Політична соціалізація особистості

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЗМІСТ 

     Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Людина в системі соціально-політичних відносин…………………….4
2. Політична соціалізація особи та її особливості в Україні……………..9

     Висновки………………………………………………………………………..17

     Список  використаних джерел………………………………………………....18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Необхідним  елементом розвитку сучасного демократичного суспільства є політична соціалізація людини яка обумовлюється формуванням особистості та вихованням громадянина.

     Психологічно  політична активність особи зумовлена  людською потребою належати соціуму, ідентифікувати себе зі своєю нацією, певною групою, партією чи організацією. Часто людина залучається до політики, щоб стати  частиною групи, відчути причетність до життя  цілого суспільства.

     Політична соціалізація передбачає формування певної політичної думки індивіда: сюди входять  її емоційне ставлення до постійних  явищ, системи політичних цінностей, схильність до політичної діяльності.

     Політична соціалізація в сучасних умовах, як і колись залежить від місця особи  в соціальній структурі, від рівня  загальної культури та традицій. Велику роль у процесі політичної соціалізації відіграє психологічний стан людини. Ця проблема в  наш час є дуже актуальною, оскільки нестабільність в особистому житті, важкі умови  існування мають великий вплив  на психіку людини.

     Великий вплив на політичну соціалізацію особи відіграє політична система, яка діє в державі. Цей вплив  здійснюється  двома способами. Насамперед, безпосередньо через пропаганду певних відомостей, які несуть пізнавальне  та емоційне навантаження, порушують  ті чи інші взірці  політичної поведінки  особи. Також вплив на політичну  соціалізацію особи здійснюється опосередковано, шляхом створення умов діяльності, які спонукають діяти певним чином. У зв‘язку з цим дуже важливо  забезпечити відповідність вербального  змісту соціалізуючого впливу інформації, невербальному змісту, який застосовується індивідом внаслідок накопичення  соціального та політичного досвіду. Конфлікти, які виникають на цьому  ґрунті, приводять до порушення процесу  політичної соціалізації особи.

     Політична соціалізація індивідів є одним  із напрямків діяльності спеціальних  інститутів, що діють  у рамках політичної організації, громадсько-політичної організації  та політичної партії, які значною  мірою впливають на формування політичних поглядів та позицій особи в сучасному  політичному житті. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ЛЮДИНА  В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН

 

     Історію розвитку людства можна розглядати як діяльність людини, що має свої власні цілі. Але категорія «людина» — це абстракція, котра служить для визначення тієї загальної риси, яка окреслює специфіку життєдіяльності людей і відрізняє їх від тваринного світу. інакше кажучи, «людина» — це соціальна якість усіх індивідів, які становлять рід людський. Ця соціальна якість виявляється в тому, що на відміну від тварини, яка забезпечує свою життєдіяльність безпосередньо взаємодіючи з природою, людина задовольняє свої життєві потреби опосередковано, через виготовлення знарядь праці, здійснення процесу праці і створення внаслідок цього процесу суспільних відносин, соціальних і політичних інституцій, тобто суспільства як цілого.

     Отже, сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є заснованим на матеріальному виробництві і  здійснюваним у системі суспільних відносин процесом свідомого, цілеспрямованого ставлення до навколишнього світу  і до себе для забезпечення свого  існування, функціонування та розвитку [1].

     Але сутність людини не існує сама по собі. Реально вона знаходить свій вияв у життєдіяльності всіх індивідів. Кожний індивід — це реальна, жива людина, реальна особистість з  усіма притаманними їй біологічними й соціальними особливостями. У  кожному індивіді сутність людини знаходить  свій індивідуально неповторний  вияв, що й репрезентує її як особистість. Отже, особистість — це соціальна  якість індивіда, неповторна форма  вияву існування, функціонування, розвитку всієї системи суспільних відносин. Особистість — це соціальний суб’єкт, в якому втілено всю багатющу сутність людини.

     Це  означає, що особистість — це одночасно  суб’єкт і носій життєвих потреб і способів їх задоволення; суспільного  виробництва і системи суспільних відносин; суспільної свідомості і  свободи, тобто соціальної діяльності.

     Ставлення особистості до об’єктивної дійсності  в цілому, до реальних умов свого  життя, до себе виявляється у світогляді. Світогляд — це система узагальнених поглядів на саму людину і світ, система, котра для особистості набуває значення способу бачення, розуміння, аналізу оцінки явищ, визначає характер ставлення до них, характер учинків і дій. Основою світогляду є усвідомлення цілей і сенсу життя. Світогляд у процесі перевірки життєвим досвідом перетворюється у життєву позицію, яка може бути активною чи пасивною. Життєва позиція особистості — це готовність людини до дій, що ґрунтуються на її світоглядних настановах та життєвому досвіді. За допомогою волі життєва позиція людини реалізується в соціальній активності особистості.

     Соціальна активність — це не просто діяльність (остання може здійснюватися і за допомогою примусу), а спосіб самореалізації особистістю своєї сутності, розуміння нею цілей і сенсу життя, це показник ступеня соціальної зрілості особистості, це сфера самовдосконалення, самостановлення особистості як суб’єкта соціальної діяльності.

     Але особистість живе не в якомусь  абстрактному просторі, а в реальному  соціальному середовищі, яке зумовлює можливості задоволення особистістю  її потреб, реалізацію її інтересів. Визначальним чинником життєдіяльності особистості  є суспільний лад з його системою економічних відносин і політичної влади. А тому особистість завжди прямо або опосередковано включається в політичне життя. Це має місце навіть тоді, коли особистість заявляє про свою байдужість до політики. Будь-яка байдужість зникає негайно в разі, коли будуть уражені життєві потреби й інтереси особистості.

     Соціальні суб’єкти (групи, класи, партії) постійно прагнуть завоювання політичної влади, завжди намагаючись подати свої потреби  та інтереси як загальнонаціональні. Відтак партійно-політична боротьба за особистість, за її життєву позицію набуває  винятково важливого значення. Особистість, з одного боку, стає об’єктом політичного  впливу соціальних сил, які намагаються  прийти або вже перебувають при  владі, а з іншого — вона є суб’єктом  політичної діяльності, що має власні політичні інтереси.

     Ось чому проблеми особистості, її становлення, формування, виховання підносяться  до рангу однієї з найважливіших  політичних проблем, стають сферою протиборства соціальних сил, які претендують  на керівну роль у житті суспільства.

     Сутність  людини полягає в тому, що вона (людина) може статися як така тільки в суспільстві. Історична практика переконливо  свідчить, що вдосконалення людини, її самореалізація відбуваються в процесі  залучення її до різних аспектів суспільних відносин. Ось чому і нині не втратила актуальності теза Аристотеля про те, що людина є політична істота, якій природою призначено жити в суспільстві.

     Можливості  впливати на процеси в суспільстві  багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити  канали участі в соціальній і політичній практиці, масштабності впливу та соціальної значущості ролей, які відіграє особа  в соціальному та політичному  житті. У реальній ситуації політичний вплив «пересічного» громадянина  на суспільно-політичні процеси  залежить від таких головних чинників:

• соціальний статус (класова належність, професія, місце в професійній і соціальній ієрархії, міра життєвої зрілості);
• усвідомлення людиною своїх власних інтересів і їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств та класів;
• масштаби та значущість виконуваних особою соціальних ролей;
• політична активність особи та її вміння провадити політичну діяльність;
• наявні в суспільстві соціальні обмеження активності особи (групові привілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);
• рівень свідомості та політичної культури особи тощо [2].

     Розглянемо  докладніше деякі з цих факторів. Становище людини в системі суспільних відносин визначається поняттям «статус». Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і той, що досягається (освіта, кваліфікація тощо). Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії тощо).

     Статус  тісно пов’язаний з політичною роллю  особи, тобто сукупністю її прав та обов’язків. Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка [1]. Які політичні ролі особи об’єктивно можливі? Звернімося до тексту загальної декларації прав людини. Саме в ній, як відомо, зафіксовано загально визнані права, що стали міжнародними стандартами, на які рівняється багато конституцій світу.

     До  невід’ємних політичних прав і свобод особи належать: право обирати  і бути обраним в органи державної  влади, об’єднуватися в суспільні  організації, у тому числі й політичні  партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна людина має, таким чином, право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо  або через своїх представників. Разом з тим «кожний має  обов’язки перед суспільством, в  якому тільки й можливий вільний  й повний розвиток його особистості» [1]. При цьому мета законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки одна — повага до прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві [4].

     Ці  положення закріплюються, конкретизуються  в законодавчих актах багатьох держав, що забезпечує високий правовий статус їх громадян.

     Динамічною  стороною статусу людини є так  звана роль. Кожна людина не тільки посідає певне місце в соціальній, політичній структурі суспільства, а й виконує відповідно до цього  місця певні функції. Політичні  ролі особистості багатоманітні: виборця, депутата, члена політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо.

     Візьмімо, наприклад, мітинги. Це одна з форм, що в ній реалізується природне право  громадянина прилюдно висловлювати свою думку. Мітинг — це організована форма політичних дій, оскільки в нього є організатори, цілі та завдання (наприклад, домогтися якомога більшої підтримки виборців на користь того чи іншого кандидата і виграти виборчу кампанію). Водночас мітинг, як і будь-яка багатолюдна сходка, може перетворитися за певних умов у стихійний некерований процес і супроводжуватися раптовою зміною настроїв учасників, вибухом емоцій, бурхливими пристрастями: народ, що зібрався, перетворюється у натовп, а демократія — в охлократію — владу натовпу. Для охлократії характерні імпульсивність дій, коли почуття переважають над розумом, відкидання будь-яких аргументів і доказів, безпричинна лють та агресивність. Чому це відбувається? Людина в натовпі є анонімом. І це призводить до того, що вона перестає контролювати свою поведінку. Історія і сучасність знають чимало випадків, коли мирна демонстрація або мітинг перетворювалися на буйство оскаженілого натовпу, який все знищував на своєму шляху. А жертвами натовпу ставали часто цілком невинні та сторонні люди.

     Отже, право переконувати людей, організовувати політичні акції, як і інші політичні  права, покладають велику відповідальність на громадянина (правову, моральну, політичну) за наслідки своїх дій. Негативні  наслідки неминучі, якщо організатори та учасники не дотримуються демократичних  правил поведінки. Які це правила? Правдива, перевірена інформація, стриманий тон  ораторів, надання слова не тільки своїм прихильникам, а й своїм  опонентам, терпимість до інших поглядів, повага до людської гідності.

     Психологи встановили, що ефективність заходів  зростає, а можливість неконтрольованих дій натовпу зменшується, якщо правильно  вибрати місце проведення мітингу, не затягувати його, ураховуючи, що спека, задуха, утома негативно позначаються на поведінці людей, мати на увазі, що в центрі (ближче до ораторів), де люди стоять тісніше, — емоції сильніші. Що далі від центру перебуває людина, то менше на неї діятиме масовий  психоз.