Характерні риси сучасної соціології

 

3. Конфлiкцiонiзм в сучаснiй   соціології.

 

Головною альтернативою  функцiоналiзму у аналiзi основних структур суспiльства - є конфлiкцiонiзм. В той час,  коли функцiоналiсти розглядають конфлiкт як дещо ненормальне,  як ознаку розладу у суспiльствi, конфлiкцiонiсти, навпаки, розглядають  конфлiкт  як  цiлком  нормальний  i  невiд'ємний  елемент соцiального життя, а саме - як головне джерело суспiльного розвитку. З точки зору конфлiкцiонiзму,  суспiльство завжди  знаходиться  у станi змiн, а джерелом цих змiн є конфлiкт. Там, де функцiоналiсти знаходять у суспiльствi взаємозалежність i єднiсть,  конфлiкцiоналiсти  знаходять боротьбу рiзних соцiальних груп за владу, багатство або престиж.  А те,  що  функцiоналiсти  називають "контролюванням" конфлiктiв, конфлiкцiоналiсти розглядають як  здатність однiєї соцiальної  групи пiдкорити на якийсь час своїх суперникiв. Наприклад, функцiоналiсти   вважають   цивiльне   право   засобом зміцнення соцiальної iнтеграцiї у суспiльствi. Конфлiкцiонiсти ж розглядають цивiльне право,  як засіб встановлення  та  пiдтримання такого порядку,  при якому однi соціальні групи мають можливiсть здобувати для себе вигоду за рахунок iнших груп. Наочний приклад протилежностi функцiоналiстського i конфлiкцiоналiстсь-кого пiдходiв - це та рiзниця мiж картинами соцiального життя аеропорту, якi дають цi два пiдходи. Функцiоналiстський пiдхiд показує,  яким чином рiзнi служби аеропорту забезпечують його роботу.

Конфлiкцiонiстський же пiдхiд  виявляє  суперництво  мiж  рiзними групами працiвникiв та адмiнiстрацiєю, а також намагання кожної з груп покращити своє становище. Конфлiкцiонiсти, наприклад,  показують, що диспетчери повiтряного руху домагаються збiльшення штату диспетчерiв та додаткового  дорогого обладнання;  що пiлоти, з iншого боку, постiйно намагаються ускладнити входження до їх професiйної групи,  для того, щоб зберегти свою високу зарплату;  що вантажники, мийники, iнший допомiжний персонал, належать до  войовничих  профспiлок;  i  що  всi  цi   групи   конфліктують з адмiнiстрацiєю авiалiнiй та термiналiв аеропорту, яка намагається знизити витрати та збiльшити прибутки.

Таким чином,  основну увагу конфлiкцiонiсти придiляють змiнам у балансi  сил  суперницьких  груп,  а   не   їх   взаєможалежностi   та спiвробiтництву. Ця  загальна  конфлiкцiонiстська орiєнтаццiя базується в основному на трьох взаємопов'язаних припущеннях.

Перше  полягає  в  тому,  що люди мають сукупнiсть основних "iнтересiв",  i що предмети цих iнтересiв завжди є дефiцитними, такими, попит не якi перевищує пропозицiю. До предметiв цих iнтересiв найчастiше вiдносять владу, богатство i престиж. Друге  -  i центральне - з основних припущень конфлiкцiонiзму - це

