Психологічні школи в сучасній соціології

· рецептивний,

· експлуататорський,

· нагромаджувальний,

· ринковий.

В основі кожного соціального  характеру лежить особливий психологічний  механізм, через який індивіди вирішують проблеми людського існування:

• мазохістський,
• садистський,
• деструктивістський
• конформістський.

За умови дії мазохістського та садистського механізмів, вважає Е.Фромм, людина, добровільно підкоряючись кому-небудь або пануючи над ким-небудь, набуває ілюзії власної ідентичності. Людина змушена шукати шляхи вирішення проблем свого існування. Здебільшого ними стають:

1) деструктивізм як  прагнення індивіда знищувати,  руйнувати все те, що поза ним,  як зовнішню причину свого  тривожного внутрішнього стану;

2) конформізм як відмова  людини від свого власного "Я"  через розчинення себе в масі, в натовпі. 

Фромм вважав їх універсальними, тому що соціальні умови, на його думку, завжди викликають панування того чи іншого типу соціальних характерів, властивих більшості членів даного суспільства. Але єдино правильним способом вирішення цих проблем, на думку Фромма, є любов; саме вона служить критерієм буття як способу життєдіяльності. В процесі оволодіння мистецтвом любові відбувається зміна структури характеру людини, в результаті чого повага до життя, почуття ідентичності, зацікавленість у єднанні зі світом стають пріоритетними, сприяючи переходу до гуманістичного духу. У книзі "Мати чи бути" Фромм намагається показати дегуманізуючий вплив сучасного західного суспільства на людину. Він аналізує це суспільство крізь призму конфлікту двох орієнтацій характеру (ринкового і продуктивного), а також через суперечність двох способів існування людства — володіння та буття. Під володінням та буттям Фромм розумів два різні види самоорієнтації та орієнтації у світі, дві різні структури характеру, перевага однієї з яких визначає все, що людина думає, відчуває та здійснює. Коли людина дотримується принципу володіння, ставлення її до світу виражається в прагненні зробити його об'єктом володіння, перетворити все і всіх на свою власність. Стосовно ж буття як способу існування, то, за Фроммом, слід розрізняти дві його форми:

• перша характеризується життєлюбством, справжньою причетністю до світу;
• друга стосується істинної природи, істинної реальності особистості.

Впевнений у тому, що багатство  не робить людину щасливою, Фромм закликає до створення нового ідеального суспільства, в якому орієнтація людини на володіння  буде замінена орієнтацією на буття. Функція нового суспільства — сприяти виникненню нової людини, структурі характеру якої будуть властиві такі якості: готовність відмовитись від усіх форм володіння заради того, щоб повною мірою бути; відчуття себе на своєму місці в сфері свого буття; визнання всебічного розвитку людини та її близьких вищою метою життя; відчутгя свого єднання з життям, відмова від підкорення будь-кому і будь-кого, від експлуатації, руйнування та виснаження природи, прагнення зрозуміти природу, жити в гармонії з нею. Аналізуючи праці Фромма, можна простежити зв'язок концепції "соціального характеру" з теорією історичного розвитку. Розуміння історичного процесу у Фромма грунтується,

• по-перше, на концепції людської природи, за допомогою якої він пояснює неперервність поступальних історичних змін;
• по-друге, на концепції "соціального характеру", за допомогою якої він намагається розкрити функціонування того чи іншого суспільства.

Історичні зміни, за Фроммом, породжуються суперечностями між потребами  людської природи та способом їх задоволення в конкретному суспільстві. Визнаючи позитивну роль соціального характеру в історичному процесі, Е.Фромм вважає, що соціальну перспективу відкривають люди з продуктивним характером, життєвими принципами яких є гуманістичні норми, орієнтація на буття. Їхня історична роль зводиться до завдань моральної просвіти людей, що є, на думку Фромма, головною умовою істинної революції, яка приведе людину до утвердження справжнього буття. Постановка Фроммом проблеми "соціального характеру" як певної психологічної структури особистості, спроба з'ясувати роль різних типів соціального характеру в суспільно-історичному розвитку, безумовно, слушні і заслуговують на увагу. Проте важко погодитись із ним у тому, що будь-яке конкретне суспільство формує переважно один соціальний характер, функція якого полягає в зміцненні та стабілізації існуючої соціальної системи.

Висновки

 Психологічна школа виникла і сформувалася в період остаточного і безповоротного переходу світової спільноти до капіталістичного способу виробництва.Представники цієї школи шукали ключ до розуміння суспільних явищ у психіці індивідів або колективної психіці (психічному взаємодії індивідів) пов'язаному з новими соціальними відносинами. Основоположником психологічної школи був американський соціолог Л. Уорд. Якісну специфіку суспільства Уорд бачив у психологічного соціальних явищ. Іншим великим представником психологічної школи був французький соціолог Г. Тард, який вважав основними законами соціальних явищ - наслідування люд їй один одному (мода, традиція).

Список використаної літератури

1. О. А. Івакін Діалектична філософія. – Одеса: «Фенікс», 2007.

2. Новітній філософський словник /Сост. А.А. Грицанов. – М.:«Эксмо», 1998.

3. К. Х. Момджян Введение в социальную психологию. – М: КД «Университет», 1997.

4. А. И. Некрасов Социология. – Х.: «Одиссей», 2004.