Новітні методи соціальної роботи лекція

1. Проведення  агітації, залучення громадян до  волонтерської роботи (рекретування). З цією метою соціальна служба через засоби масової інформації, листівки, оголошення, рекламну продукцію запрошує бажаючих до участі у волонтерських програмах.

2. Проведення  співбесіди, інтерв'ю з кандидатом, під час яких відбувається  знайомство із соціальними працівниками, соціальною службою, програмою соціальної допомоги, до якої залучається кандидат, отримується основна інформація про нього, з'ясовуються мотиви участі у волонтерській роботі. Під час співбесіди встановлюються рівень психолого-педагогічної готовності до такої роботи, комунікації, емпатійності, а також інтереси, ціннісні орієнтації та ін.

3. Підготовка  до волонтерської роботи. Проведення  курсів, тренінгів, семінарів, на  яких волонтери отримують основні  знання, оволодівають основними  уміннями і навичками соціальної роботи з різними цільовими групами і категоріями населення. Термін проведення навчання, зміст навчальних програм, їх інформаційна насиченість залежать від віку кандидатів, їхньої участі в інших волонтерських програмах, загально-культурного рівня. Навчання волонтерів в соціальних службах для молоді здійснюється у таких напрямках: соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі (робота з молоддю та підлітками, котрі перебувають у кризовому стані чи схильні до суїциду; робота з молоддю, схильною до девіантної поведінки; підтримка та розвиток соціально дезадаптованої молоді; профілактика вживання алкогольних напоїв і наркотичних речовин; підтримка дітей та молоді, які постраждали від насильства); соціальна опіка і соціальний захист соціально незахищених груп молоді (підтримка і розвиток творчих здібностей інвалідів; соціальна допомога молодим сім'ям; соціальна допомога самотнім матерям і неповним сім'ям; робота з групами ризику; волонтерські програми соціальної опіки); соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство (формування інтересів, потреб, цінностей та пріоритетів життя; сприяння самовихованню, самовизначенню, самовдосконаленню; розвиток та підтримка творчого потенціалу талановитої молоді; формування світогляду молодої людини засобами соціальної реклами).

4. Організація  волонтерських груп, реалізація  волонтерської роботи. На цьому  етапі вона здійснюється відповідно  до певної соціальної програми, плану роботи у групі, графіка  волонтерської допомоги. Волонтерська робота може бути постійною у тому випадку, коли волонтер згідно з графіком роботи працює певний час у визначені дні в соціальній службі чи організації третього сектору; тимчасовою — за викликом соціальної служби за попередньою домовленістю про вільний час, який волонтер може присвятити такій роботі. Взаємовідносини із соціальною службою визначаються на основі контракту (усного або письмового) чи угоди. Керує роботою волонтерів соціальний працівник чи супервізор. Його завдання — спостерігати за роботою волонтерів, надавати консультації, поради, рекомендації щодо поводження у різних ситуаціях, проводити наради, збори тощо.

5. У  разі припинення роботи волонтерської  програми — припинення участі  волонтерів у добровільній допомозі  чи їх переведення в інші програми.

Ефективність  роботи волонтерів залежить від рівня  їх мотивації, який підтримується соціальною службою шляхом здійснення різних заходів: підтримки професійної мотивації  студентів, які навчаються на відділеннях  чи факультетах соціальної роботи вищих навчальних закладів, оформлення навчальної і виробничої практики на основі волонтерської допомоги; різних матеріальних заохочень у вигляді спеціальних стипендій, проїзних квитків та ін. Волонтери, які самі звернулися у соціальну службу, встановлюють межі для своєї роботи, визначають її тривалість, прилаштовуючи свій час та енергію так, щоб досягти максимально успішного результату від роботи. Вони прагнуть виконувати будь-яке доручення, намагаючись зробити все необхідне, щоб їхні зусилля виявилися дієвими. Мотивацією для такого типу волонтерів є як "досягнення", так і "приєднання", що часто має вигляд чудової можливості залучитися до роботи та проявити себе у справі. Багато з утворюваних організацій покладаються на таких волонтерів, які працюють тривалий час, створюють робочі місця, що потребують постійного витрачання часу впродовж тривалого періоду. Мотивація волонтерів, які працюють тимчасово, — це не відчуття себе у групі, а лише визнання власних досягнень. Визнання є для них мірою вдячності з боку організації, що дає їм змогу просуватися вперед.