припущення про особливе значення влади,  як стрижня суспiльних вiдносин. Конфлiкцiонiсти розглядають владу як те,  що доступне тiльки  для небагатьох  членiв суспiльства i що подiляється мiж ними дуже нерiвно. I тому, - з точки зору конфлiкцiонiстiв, - влада, по-перше, - є джерелом конфлiкту, i по-друге, - вона базується на насильствi. Ций висновок орiєнтує  конфлiкцiонiстiв  на  аналiз  розподiлу  у суспiльствi тих ресурсiв,  якi дають тим,  хто їми володiє, ту чи iншувладу. Наприклад, конфлiкцiонiсти  вважають  те,  що  вiдбулося з американськими аборигенами, було невiдворотним, тому що бiлi поселенці були чисельнiшими, багатшими i мали набагато бiльш досконалу зброю. При такому  спiввiдношеннi  ресурсiв,  бiлi  поселенцi  -   з   точки   зору конфлiкцiонiстiв  - були просто приреченi на те,  щоб захопити землi i надра iндiанцiв i мало що дати їм натомiсть. З позицiй  конфлiкцiонiзму дивно не те,  що релiгiйнi та моральнi переконання бiлих поселенцiв їх не зупинили,  а дивно те,  що індіанці не були знищенi повнiстю. Третє   з основних  припущень  конфлiкцiонiзму  полягає  втому, що цiнностi  та  iдеї  розглядаються  не  як  засоби солідаризації усього суспiльства,  а як знаряддя певних соцiальних груп,  що використовують їх для досягнення своїх власних, групових цiлей. З точки  зору  конфлiкцiонiстiв  консенсус   стосовно   цiнностей суспiльства є функцiєю.  Вони вважають, що ожновладцi примушують тешту населення до поступливостi i згоди. У бiльшостi   випадкiв конфлiкцiонiсти характеризують  iдеї як вiдображення групових iнтересiв.  Особливо  це  стасується  iдей економiчних, полiтичних та правових. Двi течi ї  у конфлiкцiонiзму: "критична" та "аналiтична". Окресленi вище  основнi елементи конфлiкцiонiстських теорiй є загальними практично для усiх їх прибiчникiв. В той же час серед конфлiкцiонiстських концепцiй вирiзняються дві досить рiзнi традицiї. Найбiльш суттєвi вiдмiнностi цих традицiй полягають у двох аспектах. По-перше,  у їх уявленнях про суспiльнi науки.  По-друге,  у їх поглядах, що до можливостi або неможливостi викорення соціальних конфлiктiв. Детальнiше це можна охарактеризувати  таким  чином. Представники  однiєї   з   цих   течiй   у      конфлiкцiонiзмi вважають, що у кожного спецiалiста у галузi  суспiльних  наук  є моральний обов'язок займатися критикою суспiльства.  Одночасно вони вважаєть, що у суспiльних науках  неможливо  вiдокремити  аналітичні судження  вiд оцiнних суджень або факти вiд цiнностей. Крiм того, теоретики цього напрямку у бiльшостi подiляють ту точку зору,  що може скластися суспiльство,  у якому вже не буде iснувати пiдгрунтя для соцiальних конфлiктiв. У цьому вiдношеннi цих теоретиків нерiдко називають утопiстами.

Представники другої течiї у  конфлiкціонiзмi,  навпаки,  вважають конфлiкт невiд'ємною та постiйною властивостю суспiльного життя. Вони також вiдкидають iдею про те,  що висновки  суспiльних  наук завжди цiнностно навантаженi.  Прибiчники цiєї течiї у конфлiкцiонiзмi спрямовують свої зусилля на побудову суспiльних наук  за  тими  самими канонами об'єктивностi, за якими функцiонують природничi науки. Цю течiю у конфлiкцiонiзмi найчастiше називають аналiтичною. Спецiалiсти з  iсторiї соцiологiї,  що дослiджують походження сучасних теоретичних концепцiй, вiдзначають, що перша - критична – течiя у конфлiкцiонiзмi має своїм джерелом працi Карла Маркса. До цiєї течiїнайчастiше вiдносять сучасний захiдний марксизм, теорії франкфуртської школи та працi американського соцiолога Райта Мiлса. До другої течiї у конфлiкцiонiзмi - аналiтичної – найчастiше зараховують таких вiдомих соцiологiв як нiмець Ральф Дарендорф,  та американцi Л'юiс Козер i Рендел Колiнз.Iсторики соцiологiї  вважають, що вплив Маркса на цю течiю також безсумнiвний, але найглибша наступнiсть тут виявляється до праць Макса Вебера. З сучасної  точки  зору  конфлiкцiонiстський  пiдхiд  збалансовує

функцiоналiстськi теорiї. Тобто функцiоналiзм i конфлiкцiонiзм розглядаються як  додатковi  пiдходи,  в тому розумiннi,  в якому додатковим є процеси функцiонування та розвитку.Як вiдомо,  - функцiонування це таке здiйснення процесiв  у системi, яке забеспечує  збереження  її iстотних якостей. навпаки,  розвиток - це таке здiйснення процесiв у системi, яке забезпечує  змiну  її iстотних якостей. З погляду таких соцiологiв,  як Ральф Дарендорф та Герхард Ленскi функцiоналiстська  та  конфлiкцiоналiстська  теорiї - це два "обличчя" однiєї й тiєї ж реальностi,  iї двi сторони.  Одна - це  стабiльнiсть, гармонiя та згода, а iнша - це змiна, конфлiкт та примус. Соцiологи прикладають  немало  зусиль  для  поєднання  цих   двох пiдходiв, тому що обидва вони є  макросоцiологiчними. Суттєвим доповненням цих макросоцiологiчних пiдходiв є пiдходи мiкро-соцiологiчнi. Основний з них -  iнтеракцiонiстський.

4.Інтеракціонізм в сучасній соціологічній теорії

Крiм тих  питань,  що  розглядаються  у  макросоцiологiчних концепцiях, сучасних соцiологiв турбує й зовсiм iншi питання. Наприклад, " Як iндивiд та суспiльство зв'язанi один з одним ? Як люди можуть створювати, зберiгати та змiнювати суспiльство, й в той же час формуватися цим суспiльством ? I яким чином люди впливають один на одного, безпосередньо об'єднуються та роз'єднуються один з одним ?" Такi питання  знаходяться  у  центрi  уваги  iнтеракцiонiстського пiдходу,  який  ще  називають  знаковим,  символiчним (Symbolic) iнтеракцiонiзмом.

Його головний  архiтектор - вiдомий  американський соцiолог Джордж Герберт Мiд. Лекцiї, якi вiн читав у Чикагському унiверситетi мiж 1893 та  1931 роком були зiбранi iз студентських записiв у книгу "Розум,  Я (самiсть) та Суспiльство" ("Mind, Self and Society") в 1934 роцi. Знаки - Людськi iстоти здатнi створювати та використовувати знаки (символи (Symbols)) Визначити, що таке знаки, дуже коротко можна таким чином: Знаки - це що-небудь,  що суто соцiально стає чимось iншим. Знаки можуть мати рiзнi форми - слова, жести, медальйони, предмети одягу,татуювання та iнше.  Наша можливiсть користуватися символами має принципове значення. За допомогою символiв ми можемо уявляти свiт у думцi, чисто розумово,  й тому ми не обмеженi умовами "тут" i "тепер", як обмеженi звiрi. Ми можемо упорядковувати свою поведiнку на основi того, що було уминулому або передбачається у майбутньому. Символи (знаки) дають можливiсть нам спiлкуватися один з одним. Iнтеракцiонiсти звертають особливу увагу на те, що суспiльство не iснує  "десь там",  воно постiйно створюється та вiдтворюється від моменту у процесах наших дiй та взаємодiй один з одним. Вони вважають, що реально iснують взаємодiючи iндивiди. I що деяким своїм - певним чином взаємодiючим сукупностям - ми даємо iмена типу: "Україна",  "Росiя",  "Сполученi Штати". I поводимось з ними як з об'єктами. З точки зору iнтеракцiонiзму - суспiльства виникають саме завдяки цьому (що ми з чимось поводимось як iз таким об'єктом).  Ми робимо їх реальними.

Це стосується також усiх груп,усiх  органiзацiй, громад. Ми з ними поводимось як з об'єктами повсякденно. Вiдночас повсякденна дiя кожної особи з iншими - перетворює її  у соцiальну iстоту з певною особистiстю. Люди вiдносяться один до одного та поєднують свою активнiсть тому, що вони є членами суспiльства й як такi набувають здiбностi це робити. В той же час iнтеракцiонiсти усвiдомлюють, що суспiльство передує iндивiдуальним членам:  дiти народжуються у родинах, йдуть до школи, потiм до коледжей,  потiм працюють у органiзацiях, бiльшiсть яких створена до того, як вони в них прийшли. Суспiльство та iндивiд фундаментально пов'язанi один з одним. Кожен передбачає iншого,  потребує його,  й не iснує без iншого.  Це дві сторони однiєї медалi. Саме ми,  люди придаємо людям, об'єктам, подiям певного значення. I оскiльки ми iнтерпретуємо реальнiсть й те,  що вiдбувається  в нiй, iнтеракцiо-нiсти вважають, що реальнiсть виробляється нами. Iнтеракцiонiсти зауважують,  що наш досвiд не має сенсу, поки наш розум його не знаходить. Вiдомий нiмецький фiлософ i соцiолог Альфред Шютц писав так: "Усi факти - як факти - ми створюємо шляхом iнтерпретацiї подiй". З точки  зору  iнтеракцiонiстiв   ми   реiфiкуємо   (уречовляємо) соцiальне  життя.  I  тому вони стверджують,  що наш соцiальний свiт є сконструйованою  реальнiстю. " Кар'єра,  що вимагає на нас". " Кар'єра " не є реальнiстю, але, дiючи, людина перетворює її у реальнiсть (мотивацiя).  Iнший приклад - ставлення клеркiв до встановлених процедур дiї  ("плюси  (+)" та "мінуси (-)" бюрократiї - адекватнiсть або неадекватнiсть процедур). Уречевленi процедури стають на шляху постепу,  коли вони перестають бути функцiональними. Найбiльш поширеною  позитивною оцiнкою iнтеракцiонiзму є визнання його заслуги, як кажуть, у поверненнi до соцiологiї людини. Саме iнтеракцiонiсти  фокусують увагу на тому,  що люди - це дещо бiльше, нiж роботоподiбнi iстоти, якi проходять через життя просто виконуючи правила та соцiальнi ролi. Iнтеракцiонiсти розглядають людей як таких соцiальних   iстот,  що надiленi здатнiстю до мислення. Через взаємодiї один з одним люди опановують знаки та значення,  що дозволяє їм втручатися з події соцiального життя i впливати на свої долi. Саме з iнтеракцiонiстської  точки  зору  люди  здатнi  не  тільки iнтерпре-тувати ситуацiї,  оцiнювати їх переваги та вади,  але й робити серед них свiй вибiр. Якщо казати  коротко,  то  саме  iнтеракцiонiсти  дали поштовх до створення у соцiологiї образу людей, як активних iстот, що конструюють соцiальну реальнiсть, а не як пасивних iстот, що просто реагуть на вимоги соцiальних реалiй. Водночас, iнтеракцiонiзм має свої обмеження.  Люди не є абсолютно вiльними у формуваннi своїх дiй у повсякденному життi. Бiльшiсть наших  дiй спрямовуються системами значень,  вироблених ранiше культурою та соцiальними iнститутами. Але деякi iнтеракцiонiсти переменшують ту роль,  яку культура i соцiальнi iнститути вiдiграють у нашому життi.

Вiдповiдно, критики   iнтеракцiонiзму   пiдкреслюють,   що iнтеракцiонiзм може сприяти перебiльшенню значення безпосередньої соцiальної ситуацiї.

Фокусуючи увагу  на  подробицях  мiжособових   взаємодiї, iнтеракцiонiсти часто не помiчають тих зв'язкiв, що мають мiсце мiж рiзними епiзодами взаємодiй. Якщо казати коротко,  то можно вiдмiтити,  що для iнтеракцiонiзму важно  вiдобразити  адекватно  великомасштабнi   аспекти   організації суспiльства та вiдносини мiж рiзними суспiльствами. Головна увага фокусується на суб'єктивних аспектах людської поведiнки i на тому ситуативному контекстi, у якому вона відбувається. Що ж стосується об'єктивних реалiй соцiального життя - таких, наприклад, як нерiвний розподiл у суспiльствi богатства, влади i престижу, - iнтеракцiонiсти їми або нехтують, або приймають як такi, що не викликають питань. За останні десятирiччя деякi iнтеракцiонiсти робили спроби включити   до  цього пiдходу структурнi  та  великомасштабні компоненти суспiльного життя,  але цi спроби ми будемо розглядати пiзнiше,  коли будемо вивчати вiдповiднi соціальні об'єкти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

 

У сучаснiй соцiологiї найчастiше видiляють три основних теоретичних пiдходи:   функцiоналiстський,   конфлiкцiонiстський   та iнтеракцiонiстський.  Розглянемо сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії. Структурно-функцiональний - або просто функцiоналiстський пiдхiд сформувався у серединi нашого сторiччя в основному спираючись на  ідеї двох з класикiв соцiологiї, а саме англiйця Герберта Спенсера та француза Емiля Дюркгейма, якi притримувались великомасштабного – тобто макросоцiального - погляду на соцiальне життя. Основну iдею    цього пiдходу коротко  можна сформулювати  так: суспiльство  як      соцiальна система. Що мається на увазi? Функцiоналiсти виходять з      погляду на суспiльство як певну систему, поєднання    таких   частин,   що   складають   єдине   цiле. Функцiоналiсти намагаються зробити двi речi: встановити зв'язки частин суспiльства iз суспiльством у цiлому, та встановити зв'язки кожної окремої частини суспiльства з іншими його частинами. Такi iнститути як сiм'я, релiгiя, економiка, держава, освiта належать до найважливiших складових частин кожного суспiльства. Функцiоналiсти розглядають структурну побудову соцiальних  інститутів подiбно до того,  як бiологи розглядають структурну побудову органів тiла.

Функцiоналiсти вважають,  що  високий   ступiнь   згоди   з'єднує суспiльство, перетворюючи його у добре згуртовану одиницю, тому що забезпечує  основу  для  соцiальної  iнтеграцiї  та  стабiльностi.  А  у стабiльному  суспiльствi  бiльшiсть  людей шляхом процесу соціалізації приходить до прийняття правил свого суспiльства,  й переважна  частина членiв суспiльства звичайно живе за цими правилами.