Новітні методи соціальної роботи лекція

Тема: Новітні  методи соціальної роботи.

 

План:

1. Мобільна (вулична) соціальна робота.
2. Метод «рівний-рівному».
3. Волонтерська робота.
4. Телефонне консультування.
5. Фостеринг.

Література:

1. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б.: Соціальна робота: Навчальний посібник. - К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. - 590 c.

2. Лукашевич М. П., Мигович I. I. Посібник з курсу соціальної роботи.: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і випр.— К.: МАУП, 2003. — 168 с.

3. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник/За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с. ІЗВИ 966-8365-40-2

4. Сальникова Л.С. Телефон доверия. – М.: Знание, 1990. – 192 с.

5. Моховиков А.М. Телефонное консультирование. – М.: Смысл, 2001. – 494 с.

 

Коло розглянутих  класичних методів розширюється за рахунок інноваційних методів, особливо в останні десятиліття ХХ ст. у відповідь на загострення соціальних проблем. Інноваційні методи зумовили появу мобільного напрямку соціальної роботи (вулична соціальна робота) та методу «рівний-рівному». 

Мобільна (вулична) соціальна робота

Мобільна соціальна  робота — інноваційний метод соціальної роботи, суть якого полягає в тому, що соціальні служби не очікують звернення клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, які стали місцем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги (вокзали, парки, дискотеки, заклади для проведення вільного часу молоддю чи просто вулиця). Крім того, вони працюють з родичами, учителями, найближчим оточенням своїх клієнтів. Таким чином, створюються умови для молоді, що не має можливості чи бажання офіційно звернутися по допомогу, скористатися  послугами компетентного фахівця.

 Становлення вуличної соціальної роботи як інноваційного методу соціальної роботи, спрямованої на попередження криміналізації підлітків бідних кварталів, відбувалося протягом 20-х років XX ст. у США. Наприкінці 60-х — на початку 70-х вона набула поширення в Європі, зберігаючи англійське звучання в німецькій, французькій та інших мовах — «стрітворк» («streetwork»). В українських фахових виданнях, нормативно-правових документах уживають також терміни «мобільна соціальна робота» або «мобільна соціальна служба».

. У вуличній роботі виділяють два напрями:

1) «аутріч-робота» (англ. outreach work — робота, що досягає, дотягується), яка спрямована на залучення представників цільової групи з вулиці до соціального закладу, де їм нададуть соціальні послуги і допомогу. Цей різновид роботи найчастіше застосовують щодо безпритульних і бездомних дітей;

2) «детач-робота» (англ. detach work — окрема, самостійна робота), яка покликана надавати соціальну підтримку безпосередньо і тільки на вулиці, в середовищі життєдіяльності певної соціальної групи. Вона доцільна для соціальної роботи з такими цільовими групами, які достатньо адаптовані до проживання на вулиці, для яких таке середовище є більш-менш прийнятним. Зокрема, кочові родини і народності (наприклад, роми), або люди старші 18 років, для яких вулиця — постійне місце заробітку (часто кримінального) або місце розваг. Робота з такими цільовими групами спрямована не стільки на припинення такого способу життя, як на максимальне зниження пов'язаного з ними ризику.

Головною умовою вуличної соціальної роботи є створення можливостей для доступу представників вразливих груп до послуг соціальних служб, взаємодії з їх фахівцями. Соціальні працівники повинні мати чіткий графік виходу на вулицю (це важливо для клієнтів, які знатимуть, де і коли можна звернутися по допомогу до фахівця, а також для самих соціальних працівників з погляду їхньої безпеки). Необхідно розробити й постійний маршрут, визначити місця зустрічі з клієнтами. Для розмови слід обирати місця безпечні та доступні і для працівників, і для клієнтів.

Не менш важливо дотримуватися  загальних для соціальної роботи і специфічних для вуличних умов її здійснення принципів. Такими принципами є:

— цілеспрямований пошук контактів  із потенційними клієнтами;

— простота і гнучкість пропонованих заходів;

— орієнтація на потреби (негаразди) клієнта;

— добровільне звернення клієнтів по допомогу;

— гнучке й швидке реагування на зміну ситуації;

— забезпечення довіри й анонімності  клієнтів;

— обов'язковість та сталість надання  допомоги.