Найбільший  досвід волонтерської роботи набуто в практиці діяльності соціальних служб  для молоді. Найпоширенішим напрямком добровільної допомоги є соціальна допомога інвалідам, сиротам, дітям, які залишилися без піклування батьків, дітям вулиці, особам, схильним до наркоманії та алкоголізму та ін.

У багатьох розвинутих країнах світу  волонтерський рух є основою  системи саморегуляції у суспільстві. Вважають, що саме залучення широких  кіл громадськості до розв'язання суспільних проблем на волонтерських засадах може створити передумови для формування такої системи саморегуляції у суспільстві, коли проблеми, що виникають, можуть бути вирішені за рахунок внутрішнього потенціалу цього суспільства. Зокрема, поширену традицію має волонтерство в американській історії, воно є вагомою складовою сучасної американської культури. Впродовж 80—90 років XX ст. волонтерство в Америці охоплювало майже половину дорослого населення. Близько 40 % населення бере участь у волонтерській діяльності у Канаді. Найбільше зростання інтересу до волонтерської діяльності спостерігається серед 26-річних осіб. Подібними до наведених прикладів є й волонтерство у Європі. В Англії майже половина її населення бере участь у волонтерській діяльності. Високий рейтинг волонтерство має у таких європейських країнах, як Франція (19 %), Нідерланди (36 %), Данія (25 %) та Ірландія (39%).

Телефонне консультування

Телефонне консультування як метод  соціальної роботи зародилося у США  у 1960-ті роки XX ст. (в окремих виданнях називається точна дата — 2 жовтня 1953 р.), у той час, коли відчувалася потреба як в соціальних службах, так і в службах психіатричної і психологічної допомоги, що сприяло спонтанному розвитку волонтерського руху на місцевому рівні. За свідченням Мері Френсіс Сілі, причиною цьому виявилася нездатність національних державних органів задовольнити потреби населення у різних видах допомоги. Місцеві адміністрації відмовляли в реєстрації відповідних служб на основі вигаданих ними обмежень на види допомоги населенню чи існування у суспільстві певних забобонів щодо різних проблем. У результаті почали створюватись і набули розвитку служби, агенції і заклади, які ставили за мету задоволення потреб людей всіх вікових груп. Одними з перших у цьому ряду з'явилися кризові гарячі лінії, які почали займатися такими проблемами, як профілактика самогубств і кризова інтервенція, консультування, надання довідок (referrals), інформації та інших спеціалізованих послуг.

Серед різновидів телефонного консультування виділяються спеціалізовані гарячі лінії і загальні гарячі лінії. Спеціалізовані гарячі лінії — телефонні служби, діяльність яких спрямована на певну мету. Наприклад, превенції суїцидів, основною метою яких є попередження самогубств. Однак ця служба може здійснювати консультування, надавати довідки та інформацію, простежувати віддалені результати консультативної допомоги і співпрацювати з мережею інших суспільних служб підтримки.

Загальні гарячі лінії  мають ширші програми, які пропонують населенню різні послуги. До них належать: консультування, надання довідок та інформації, простеження віддалених результатів консультативної допомоги, превенція самогубств, емоційна підтримка людей похилого віку, які знаходяться без догляду близьких людей, направлення за викликом бригад допомоги у кризових ситуаціях (кризова інтервенція), допомога жінкам і дітям, які зазнали насильства, відповіді у нічний час і у вихідні дні на звернення у місцеві заклади соціального захисту та ін. Ці лінії зазвичай працюють протягом доби і без вихідних.

Визначають такі психотехнічні  аспекти телефонного консультування: психологія активного слухання, психологія телефонної розмови, мова телефонного  діалогу, телефонний діалог і прості еріксонівські техніки, психологія регулярних ("зависаючих") абонентів, психологія вербальної агресії, бесіда з агресивним і маніпулятивним абонентом, помилки телефонного діалогу і мистецтво його завершення, механізми психологічного захисту і телефонна допомога.

В Україні найбільш поширеними є  лінії "Телефон довіри", які працюють при соціальних службах для молоді, різних соціальних закладах і установах, лікарнях та ін. Таке явище як ”Телефон Довіри” порівняно молоде, але має багато своїх особливостей.

 Відповідно до Положення  про службу "Телефон Довіри" від 07.12.2005р. Телефон Довіри – це спеціалізоване формування, яке утворюється центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

 Згідно з провідним фахівцем  з соціальної роботи Т.Семигіною  Телефон Довіри – це форма  соціально-терапевтичної допомоги, адресованої особам, які перебувають у кризових станах і звертаються по допомогу через телефонній зв'язок. ”Телефон Довіри” – це підрозділ соціальної служби або самостійна спеціалізована служба, діяльність якої спрямована на надання кваліфікованої екстреної, анонімної, безкоштовної психологічної та психотерапевтичної допомоги по телефону підліткам, молоді, різним групам населення, що переживають кризові ситуації чи потребують інформації, а також для профілактики і запобігання деліквентній, девіантній та суїцидальній поведінці.

 Основною технологією роботи  на Телефоні Довіри є консультування  – це процедура, яка полягає  в дослідженні проблеми клієнта,  находження разом з ним позитивних  шляхів її вирішення та забезпечення  клієнта необхідною інформацією.  Консультування – це спосіб, у який одна людина надає допомогу іншій, використовуючи для цього цілеспрямовану допомогу.

Телефонна допомога надається консультантом  – це фахівець, який надає екстрену психологічну допомогу по телефону абонентам. Абонент – особа, яка звернулася за психологічною, інформаційною, юридично допомогою на Телефон Довіри.

Діалог з абонентом складається  із послідовних етапів, кожен з  яких підпорядкований особливому завданню. Етапи консультування не є різко  відділеними один від одного фазами. У ході консультації можна й потрібно постійно повертатися до попередніх етапів.

 Здебільшого дослідники, виділяють  п’ять етапів консультування.

 Перший етап консультування – встановлення відносин довіри. Його можна відзначити як виникнення взаємного почуття близькості. Клієнт не може творчо функціонувати, якщо не відчує атмосферу щиросердечного тепла й підтримки з боку консультанта.

 На цьому етапі психолог  у ході вербального й невербального  спілкування повинен бути зрозумілим  для клієнта, йти йому назустріч.  Цього можна домогтися, висловлюючи своє схвалення й заохочення, даючи ясні й змістовні відповіді на питання клієнта. Для створення конструктивних робочих відносин необхідно в зрозумілій формі розповісти клієнтові про концепцію консультування, її зміст й мету.

 Другий етап консультування – збір інформації й виділення проблеми. На цьому етапі консультації здійснюється цілеспрямований аналіз факторів, що сприяють виникненню проблеми або заважають її рішенню. Аналіз проблеми дозволяє розкрити ті аспекти проблеми, які клієнт сам може загасити, тому що вони викликають у нього страх або почуття сорому. Ситуація консультування повинна забезпечувати клієнтові захист, щоб розглянути й обговорити ці ситуації.

 Третій етап консультування – формулювання бажаного результату. Уточнення мети клієнта й пророблення її дозволяють точно формулювати проблему клієнта. На думку фахівців, формулювання проблеми повинно включати особистий займенник (”Я”) і конкретний зміст, давати різні аспекти проблеми, що зробить зрозумілим для клієнта наступні стратегії роботи з консультантом, спрямовані на рішення проблеми .

 Постановка мети – ціль, що  випливає з визначення проблеми  й повинна бути конкретною, оперативною  і реалістичною.

 Четвертий щабель консультування – вироблення альтернативних рішень. Даний етап може включати тривале дослідження особистісної динаміки. Ця фаза інтерв'ю може бути найбільш тривалою. Визначаючи зміст роботи консультанта на цій стадії, ряд авторів виходять з того, що кінцевою метою консультанта є розвиток у клієнта: здатності знаходити максимальне число варіантів поведінки при спілкуванні із самим собою й іншими в контексті культури; здатності застосовувати максимально більшу кількість занять, думок і вчинків для того, щоб спілкуватися з якнайбільшою кількістю людей і груп усередині й поза власною культурою; здатності формулювати плани, діяти відповідно до можливостей .

 Таким чином, четвертий етап  дуже важливий для подальшого  розвитку й росту клієнта. Метою  цього етапу є перехід клієнта  зі шляхи його улюблених стереотипів  поведінки, які тільки накопичували проблеми, до більше гнучкого й творчого реагування.

 П'ятий етап консультування – узагальнення. Буває, що клієнт швидко втрачає те, що придбав на консультації. Потрібно вдаватися до спеціальних заходів, щоб конструктивні рішення, прийняті разом з консультантом, не пропали марно

Невідкладна телефонна допомога започаткована  у країнах СНД тільки в останні  роки, тому важливою проблемою є  підготовка кваліфікованих кадрів.

Фостеринг

Фостеринг — метод соціальної роботи, який сформувався на основі деінституалізації державних закладів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і створення прийомних сімей