Проблеми досягнення соціальної згоди в суспільстві

НОВІ  ЯКОСТІ СУЧАСНОГО  СУСПІЛЬСТВА 

     Сфери громадянського суспільства та держави взаємопов'язані, і за даного становища в Україні потрібно створювати умови для розвитку сектора громадянського суспільства без домінуючого акценту на зміцнення лише державного сектора. Для цього доречно навести риси ліберальної концепції державотворення [10]:

     • державність, коли визнається пріоритет права;

     • можливість співпраці в умовах реальної диференціації різних інтересів суспільних груп;

     • економічна база, політика диверсифікації, що передбачає різні форми господарювання;

     • визнання приватної власності;

     • пріоритет особистих прав.

     Щоб проаналізувати характеристики громадянського суспільства, варто розгля¬нути  питання структурованості українського суспільства. Як свідчать дані Національного  Інституту стратегічних досліджень України, на час перебудови наше суспільство мало доволі складну структуру, але умовно було поділено на дві базові складові. Верхній шар становили представники номенклатури (державно-партійний апарат), представники нової буржуазії, прошарок торгівельного сектора (дрібна комерційна буржуазія). До нижнього шару належали традиційні категорії робітниюв, селян та прошарок інтелденцїї [11].

      Висновок  щодо поділу суспільства вздовж лінії "соціалізм - капіталізм" зробив вітчизняний історик В.Ткаченко. На його думку, саме ця лінія зумовлює біполярність суспільної структури [12]. Цю проблему варто вирішити шляхом відмови від практики альтернативного вибору, оскільки практика рівноправного існування різних форм власності має сенс. Модернізовані суспільства застосовують таку практику, де існує приватна форма власності поряд із державною, кооперативною. Це вже питання особистого рівня: вирішити працювати в державному секторі чи в приватному. Державні підприємства пропонують помірну плату, але стабільний, високий розмір соціальних виплат. Приватні підприємства вимагають інтенсивніших робочих затрат, заробітна плата вища, хоча ршень соціального захисту нижчий.

     Більшість тверджень дослідників-суспільствознавців переконують в тому, що українське суспільство неструктуроване. Пострадянська доба вимагає якісно інших інструментів аналізу та інтерпретацій організації соціуму. Такі класичні категорії, як "клас", "верства населення", "професійне угруповання", не придатні для опису соціальних зв'язків громадян посткомуністичного суспільства. Натомість, існує пропозиція диференціювати суспільно-політичну організацію посткомуністичного простору, використовуючи поняття "фратрія" та "цех" [13]. Цехова організація суспільства зумовлювала розташування індивідів навколо центрів влади, рівень споживання залежав від міри наближення до центру розподілу суспільних благ. На противагу радянській цеховій систем, у посткомуністичний період постає нова форма корпорації - фратрія. Це такий тип розташування індивідів навколо владного центру, який базується не на виробничих, ринкових відносинах, а на позиціях латентного привласнення (тіньовий сектор). У структурі посткомуністичного суспільства фратрії утворюють непрозорі анклави на всіх рівнях суспільної діяльності, недоступні для чинного законодавства. Переважна більшість населення асоціює їх з мафіозними угрупованнями.

     Отже, оперування такими класичними категоріями  структурування суспільства дозволяє стверджувати, що сучасне суспільство  структуроване, якщо змінити модерні  терміни стратифікації. Тобто, суспільство структуроване в тій його частині, яка належить до фратрій. Справедливо зауважити, що подібний висновок стосується представників політичного, фінансового, військового істеблішменту. Натомість, решту членів суспільства можна класифікувати як "позафратрійну масу".

     Посткомуністичні суспільства, що відійшли від тоталітарних принципів, головним здобутком мають плюралізацію суспільно-політичної організації (постмодерна характеристика). В Україні посткомуністична ситуація зробила можливим співіснування відмінних регіональних ідентифікацій, це - Східна Україна, Західна Україна, Крим. Стійка характеристика постмодерного стану - визнання локального - в Україні набуває вигляду самоствердження ідеологічних ідентичностей різних регіонів в межах однієї держави. Сама можливість існування різних ціннісних підходів та нормування соціального простору, окресленого єдиним державним кордоном, пояснюється постмодерною практикою суспільства, яке в процесі трансформацій прийшло до засад плюралізації.

     Оригінальної  позиції стосовно плюралізації суспільства дотримується німецький дослідник теорії політики Отфрід Хьоффе, який вказує на амбівалентну властивість суспільства, що стоїть на засадах плюралізму [14]. Безумовно, плюралізація вважається важливою рисою сучасного суспільства. Поняття плюралізму узвичаює формування різних ціннісних орієнтацій, диференцшованого спектра політичних сил. Плюралістичне (гетерогенне) суспільство, на відміну від гомогенного, має характерну ознаку, а саме - можливість реалізації індивідуальних схем поведінки. Це характеристика, яка забезпечує свободу та елементарну справедливість у суспільстві.

     З іншого боку, амбівалентна властивість  плюралістичного суспільства, де визнаються відмінність, різність, часто призводить до виникнення нової гомогенності. Звертаючись до ознаки плюралізму сучасного суспільства, Хьоффе вказує на її поверховість, оскільки гомогенний потенціал в ньому ще далеко не вичерпано. Навіть в умовах вільного обміну думками виникають нові угруповання за інтересами/переугрупування. Втрата регіональних особливостей швидко призводить до появи нових форм групування інтересів (надрегіональних), наприклад, в інформаційній сфері - система Internet, телебачення, в економічній сфері.

     Соціальна динаміка підриває усталені форми ідентифікації, але водночас створює вільні місця для нових, відмінних форм. Наприклад, в постіндустріальному суспільстві виникають прошарки, відмінні від середнього класу (продукту модерного суспільства). Керуючись термінологією надкласової, надпрофесійної стратифікації суспільства, можна досить умовно класифікувати суспільство як представників фратрійних угруповань та позафратрійне утворення. До останнього належать ті громадяни, що не мають реального доступу до центру розподілу суспільних благ. 

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ  ТРАНСФОРМАЦІЇ 

     Перехідний період в українському контексті сприймається не тільки в сенсі змін, до яких треба адаптуватися, не лише як відхід від тоталітарного політичного режиму, і не лише як певний етап на шляху до нового типу суспільства. Всі наведені означення змін відповідають дійсності, але далеко не вичерпно пояснюють її. Реальність видається більш складною та багатомірною: одночасна присутність елементів різних соціальних систем, кількох світоглядних типів, кількох історичних періодів. Суспільство існує одночасно у вимірах кількох систем із різними значеннями, які не складаютья в узгоджену цілість. Плюралістичність, постійна мобільність зразків ідентифікацій (феномен ситуативної ідентичності) свідчать про неостаточність, несталість процесу структурування нового типу соціальної організації, суспільного устрою.

     Сучасна ситуація має незаперечно об'єктивні  ознаки, які визначають глобалізацію та інтенсифікацію процесів, пришвидшення темпів життя в політико-економічній, технологічній сферах. Існування транснаціональних корпорацій, наднаціональних союзів запровадило практику прийняття вагомих рішень поза межами національних територій. В Європі з'явились нові форми наднаціональних союзів суто економічного характеру або військово-політичного, прикладами можна вважати Європейський Союз, Європейський банк реконструкції та розвитку, збори глав держав членів СНД.

     Органічною  ознакою всього суспільного є динамізм, постійний рух, що, у свою чергу, підтверджується низкою вже поширених понять. Як слушно зауважує вітчизняний дослідник С.Макеєв, нові технології, нова якість інформаційного забезпечення, нові соціальні рухи, активність нового гатунку, новий індивідуалізм, нові постматеріальні цінності, нові джерела нестабільності, викликані процесами модернізації та раціоналізації [15].

     Політична реальність постсучасних суспільств постає як діалог громадян між собою, як їхня взаємодія зі структурами влади  щодо проблем спільного буття. Природа сучасної політики – це комунікація (Арендт), тому сфера політики не може бути відособлена від громадської участі й відбуватись безвідносно суспільних процесів. Сучасність вимагає відкритості, публічності політичного дискурсу, чому сприяють ЗМІ. На публічному рівні відбувається дискутування політичних рішень, результатів, значимих для суспільного оточення, викриття злочинів з політичним підтекстом, обговорення некомпетентності або незадовільного виконання службових обов'язків переважно вищими посадовими особами, в силу того, що це зачіпає суспільні інтереси.

     Характерною ознакою сучасної ситуації є суцільна політизація суспільства, оскільки влада не лише зосереджується в окремих його частинах, а дискутується широким загалом на засадах публічності (Габермас). Брати участь у виборах, віддати свій голос як вияв власної думки, як знак причетності до суспільно значущих подій є нормою життя сучасного суспільства. Ця норма не прижилася в українському суспільстві саме вже в новій якості через стійке переконання громадян в безрезультативності спілкування з владними структурами. Взагалі, в українському суспільстві не відбулась трансформація якісних характеристик публічної політичної взаємодії громадян та державних інститутів, хоча участь у виборах вже є не обов'язком, а суспільною нормою. Наявна ситуація взаємної відстороненості владної та приватної сфер від вирішення спільних життєвих проблем.

     Переживати  сучасне оточення означає постійно виявляти нові комбінації обставин, тому відчуття ґрунтовної, стабільної ідентичності зникає як на особистому так і на колективному рівнях. Тенденція мінливості є загальною, тому що характеризує суспільства будь-якого стану, тобто торкається зрілих модернізованих суспільств і перехідних, частково модернізованих суспільств. Явище мінливості, невкоріненості стає знаком "нової темпоральності" та "нової просторовості", що не претендує на універсальність та на вичерпність пояснення [16].

     Насамкінець, вважаємо за необхідне підсумувати  викладені думки і спостереження. Отже, сучасне суспільство має тенденційну характеристику втрати почуття належності спільноті. В ідеалі, це відчуття повинно забезпечувати ситуацію взаємної відповідальності громадян за долю одне одного. Суспільства західних демократій стоять перед проблемою невпинної деактуалізації почуття належності до певної спільноти, коли особа не відчуває відповідальності за своїх співгромадян. Для посткомуністичних суспільств і для українського суспільства зокрема, недієвість принципів суспільної згоди виявляється через крах ціннісних настанов колишньої ідеологічної системи.

     Суттєвою  проблемою суспільно-політичної трансформації  в Україні стала проблема відносин суспільства та держави. Індивіди не мають реального впливу на владні процеси, спостерігається феномен обопільної відчуженості влади та суспільства. У публічній сфері відбулось утворення автономних, закритих для громадського проникнення областей. Владні та суспільні інститути опинилися в ситуації взаємної неконтрольованості. Інститути громадянства, що покликані забезпечувати умови взаємодії громадян, реально не присутні в українському суспільстві. Сфера публічного дискурсу розмежована, спілкування між владою та соціумом зведене до мінімуму і має виражену ознаку подальшого відчуження.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

     1.  Рікер П. Навколо патітики. -К.:"Д.Л.",1995.-С.171-173.

     2.  Хьоффе О. Індивід і почуття солідарності // Політична думка. -1997. - №4. - С.4-5.

     3.  Роулз Д. Політичний лібералізм // Сучасна політична філософія. - К.: Основи, 1998. - С. 192-239.

     4.  Політичний портрет: Українське суспільство 1994 -1997. - К.: Демократичні ініціативи, 1998. -№20.-С23,

     5.  Ионин Л. Г. Идентификация и инсценировка (к теории социокультурных изменений) // Социс. -1995.

     6. Білий О. Нігілізм та патітичні фантоми посткомуністичної доби /"/Політичнадумка. -1994. -№4,-С.12-13.

     7.  Україна на перехідному етапі: Політика. Економіка. Культура. Держава та українське суспільство: стан і проблеми сощогуманітарного розвитку. - К., 1997. - С.41-62.

     8.  Хабермас Ю. Демократия, разум, нравственность. - М.: Наука, 1992, -С.7

     9.  Головаха Є. Конфлікт масової і елітарної ціннісної свідомості як фактор розвитку держави і суспільства в Росії та в Україні // Демократичні ініціативи. -1997. - № 18.

     10.  Безродна В.І. Проблеми формування громадянського суспільства в Україні // Відродження української державності: проблеми історії та культури: Матеріали міжнародної наукової конференції, 13-Ібтравня 1996,-Одеса., 1996.-С.162-163.

     11.  Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п'яти років / Кремень В., БезлюдаД., Бондаренко В.таін.-К.тСЦ,    1996.-С.65.

     12.  ТкаченкоВ.М. Україна і Росія: проблеми національного самовизначення.-К,, 1993.-С. 148.

     13.  Постсоветские формы общественных перемен //Украинская государственность в XX веке. - К.:

Політична думка, 1996.-С.371-385,

     14.  Хъоффе О. Індивід і почуття солідарності. - С.7.

     15.  Колізії політичної соціалізації// Демони миру та бога війни. - К.: Політична думка, 1997. – С.392.

     16.  Тамсамо. - С.391.