Проблеми досягнення соціальної згоди в суспільстві

     ЗМІСТ 

     Вступ………………………………………………………………………..3

1. Поняття справедливості  в організації суспільства…………………………..5

2.  Характеристика соціальної інтеграції……………………………………….7

3. Нові якості  сучасного суспільства…………………………………………...10

4. Соціально-політичні  трансформації…………………………………………13

      Список  використаної літератури………………………………………...16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Даний реферат висвітлює особливості досягнення соціальної згоди щодо базових цінностей в певному суспільстві та в українському суспільстві зокрема. Розглядаються причини недієвості принципів соціальної згоди для постсучасних і посткомуністичних суспільств.

     Ядром пропонованого матеріалу є виклад тверджень про взаємодію членів суспільства, про підстави для справедливої взаємодії в суспільстві та про  дієвість принципів справедливої взаємодії громадян в контексті трансформаційних перетворень українського соціуму. Для розгорнутого висвітлення цих ідей пропонується використовувати наступні поняття: відповідальність індивідів, політичний простір, суспільна згода, ситуативна ідентичність, політична влада як компенсація обов'язку.

     Відповідальність  виникає як ознака зорганізованого  політичного простору, коли його члени  мають певні обов'язки щодо спільноти, в якій вони існують. Обов'язки конкретного  індивіда в межах сформованої спільноти передбачають різний політичний контекст цілеспрямованості для індивіда. Відповідно, політичний простір визначається як організована площина суспільного функціонування, визначальною рисою якого є відповідальність членів/суб'єктів даної спільноти.

     За  визначенням Поля Рікера, поняття  спільноти базується на існуванні  певної спільності інтересів і цілей членів колективного організму [1]. Поняття політичної спільноти включає певну сукупність ідей, а саме: переконаність громадян у вартісності їхньої спільноти, повагу до її політичних цінностей, легітимацію її політичних цілей і відчуття необхідності інтегруватися в цю спільноту.

     Отже, існує суспільний простір, організований спільністю інтересів і цілей. Вирізняють кілька підходів щодо політичної усвідомленості себе кожним членом суспільного організму. Згідно з підходом, підтримуваним Локком, Міллем, кожний індивід є носієм комплексу влади і прав, забезпечуваних державою, але знаходиться поза межами втручання суспільних інститутів до приватної сфери. Тобто, обов'язки індивіда стосовно спільноти є залежними від згоди самого індивіда виконувати чи не виконувати дані обов'язки. Функціонування суспільних інститутів сприймається членами суспільства як зовнішній (неорганічний) інструмент щодо індивідуальних прав суб'єкта.

     Інший підхід репрезентують Арістотель, Гегель і Маркс,на думку яких права індивіда є невід'ємними від зв'язків із суспільними інститутами. Суспільна організація вважається необхідним елементом для позитивного розвитку людини. Політична влада сприймається громадянами як компенсація їхнього обов'язку щодо суспільних інститутів. Існування суспільної організації забезпечує суспільні блага, і за користування ними громадяни мають дякувати саме суспільній організації.

     Доречно вказати, що сучасний дослідник в галузі теорії політики, політичної філософії Отфрід Хьоффе вирізняв серед ознак модерного суспільства систему суспільних благ. Зокрема, було виокремлено дві характеристики доби Модерну, які суть сучасного (модерного) суспільства. Перша характеристика - це суспільна легітимація, тобто легітимація з боку тих, кого це стосується, хто знаходиться під впливом влади. Вихідним положенням цієї характеристики виступає твердження: держава існує тому, що на те є згода громадян. Друга характеристика - зміст легітимації, який полягає в досягненні єдності громадян, згоди всіх та кожного, зокрема, щодо суспільного устрою. Доба Модерну (Новий час) викори-стовувала в якості легітимуючого чинника секуляризацію моралі замість колишніх легітимуючих чинників - традицій, релігії [2].

     Основа  легітимації модерних суспільств - це досягнення консенсусу. Організація суспільства може бути визнана членами цього суспільства, грунтуючись на загальній згоді, коли принципи такої організації влаштовують переважну більшість громадян. Звідси випливає поняття справедливості, тобто кожний член суспільства свідомо отримує комплекс прав та обов'язків і реалізує його, згідно з узгодженими принципами функціонування цього суспільства (подвійна модернізація, за Хьоффе).

     Доба  Модерну відповідала умові "корисності для кожного": всі члени суспільства, а не лише якась частина - або переважна більшість (маси), або незначна меншість (панівна верхівка, еліта) користуються суспільними благами. Також доба Модерну передбачає таку форму суспільної організащТ, за якої суспільство не є звичайною спільнотою, простим колективним утворенням домодерного типу. Неодмінна ознака модерного суспільства - це система розподілу благ та система кооперації, з чітким розподілом прав та обов'язків. Адже будь-який суспільний устрій має свої правила, які диктуються на інституційному рівні та повинні виконуватись членами суспільства в обмін на пропоновані послуги, блага. У випадку модерного суспільства, громадяни свідомо виконують свої обов'язки і реалізують свої права на користування суспільними благами за умов такої суспільної організації, які вони добровільно легітимували. 

ПОНЯТТЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ В  ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА 

     Суспільство, де присутні механізми забезпечення основних свобод, вважається справедливим. На інституційному рівні в такому суспільстві діють соціальні програми і механізми їх дотримання, прийнятна податкова політика, функціонують благодійні фонди та організації тощо.

     Згідно  з раціональною концепцією справедливості Дж. Роулза, для сучасних суспільств поняття справедливості тотожне соціальній кооперації або взаємодії осіб як членів даної спільноти (в сенсі взаємного переживання, об'єктивної участі у житті інших громадян та суспільства в цілому) [3].

     Поняття соціальної співпраці містить в  собі обов'язковий елемент взаємовигідності. Що, у свою чергу, складається з "елементу мотивації" і "елементу раціональності". Елемент мотивації узвичаює засади справедливих умов кооперації, які якомога повніше відповідають інтересам кожного індивіда. Необхідною умовою справедливої кооперації є переконання чи, принаймні, сподівання окремого іївдивіда, що інші члени спільноти також дотримуватимуться встановлених домовленостей про справедливу співпрацю. Чесна співпраця грунтується на взаємнш вигоді, коли кожний учасник певної групи має отримувати частку від суспільства і, водночас, віддавати власну частку на користь суспільству. Елемент раціональності означає керованість кожним із членів соціуму певними раціональними інтересами, які для кожного різні. Незважаючи на це, співпраця дозволяє поєднати відмінні індивідуальні раціональності, оскільки вона забезпечується єдиним розумінням справедливих умов, необхідних для чесної сшвпраці.

     В умовах стабільного соціального  утворення діє правило взаємного, еквіва-лентного обміну (соціальна  співпраця). В ситуації України більшість населення не задоволена своїм становищем у суспільстві та тією часткою, яку отримує від нього. Відповідно, поширеною є пасивна позиція громадян щодо відступлення власної частки на користь суспільства. Згідно з даними соціологічного опитування на період 1997 року близько 70% громадян були незадоволені своїм становищем в суспільстві [4].

     Соціальна співпраця можлива за умов раціонального  визначення громадянами власного блага (у формі визначених життєвих цілей, завдань, сподівань) та розуміння ними поняття справедливості.

     Кожна держава має базові інтереси, цінності, сформульовані у формі власного блага. Як правило, це - бажання досягти  процвітання та добробуту. Такий  собі універсальний зміст поняття  блага. Він об'єднує в собі різні рівні формулювання блага, а саме: національний, суспільний та особистіший. Окрім раціонального визначення блага, кожна держава має раціональну ціль - певне пріоритетне завдання, що виокремлює її з-поміж інших. Україну характеризує проблематичність сформулювати власне благо як на національному, так і на особистісному рівнях. Суспільство керується низьким рівнем раціональності, відсутній західний тип раціональної мотивації поведінки.

     Розкол  моноліту радянської культури призвів  до розпаду образу світу, який формувався десятиліттями. Внаслідок цього маємо факт масової дезорієнтації: втрата ідентифікацій на рівні особи, угруповання та на рівні суспільства в цілому. За подібних умов світ для людини не є зрозумілим, тому що її поведінка не викликає очікуваних для неї відповідей ззовні. Таким чином, втрата ідентифікації еквівалентна втраті здатності поводити себе відповідно до очікувань соціального оточення.

     Ідентифікація формується в процесі соціалізації, втрата ідентифікації можлива за умови кардинальних змін у психіці індивіда або в результаті значних змнг в соціальному середовищі [5]. Ідентифікації індивіда пов'язані переважно з основними суспільно значущими інститутами: професійна група або група за інтересами, інститут держави, система освіти, економічні відносини. Тому інституціалізована ідентифікація проявля¬ється через індивідуальну поведінку відповідну до вимог суспільних інститутів. Подібна ситуація передбачає узгоджений механізм індивідуальних дій та адекватного сприйняття цих дій соціальними інститутами. Різка змістовна зміна структури суспільних інститутів має результатом втрату ідентифікації на рівні всього суспільства в силу того, що втрачено умови, за якими відбулась соціалізація населення. 

ХАРАКТЕРИСТИКИ  СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 

     Традиційні  механізми та структури соціальної інтеграції: організація владних органів, морально-правові норми, ідеологічні засади, професійні стимули - зникають відповідно до вимог замінити змістовне наповнення механізму суспільного функціонування. Стан суспільства, за якого колишню організацію ціннісно-нормативного комплексу поламано, а нової системи цінностей ще не створено - називається суспільною аномією (термін Е.Дюркгейма). Суспільство в цілому та особа зокрема відчуває втрату соціальної основи, що виражається як відчуженість від сучасного та невпевненість у майбутньому. Це, зрозуміло, позначається на стані суспільної свідомості та формах поведінки.

     Втрата соціальної ідентифікації неодмінно породжує проблеми соціального статусу на індивідуальному рівні. Людина сприймає невідповідність своєї поведінки соціальним викликам як особистісні невдачі.

     Явище тоталітарного патерналізму спостерігається серед країн посткомуністичного простору. Надзвичайно живучими виявилися міфологеми, що їх формулює вітчизняний науковець Олег Білий, який зазначає, що справи держави покращаться за умови чесних політичних діячів; конституція та справедливі закони є запорукою успішного розвитку країни [6]. Відповідальність перекладається на суб'єкт влади (у першому випадку), покладання на букву закону (у другому випадку). Тобто, ці міфологеми породжені патерналістськими настроями, що характерно для колишнього режиму влади.

     Але, водночас, ця негативна патерналістська орієнтація зменшується тією мірою, якою населення стає конкурентоздатним на ринку праці. За даними соціологічного дослідження "Український політичний та економічний індекс", яке проводилося впродовж кількох років, в Україні спостерігається тенденція пристосування населення до нових умов, зникає явище цілковитого покладання на державу (патерналізм). Натомість, збільшується показник соціальної самостійності: понад 65% працездатного населення віддає перевагу такій організації суспільства, де рівень життя залежатиме безпосередньо від зусиль конкретної особи (характерна риса західного типу раціональності, модерного суспільства). Хоча інші соціальні групи (50% пенсіонерів та 30% молоді) не поділяють цю точку зору [7].

     Неартикульованість  суспільних інтересів позначає і  практичну сферу діяльності, і  етичну. Як зазначає Габермас, індивід у перехідний період повинен визначити власне поняття блага передовсім в етичній сфері. Вже після відповіді на запитання "хто він є і ким би хотів стати", після нового вибору цінностей, тобто після вирішення проблем в етичній сфері, індивід зможе зорієнтуватися в практичній сфері, сформулювати практичні цілі та завдання [8]. Артикульованість індивідуальних інтересів щодо базових цінностей та спільних інтересів за рахунок відмови від частини власних інтересів є запорукою досягнення суспільної згоди в перехідний період.

     Таким чином, коли стара основа у вигляді  спільних ідеологічних уявлень, цінностей  та планів життя зникла, а нова не є сформована - досить складно досягти соціальної згоди щодо базових суспільних інтересів та цінностей.

     В Україні спостерігається різне  ставлення до незалежного шляху країни: громадяни сприймають цінність незалежності неодно-значно, навіть суперечливо, особливо враховуючи ситуацію економічної нестабіль-ності; представники політичного істеблішменту України, навпаки, позитивно оцінюють державну незалежність, виняток становить комуністична фракція. Таке відносно одностайне позитивне сприйняття незалежності представниками політичного істеблішменту України можна пояснити номінальним долученням його до рівня політичного істеблішменту модернізованих суспільств [9]. В українському суспільстві спостерігається явище діаметрально протилежного сприйняття однієї й тієї ж події різними групами населення.

     Згідно  з концепцією справедливості Дж.Роулза, базовим підґрунтям соціальної єдності  має бути громадська думка про справедливість, що узгоджується з концепцією громадянства демократичної держави. Соціальна єдність не повинна будуватись на одній-єдиній концепції блага, яка визначається ідеологічною або релігійною доктриною. Звичайно, диверсифікація концепцій блага можлива за умови, що концепції відповідають засадам справедливості.