суспільно-економічних  формацій. Приділяючи переважну увагу  соціальному

фактору, Дюркгейм обмежувався лише вказівкою на його зв'язок з фактором

психологічним. Думка про те, що рішення індивіда опосередковується

культурними потребами  і нормами тієї чи іншої встановленої у відношенні до

людського життя  її цінності, також не була розроблена, а лише висловлена

Дюркгеймом.

Усвідомлення послідовниками Дюркгейма цих недоліків привело до перегляду ними

деяких його положень, до намагання більш послідовно і повно включити в

соціологічну  теорію психологічні фактори, що і було зроблено Морисом

Хальбваксом в  його роботі "Причини самогубств" (1930). Ряд ще більш пізніх

досліджень реабілітував роль психологічних факторів, показуючи  вплив

соціальних змінних  на ті психологічні детермінанти, котрі  безпосередньо

обумовлюють індивідуальне  рішення.

Незважаючи на те, що концепція Дюркгейма потребувала  більш детального аналізу

співвідношення  об'єктивних і суб'єктивних фактів, головний напрям його

досліджень давав  поштовх до розробки загального питання  — соціальної

обумовленості індивідуальної психології.

Дюркгейм проклав  дорогу кількісному аналізу в  соціології і визначив шляхи

розвитку його приватних методик і технік (таких, наприклад, як метод

послідовного  включення факторів, які беруть участь у взаємодії), суть котрого

— в дослідженні  і інтерпретації комплексу взаємовідносин між багатьма

характеристиками, що систематично включаються у раніше досліджуваня

відношення, і  ін. Дюркгейм не міг скористатися елементарними  з сьогоднішньої

точки зору інструментами  наукового аналізу. Незважаючи на це, його робота

відіграла значну роль в утвердженні соціального  підходу до самогубства на

противагу психопатичному, який був популярним за його часів  і який до наших

днів змагається з соціологічним підходом.

Причину збільшення кількості самогубств у буржуазному  суспільстві дійсно

необхідно шукати в кризових соціальних ситуаціях. При цьому неодхідно мати на

увазі не тільки стан суспільної дезорганізації і ослаблення соціальних

зв'язків, але  в першу чергу і такі породжені  капіталізмом об'єктивні процеси,

як ріст безробіття та ін.

                                 Висновок                                

Вплив Дюркгейма  на західну соціологію в наш час  загальновизнаний. Учений

звернув увагу  на фундаментальні проблеми соціологічної  науки — і цим

пояснюється його популярність у Франції кінця XIX — першої третини XX ст.,

розповсюдженість впливу його ідей в інших країнах Європи та Америки, а також

цікавість до його вчення в наш час.