Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Февраля 2013 в 05:03, контрольная работа
Соціологічна думка в Україні протягом усієї її історії поєднувала в собі універсальне з національним: перше виявлялось у використанні та дальшому розвиткові провідних соціологічних теорій, методів дослідження, ідей західноєвропейських та американських учених, друге — у тісному поєднанні з національновизвольним рухом, соціально-політичним життям, творчою спадщиною славетних представників українського суспільства.
1. Загальна характеристика соціології радянського періоду в Україні.
2. Українська соціологія пожовтневого періоду.
3. «Відлига» у вітчизняній соціології 1950 - 60 років.
4. Особливості розвитку української соціології в радянський період
5. Вітчизняна соціологія та соціологічні праці українців за кордоном ХХ століття
Висновок
Список використаної літератури
Головна тематика досліджень Інституту соціології — виявлення закономірностей і тенденцій розвитку українського суспільства в національному й міжнародному контексті; осмислення й узагальнення досвіду перетворення колишнього (тоталітарного) суспільства в насправді громадянське суспільство; вивчення особливостей соціальних відносин та поведінки різних верств населення в різних сферах життєдіяльності суспільства. Метою цих досліджень є визначення типу суспільства, механізмів соціальної інтеграції і диференціації, ознак суспільних трансформацій тощо. Учених інституту цікавить: в якому суспільстві ми живемо і яке суспільство будуємо.
У діяльності інституту органічно
поєднуються теоретико-
5. Вітчизняна соціологія та соціологічні праці українців
за кордоном ХХ століття
Після 1917 року розвиток вітчизняної
соціології не припинявся, хоча і не
був однозначним. Перші роки більшовицького
режиму в Україні співпали з прискоренням
інституціо-налізації
Організації соціологічних студій
в установах ВУАН присвячує свою
діяльність М.Грушевський, повернувшись
в Україну у 1924 р. Найближчими
його співробітниками виступають О.Гермайзе,
П.Клименко, донька Катерина Грушевська.
Кабінет примітивної (тобто давньої)
культури, керований нею, досліджує
питання генетичної соціології і
з 1926 р. видає річник «Первісне громадянство».
К.Грушевська публікує тут свої праці
«Спроба соціологічного 'пояснення
народної казки», «Соціологія старовини»
та ін. У цьому ж напрямі Ф.Савченко
в.идає свої праці «Примітивна культура»,
а також «Соціологія в
Одною з причин повернення М.Грушевського
в Україну стає прагнення перевести
Український соціологічний
Тоді ж, у 1924 p., замість інституту
відкривається лише науково-дослідна
кафедра історії України на чолі
з М.Грушевським, а при ній —
дві секції, одна з яких (секція методології
та соціології) працює під керівництвом
О.Гермайзе. Функції соціологічного
інституту фактично починає виконувати
утворена наприкінці 1925 р. «Асоціація
культурно-історичного досліду»
Виходячи із суміжних наук, у 20-ті роки багато уваги соціологічним питанням приділяє ряд інститутів у межах ВУАН. З 1936 p., із посиленням хвилі репресій, відбувається майже повна ліквідація будь-яких соціологічних досліджень. Такий стан проіснував понад 30 років, незважаючи на спорадичні «потепління» й спроби пожвавлення соціологічних студій у межах академічних установ. Соціологію радянського періоду можна вважати однією з найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому в СРСР. Оцінюючи становище соціологічної думки в умовах існування тоталітарного режиму, український соціолог в еміграції А.Симиренко підкреслює, що нерозвинутість соціології в Україні та інших радянських республіках була навмисне спланованим феноменом. Сучасний український дослідник історії вітчизняної соціології В.Степаненко додає, що становище соціології в Радянській Україні було ще гіршим, ніж у СРСР в цілому, оскільки в ній існував жорстокіший, консер-вативніший політичний та ідеологічний режим, який відверто демонстрував антипатію до соціології. Багато шкоди завдавав також штучно витворений провінціалізм української соціології, коли кращі сили вітчизняних соціологів зосереджувались поза межами України.
Ситуація змінюється починаючи з середини 80-х pp., із настанням ери гласності й перебудови. Поволі зазнає змін ставлення до соціології, зростає усвідомлення її суспільної значущості і користі. Настає навіть певна мода на цю науку, коли без соціологічних опитувань та експертиз важко було собі уявити газетні та журнальні публікації, передачі радіо і програми телебачення, особливо на політичні теми. Але належних умов для безперешкодного розвитку соціологічної думки в рамках СРСР так і не було створено.
Висновок
Початок цього періоду відзначається
досить активним розвитком соціології
праці в молодій Радянській державі.
В Україні цей період зв’язаний
з виникненням у Харкові
Однак, зі становленням авторитарно-адміністративної системи керування народним господарством та сферою праці соціологічні дослідження в цій області були згорнуті. Повернення до них почалося в зв’язку з “хрущовською відлигою” і легітимізацією соціології як науки. Цей період з кінця 70-х років відзначений дослідженнями в широкому спектрі проблем соціології праці.
Одна з перших робіт, що визначила
статус соціології праці як науки, її
об’єкт і предмет, структуру й
актуальні проблеми, написана українським
соціологом Є.І.Суїменко в співавторстві
з Д.П.Кайдаловым була видана в Москві.
Роботу відрізняє продовження традицій
гуманістичного підходу – роль праці
в суспільстві, проблеми зміни праці
розглядалися в нерозривному зв’язку
з усебічним розвитком
У 70-і роки почалися дослідження
українськими соціологами проблем
діалектики праці в соціалістичному
суспільстві (Буслинский В.А., Коцюбинський
В.И., Оссовський В.Л., Піддубный В.А.,
Рибачук М.Ф., Сохань Л.В., Стогній
І.П., Суїменко Є.Ї. і ін.), а також
дослідження Формування потреби
в праці (О.В.Нельга), змін характеру
і форм праці під впливом науково-
Активно досліджувалися соціологічні проблеми стимулювання трудової діяльності, взаємозв’язку свідомості, ціннісних орієнтацій і поведінки в сфері труда (Попова І.М.), мотиваційні механізми трудової поведінки (Ручка О.О.) сталості і мобільності працівників у промисловості (Панюков В. С.), кваліфікація і трудові орієнтації (Макеєв С.О., Чорноволенко В.П.).
Список використаної літератури: