Поняття про соціалізацію особистості, механізми соціалізації

Зрілий вік

У зрілому віці переборюється рольовий конфлікт (рольове  безправ'я). Психофізіологічне подорослішання збігається із соціальним і економічним  дорослішанням, домагання, амбіції  і надії юності одержують задоволення  пропорційне витраченим зусиллям і  придбаним знанням. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості.

Як такий зрілий вік не є самостійним етапом соціалізації. Це збірне поняття, яке охоплює кілька циклів людського життя, розділених найважливішими подіями: оволодіння професії, проходження армійської служби, початок трудової діяльності, чи одруження заміжжя, створення родини, народження дітей.

Настання зрілого  віку, тобто дорослого життя, може затягнуться в наслідок проходження  навчання (у вузі й аспірантурі) до 21-23 років чи прискориться через  ранній початок трудової діяльності. Якщо нижня границя зрілого віку не визначена, то його верхня границя  позначена виходом на пенсію.

Соціологічним критерієм розмежування двох періодів – молодіжного і зрілого –  служить економічна, соціальна і  політична самостійність. Але що вважати проявом такої самостійності? За старих часів 20-літні юнаки командували  арміями, а сьогодні вони сидять у  студентських аудиторіях і не в змозі  прокормити родину. В екстремальні періоди історії – війни і  революції – молодь швидше досягає  суспільного визнання, її соціальний статус росте завдяки підвищенню військової значимості молоді як джерела  рекрутів. Навпроти, у спокійний  період історії етап несамостійності  затягується. Для таких періодів соціологи розробили набір критеріїв, яким повинна відповідати молода людина, що претендує на статус дорослого:

сама себе забезпечувати  засобами існування;

розпоряджатися  грошима незалежно від інших;

бути самостійною  у виборі способу життя;

проживати незалежно  від батьків.

В Іспанії соціологи  з'ясували, наприклад, що тільки 20% молоді у віці від 15 до 30 років відповідають чотирьом приведеним критеріям і  тому в праві називатися дорослими.

Поряд з вищевказаними, соціологи вживають і деякі й  інші ознаки, зокрема, а) здатність відповідати  перед законом; б) допуск до голосування  на виборах; в) вступ у шлюб. З погляду  соціалізації, лише вступ у шлюб служить значним критерієм дорослості. Родина – єдиний агент соціалізації, який робить вплив протягом усі життя. Однак роль і статус кожного її члена на різних етапах сімейного  циклу міняється. Дитина – об'єкт  соціалізації й одна з цілей життя  батьків, доросла людина – суб'єкт (стосовно дітей) і об'єкт (стосовно іншого чоловіка) соціалізації одночасно. Він перестає служити метою життя, стаючи засобом. Старі і літні  члени родини можуть бути тільки суб'єктами, але найчастіше вони виключаються дорослими  дітьми з активного процесу соціалізації і виховання онуків. Чоловік і  дружина виступають агентами соціалізації друг для друга.

Справа в тому, що сімейна соціалізація для дорослих людей протікає інакше, чим для  дітей. Подорослішання юнака, обзавівшись  власною родиною, переходить у новий  якісний стан – з об'єктів виховання  вони стають його суб'єктами. І на перших порах відбувається болісний процес оволодіння новою соціальною роллю: молодята звертаються до батьків, друзів, товаришів по службі по будь-якій дрібниці, яка стосується виховання дитини і облаштування побуту – як сповивати  і годувати крихітку, як полагодити водопровідний кран і оплачувати квартиру. Це і є освоєння нової  соціальної ролі. Одночасно чоловіки впливають один на одного, вирішуючи  питання про розподіл прав і обов'язків, про лідерство в родині, відношення до нової родини і нових друзів. Тут немає суб'єктів і об'єктів, соціалізація відбувається на партнерській основі, оскільки, змінюючи свою поведінку, дружина допомагає змінити поведінку  партнера.

Доросле життя  – самий активний період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається  освоєння соціальних ролей не в ігровий, а в реальній ситуації. Уперше вирівнялися  обсяги прав і обов'язків, потреб і  засобів їхнього задоволення.

Старість

Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність  чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З  виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба  старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію  – бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача, а тим самим в  утриманця. Хоча стара людина найчастіше така ж беззахисна, слабка і безпомічна, як і дитина, але на відміну від  дитини старша людина не є метою  життя для когось. Батьки шукають  емоційне задоволення в спілкуванні  з дітьми, а в спілкуванні зі своїми літніми батьками вони найчастіше бачать тільки обов'язок.

Разом з тим  перехід від зрілості до старості розкриває нові соціальні можливості і ролі. Люди похилого віку виступають партнерами, чи конкурентами супротивниками інших вікових груп на ринку праці, у системі соціалізації й освіти, у веденні домашнього господарства й у міжособистісному спілкуванні. Правда, у всіх цих сферах їхня роль мінімальна: на роботі літніх звільняють у числі перших, а приймають  на роботу в числі останніх; по веденню  домашнього господарства їм залишають  найпростіші функції (підмітати  підлогу, сходити в магазин), а  принципові питання молоді залишають  за собою; проводити ефективну освіту і соціалізацію в сучасному суспільстві  літні не можуть тому, що їх знання в  порівнянні з молоддю швидко застарівають, а погляди і манери визнаються архаїчними.

Перехід з фази зрілості у фазу старості стосується змін трудового статусу, змісту роботи, мотивації і відносини до життя, а також відносини до роботи як до джерела доходів і матеріального  задоволення, працездатності, кола спілкування  і самооцінки. Незвичний надлишок вільного часу, відхід з виробництва  і поява нових ролей змушують літню людину заново проходити процес адаптації, хоча старіння людського  організму виснажує резерви для  повторної адаптації. У результаті виникає почуття непевності в  завтрашньому дні і засобах існування. Відчуття себе в положенні соціального  утриманця часто виражається  в почутті соціального приниження.

Фахівці знайшли  закономірність: з віком знижується здатність адаптуватися до соціальних змін. Чим старша людина, тим більше вона незадоволена різними сторонами  життя. Психологи відзначають: старі  стають буркотливіші, дратівливіші і  сумніші. Але відомо й інше: з віком  людина більше дорожить життям і цінує  кожен зайвий її день.

Припинення роботи і вихід на пенсію ведуть до негативних наслідків: змушене збільшення і  побутові навантаження, матеріальна  залежність від родичів, зменшення  авторитету і престижу, почуття ізольованості, острах самітності. Спосіб життя і  дозвілля стають пасивними, малорухомими й одноманітними (сидіння на лавці  в будинку чи в сквері) неспішні й укорочені прогулянки, читання  газет і перегляд телепередач  більше колишнього).

Відчуття наближення старості і почуття безперспективності виникають тому, що в старих губиться те, що властиво іншим віковим групам, а саме – наявність життєвих планів. Життєвий план – ідеалізована картина  майбутнього життя, стрижнем якого  служить передбачувана траєкторія соціальної кар'єри і сума можливих досягнень. У молодому віці життєві  плани приймають форму невизначеної мрії, неясних бажань, у зрілому  – чітко вибудованої посадової  кар'єри, а в літньому віці вони зникають.

Завдяки життєвим планам соціалізація їх стихійного і  некерованого процесу перетворюється в цілеспрямовану стратегію поведінки. Зрілий індивід звіряє з поставленою  метою те, чого він реально досяг, і вносить необхідні виправлення. Але літня людина подібного вже зробити не може – перед у нього немає необхідного запасу часу і сил. Життєві плани орієнтують людину особливим образом: вони вносять мотивацію досягнення. Але в літніх немає ні одного, ні іншого. Тому в них переважають пасивні форми діяльності і стихійне пристосування до нових соціальних ролей.

Висновки

Соціалізація  являє собою процес становлення  особистості, поступове засвоєння  нею вимог суспільства, придбання  соціально значимих характеристик  свідомості і поведінки, які регулюють  її взаємини із суспільством.

Фрейд виділив  психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини.

Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється  від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше  змінює зовнішню поведінку, у той  час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти  людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Отже, соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні  навички.

   Засвоєння людиною політичної культури, політичних ролей відбувається у процесі  соціалізації. Це складний, безперервний процес, який здійснюється протягом всього життя людини. Сутність політичної соціалізації полягає у формуванні якостей, цінностей, необхідних для адаптації до даної політичної системи і виконання певних політичних ролей.

   Виділяють два етапи соціалізації - первинну і вторинну. Первинна соціалізація починається з раннього дитинства.

   Психологи і політологи надають цьому етапу  великого значення, характеризуючи його з позиції двох принципів:

• принципу первинності: те, що засвоюється першим, засвоюється краще;
• принципу структуризації: те, що засвоєне першим, в подальшому структурує весь наступний процес засвоєння (навчання).

   Таким чином, саме у дитинстві закладається фундамент всієї наступної соціалізації, в тому числі й політичної, причому  сформовані орієнтації і політичні  переваги будуть найбільш стійкими. На цьому етапі індивід набуває  перші знання про світ політики, про фігури влади. Основними агентами соціалізації будуть виступати батьки, вчителі і ровесники, ЗМІ.

   Спочатку  головними агентами соціалізації є  батьки, причому саме вони виступають для дитини першими фігурами влади. Система заохочення або покарання, яка використовується батьками, формує перші уявлення про систему контролю і санкції. В сім'ї відбувається знайомство з моральними, соціальними, релігійними цінностями. Нарешті, від  батьків діти дізнаються про партійну приналежність, про вибори, про політичних лідерів. Західні політологи зазначають, що багато молодих людей (наприклад, більше половини молодих американських  виборців) голосують за ті ж партії, що і їх батьки. Поряд з прямим можна говорити про непрямий вплив  сім'ї. Модель внутрішньосімейних відносин, авторитарність влади батьків і  ступінь свободи, надана дитині, може вплинути на формування установок на участь у політиці.

   Первинна  соціалізація продовжується у школі. В початковій школі діти продовжують  знайомство з системою влади, яка  надана самою організацією учбового процесу (наприклад, чергуванням занять і перерв). Подібним чином діти навчаються приймати соціальний порядок. В школі  діти дізнаються про державні символи, національних героїв, отримують уроки  патріотизму. В середній школі пряма  політична соціалізація здійснюється через спеціальні навчальні курси (історія, література, право, суспільствознавство), яка містить у собі певний політичний (ідеологічний) зміст, спрямований на виховання "толерантних" громадян, затребуваних цією політичною системою. Нарешті, багато політичних партій безпосередньо працюють з підлітками і створюють дитячі та молодіжні об'єднання.

   Фактором  соціалізації виступає і найближче  оточення індивіда: друзі, ровесники, сусіди. Причому цінності та установки, які  формуються під впливом цих агентів, можуть суперечити цінностям, які намагаються  привити школа і держава. На перший погляд, групи ровесників не мають  відношення до політичної соціалізації. Частіше вони користуються підлітками як фактором, який протистоїть батьківському  тиску в тому числі для захисту  свого життєвого стилю, своєї  субкультури, але не, політики. Але  саме у середовищі ровесників підлітки залучаються до норм групової поведінки, навчаються захищати свою точку зору тощо.

   Вторинна (продовжена) соціалізація характеризується формуванням власного ставлення до політичної системи. Людина безпосередньо включена у політичне життя, безпосередньо взаємодіє з політичними і владними структурами (партіями, органами влади, судами). На основі накопичених знань і досвіду людина здатна здійснювати відбір певних політичних цінностей, відмовлятися від попередніх і сприймати нові (ресоціалізація). Цей процес залежатиме від соціально-економічного статусу людини, її приналежності до певних професійних, етнічних, конфесійних груп. Важливими агентами вторинної соціалізації виступають ЗМІ: газети, журнали, телебачення, радіо. Саме з них доросла людина отримує більшу частину інформації про політичні події. Особливо велика роль телебачення. Читання суспільно-політичних газет і журналів вимагає інтелектуальних зусиль, передбачає певний освітній рівень аудиторії. Телебачення в цьому плані є більш простим каналом передачі інформації, що дозволяє поєднувати й усну мову, і зображення. Телебачення володіє можливістю використати додаткові фактори, які посилюють переконливу дію повідомлення: популярність диктора, музику, відеоряд, супроводжуюче повідомлення тощо. Теми, передані у візуальних формах, запам'ятовуються частіше, ніж теми, передані у письмовій чи усній формі. Є ще одна властивість телебачення, на яку звертають увагу дослідники. Усвідомлена подача різної інформації, різноманітність тем (від місцевої сенсації до міжнародних новин) сприяє хаотичності сприйняття, заважає створити упорядковану картину почутого і побаченого. Вони роблять висновок, що використання у телебаченні зображення частіше руйнує, ніж розширює раціональне мислення. Ці властивості телебачення використовуються політтехнологами. Існує думка, що 70% іміджу політика створюється телебаченням.