Розрізняють три види мобільної соціальної роботи:

• за місцем проживання, що припускає роботу з усіма категоріями клієнтів в одному місці, мікрорайоні;
• робота, спрямована на конкретну цільову групу – наркоманів, спортивних фанатів, бездомних тощо;
• соціально-педагогічний супровід під час професійного навчання (ПТУ, професійні курси, учнівство тощо).

Критерієм ефективності мобільної  соціальної роботи є добровільне повторне звертання клієнтів за допомогою, прихід у соціальні служби, повернення з вулиці додому. Особливості такої форми роботи полягають у можливості встановлення особистісного контакту соціального працівника зі значною кількістю людей; соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; залученні потенційних волонтерів.

Отже, основні обов'язки вуличного  соціального працівника зосереджені  в таких його діях:

— працювати з людьми в місцях їхнього звичного перебування;

— разом з людиною намагатися визначити, у чому саме їй потрібна допомога;

— забезпечувати людей інформацією, інструментами та іншими ресурсами, які можуть допомогти їм знизити  ступінь шкоди, пов'язаної із вживанням  наркотичних речовин, в їхньому  житті;

— надавати клієнтові правдиву та точну інформацію про можливі  шкідливі наслідки для його здоров'я  та про небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією;

— не ігнорувати й не заохочувати  ризиковану поведінку;

— забезпечувати можливість анонімного та безкоштовного консультування та лікування;

— створювати підтримуюче середовище для представників цільової групи, залучати споживачів ін'єкційних наркотичних  речовин до діяльності з профілактики ВІЛ/СНІДу ;

— співробітничати з іншими особами  чи службами, які працюють за програмою зменшення шкоди;

— виявляти готовність до обговорення  будь-яких проблем і питань, пов'язаних із вживанням наркотичних речовин, починаючи від найбезпечніших способів вживання й закінчуючи варіантами позбавлення  наркозалежності;

— заохочувати споживачів звертатися до відповідних організацій та програм, що працюють у даній сфері.

 

Метод «рівний-рівному»

Метод «рівний-рівному» - це спосіб надання  та поширення достовірної інформації шляхом довірливого спілкування  ровесників у межах організованої (акції, тренінги) та неформальної соціальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди. Метод «рівний-рівному» є ефективним способом надання достовірної, соціально значущої інформації в середовищі людей, рівних за якоюсь певною ознакою, з метою позитивного самовдосконалення особистості, громади і суспільства через довірче спілкування «на рівних» під час неформального або особливим способом організованого спілкування.

Метод „рівний-рівному" здебільшого  розглядається як навчання молодих людей молодими, підлітків-підлітками. Молоді люди при цьому обмінюються інформацією, спростовують помилкові тверджен-ня, міфи щодо вживання психоактивних речовин. Проте цей метод недоцільно розглядати лише як передачу знань між однолітками. Він, скоріше, є одним із способів впливу на особистість з метою розвитку навичок прийняття самостійних рішень та уміння бути відповідальним за свої вчинки.

Аналіз спеціальної літератури дозволяє назвати два основних критерії для класифікації різновидів методу «рівний-рівному».

Перший критерій –  «рівність за віком». Згідно з цим критерієм, форми методу «рівний-рівному» трактуються як спосіб «навчання ровесників ровесниками, однолітків однолітками». Відповідно, в соціально-педагогічній літературі утвердилось сприйняття методу «рівний-рівному», переважно, як способу передачі соціально значущої інформації спеціально підготовленими молодими людьми рівним собі особам за віком.

Другий критерій –  «рівність за певною ознакою». Згідно з цим критерієм форми методу «рівний-рівному» трактуються як спосіб «навчання рівних рівними», тобто йдеться про надання інформації в середовищі людей «рівних» між собою за певною ознакою (цінності, проблеми, професія, соціальний рівень, хобі, інтереси і т.д., крім віку), і це поширюється на різні вікові й між вікові категорії.

В Україні метод «рівний-рівному» почали впроваджувати в діяльність спеціалістів соціальної сфери наприкінці ХХ ст. Зараз цей метод широко застосовується в діяльності педагогів  і соціальних працівників і дозволяє спостерігати певні позитивні результати його впровадження в просвітницьку діяльність фахівців. Це, зокрема:

• донесення до молодіжного середовища достовірної, якісної, соціально значущої інформації та її поширення при формальному та неформальному спілкуванні молодих людей;
• розширення діапазону просвітницької роботи в сфері сприяння здоровю;
• залучення учнівської молоді, підлітків до просвітницької діяльності.

При плануванні та організації роботи за методом «рівний-рівному» визначаються мета, завдання, очікуваний кінцевий результат, послідовність процедур (етапів), способи, засоби та прийоми виконання завдань, досягнення мети, способи оцінки і моніторингу.

У процесі організації роботи за методом «рівний-рівному» виокремлюють послідовно такі етапи (процедури), як:

• оцінка необхідності, ресурсів і можливостей використання методу «рівний-рівному»;
• підготовка спеціалістів (педагогів-тренерів) до організації і проведення роботи за методом «рівний-рівному»;
• робота підготовлених спеціалістів із групами учнівської молоді з метою забезпечення їх точною інформацією про здоровя як запоруку благополуччя людини (проведення просвітницького тренінгу);
• підготовка підлітків-інструкторів до просвітницької діяльності в середовищі ровесників із числа тих, хто пройшов навчання і виявив бажання працювати з однолітками;
• організаційний та методичний супровід дорослими спеціалістами проведення занять підлітками-інструкторами;
• надання консультації та необхідної додаткової інформації підліткам, які не проводять формальних занять, але поширюють інформацію під час неформального спілкування;
• моніторинг діяльності спеціалістів і підлітків-інструкторів;
• корекція діяльності спеціалістів і підлітків-інструкторів відповідно до результатів моніторингу;
• організація навчання чергової групи учнівської молоді.

Просвітницька діяльність за методом  «рівний-рівному»  має свої переваги порівняно з іншими технологіями просвітницької роботи сприяння здоровю, а саме:

• враховує безперервність інформаційного обміну в молодіжному середовищі (молоді люди постійно перебувають у колі своїх ровесників, а професіонали – тимчасово (навчають);
• спирається на особливості розвитку особистості підлітка (молоді люди розуміють одне одного, використовуючи невербальні та вербальні засоби спілкування, дорослий має вивчити молодіжний «сленг»; молоді люди знають цінності та вимоги своєї соціальної групи, дорослий має познайомитися з ними);
• дає змогу не «повчати» підлітків, а надавати достовірну інформацію, враховуючи вікову мотивацію стосовно збереження власного здоровя (молоді люди розуміють, що означає бути молодим, а дорослі «намагаються зрозуміти», пригадуючи себе в такому віці; молоді люди мають високий рівень довіри одне до одного, а дорослі мають створити умови для довіри).

Окрім зазначених методів соціальної роботи, у багатьох країнах світу спеціалістами організацій та установ соціальної сфери застосовуються такі актуальні методи соціальної роботи, як волонтерська робота, телефонне консультування, фостеринг, соціально-культурна анімація та ін.

Волонтерська  робота

Волонтерська допомога — один із важливих методів добровільної соціальної роботи. Основні підходи до неї сформульовані у Загальній декларації волонтерів, яку прийнято на IX Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів (Франція, 14 вересня 1990 p.).

Волонтерство — інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. Це добровільна, непрофесійна соціальна робота, яка сприяє поліпшенню якості життя особистості, особистісному зростання, поглибленню почуття солідарності, задоволенню потреб людини.

Волонтерами є:

· діти середнього шкільного віку, старші школярі, студенти вищих навчальних закладів;

· громадяни  середнього і пенсійного віку;

· клієнти  соціальних служб, які є учасниками програм самодопомоги і взаємодопомоги;

· родичі клієнтів соціальних служб;

· професіонали, які приділяють вільний від роботи час добровільній допомозі.

Волонтерство  — це організований і керований  процес участі людей у діяльності державних уповноважених органів  влади в різних недержавних організаціях і установах третього сектору. Перш ніж стати волонтером кандидат проходить спеціальну підготовку в соціальній службі (крім фахівців). Процес підготовки волонтерів складається з кількох етапів: