Соціологія - предмет і метод

Київський славістичний університет

Чернігівська філія

Кафедра економіки, менеджменту

та інноваційних технологій

Реферат

з дисципліни «Соціологія»

на тему:

«Соціологія – предмет і метод»

2009 рік

Вивчення кожної навчальної дисципліни, як правило, розпо­чинають з визначення її предмета. Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальнос­ті, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет — це ті аспекти об'єкта, що підлягають безпосередньому вивченню з допомогою притаманних саме цій науці методів. Окреслимо, бодай орієнтовно, проблематику соціологічної галузі знань. Сама назва навчальної дисципліни «соціо­логія» (від лат. societas — суспільство, гр. logos — слово, поняття, учення) свідчить, що це наука про суспільство. Але відомо, що су­спільство (у різних його аспектах) вивчають багато які науки: істо­рія, економіка, демографія тощо. Природно, що кожна з них вивчає суспільство зі свого погляду, маючи свій підхід, свої предмет та ме­тоди дослідження.

Ще російсько-американський соціолог П. Сорокін у праці «Сис­тема соціології» звернув увагу на те, що з'ясування суті самого тер­міна «соціологія» зовсім не вичерпує питання, що ж таке соціологія як наука. З моменту виникнення соціології як самостійної науки (понад півтора сторіччя тому) не вщухають пристрасні суперечки, що ж саме вона має вивчати. Так, засновник соціології француз О. Конт уважав, що соціологія — це позитивні знання про суспіль­ство. Його співвітчизник Е. Дюркгейм називав предметом соціоло­гії соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тобто колективне в усіх його проявах. Український соціолог М. Ковалевський розглядав соціологію як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Американський соціолог Н. Смелзер трактує соціологію як наукове вивчення суспільства та суспільних відносин; англієць Е. Гідденс називає її наукою «про нас самих — людей, про сучасне суспільство, в якому ми живемо, та інші суспі­льства, що відрізняються від нашого в часі і просторі».

П. Сорокін дає визначення соціології як самостійної науки, котра вивчає найзагальніші властивості суспільних явищ, що їх обминають інші спеціальні науки. Вона вивчає явища взаємодії людей один з одним, з одного боку, і явища, що виникають з цьо­го процесу взаємодії, — з іншого.

На думку відомого німецького соціолога М. Вебера, соціоло­гія намагається розтлумачити, зрозуміти соціальну дію, її процес і діяння, а отже, вивчає не що інше, як соціальну поведінку. Соціальна поведінка— це внутрішня і зовнішня позиція людини, орієнтована на вчинок чи утримання від такого. Поведінка є соці­альною, якщо вона в певний спосіб співвідноситься з поведінкою інших індивідів.

Саме соціологічний аналіз поведінки індивідів покладають в основу визначення предмета соціології сучасні західноєвро­пейські та американські вчені. Найпоширенішими в їхніх навчальних посібниках та науковій літературі є тлумачення соціології як науки про методи дослідження поведінки люди­ни; як науки про поведінку людей, що живуть в оточенні подіб­них до себе, тобто як науки про соціальні групи та їх вплив на поведінку окремої людини.

Ясна річ, що вітчизняна соціологія розвивалась під впливом передусім марксистської теорії. Марксисти вважали, що пред­метом соціологічного вивчення є суспільство як соціальна сис­тема з її структурними елементами — індивідами, соціальними спільнотами, соціальними інститутами. У такому контексті со­ціологія — наука про суспільство як соціальну систему в ціло­му, про функціонування і розвиток цієї системи через її скла­дові елементи: індивідів, соціальні спільноти, соціальні інс­титути.

Сучасний російський соціолог Г. Осипов визначає соціологію як науку про загальні та специфічні соціальні закони й закономір­ності розвитку і функціонування історично окреслених соціаль­них систем, про механізм дії і форми прояву цих законів і зако­номірностей у діяльності особистостей, соціальних спільнот, кла­сів, народів.

«Короткий словник із соціології» визначає соціологію як нау­ку про закони становлення, функціонування, розвитку суспільст­ва, соціальних відносин і соціальних спільнот; «Соціологічний словник» — як науку про закони розвитку і функціонування со­ціальних спільнот і соціальних процесів, про соціальні відносини як механізм взаємозв'язку і взаємодії між суспільством і людьми, між спільнотами й особистостями.

Отже, соціологія — це наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку суспільства як соціальної системи. Вона вивчає соціальні факти, процеси, відносини, діяльність ін­дивідів, груп, їх ролі, статуси, поведінку, інституційні форми їх організації.

Соціологія — комплексна наука, що має макро- і мікрорівень. На макрорівні вивчається суспільство як цілісний організм, соці­альна структура великих соціальних груп, систем і процесів, що в них відбуваються, на мікрорівні — соціальні явища і процеси в окремих сферах суспільного життя і соціальних спільнотах (соці­альна поведінка, мотивація дій, міжособові відносини тощо).

Соціологія — теоретико-прикладна наука. Теоретичні соціологічні дослідження, користуючись загальнонауковими методами (порівняльно-історичним, генетичним, типологічним тощо), по­яснюють соціальну реальність на рівні загальних тенденцій її функціонування та розвитку, виявляють механізми дії законів, форми їх прояву.

Якщо теоретичне дослідження являє собою не безпосереднє відображення дійсності, а її логічної конструкції (через ідеалі­зацію), і спрямоване на побудову теорії, то в емпіричному до­слідженні одиницею аналізу є безпосередньо дії, вчинки та ін­ші вияви соціальної поведінки, а також відображення їх у свідомості людини (думки, оцінки, судження). Особливо слід наголосити, що емпіричне дослідження — це не просто зби­рання та систематизація певних соціальних фактів. Воно пере­дбачає передусім використання спеціальних процедур, які да­ють можливість здійснювати наукову реєстрацію та уза­гальнення соціальних фактів, що потім стають базою для дальших теоретичних узагальнень. Імовірність їх перевіряється соціальною практикою та новими емпіричними дослідженнями.

Прикладні емпіричні дослідження за допомогою вивчення соціальних фактів, їх узагальнення та інтерпретації збагачують науку конкретною інформацією про ті чи ті соціальні явища і спрямовані на вирішення різних практичних проблем.

Ці компоненти соціологічного знання тісно зв'язані між со­бою. Емпіричні соціологічні дослідження ґрунтуються на науко­вих теоріях; без них неможливо ні отримати достовірних даних, ні правильно їх інтерпретувати. У свою чергу теорія поповнюєть­ся і збагачується емпіричною інформацією про зміни, про складні трансформаційні процеси, що відбуваються в суспільстві. Без цього соціологи не мали б надійної бази для теоретичних уза­гальнень і висновків, корисних для практиків.

Сукупність теоретичних ідей, методологічних принципів, ме­тодів і процедур дослідження, а також соціальних технологій, конкретних програм, рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального соціального ефекту стано­вить прикладну соціологію.

Таким чином, соціологічна наука є комплексною системою знань. Загальним проблемним полем для неї є суспільна життєдія­льність, що розглядається як комплексне соціально-філософське та економічне явище. Тому ця життєдіяльність і є предметом різних наук, кожна з яких вивчає свою частку спільних проблем.

Отже, з одного боку, соціологія вивчає загальні (соціальні, по­літичні, духовні) закономірності розвитку суспільства і має спі­льний об'єкт вивчення з економікою, політологією та іншими на­уками, що розглядають певні сфери життєдіяльності суспільства, а з другого — має власний предмет вивчення. Якщо економіка вивчає виробничі, економічні відносини, політологія — політич­ні, владні, то соціологія — соціальні.

Як і будь-яка інша наука, соціологія формувалася історично, поступово набуваючи рис самостійної сфери суспільного знання, для якої є характерним особливий підхід до вивчення суспільства як функціональної системи зі структурою, що охоплює як соціаль­ні спільноти, так і конкретних індивідів, що переслідують власні цілі, реалізують і задовольняють особисті інтереси та потреби.

Проте суспільство як функціональна система організоване за певними рівнями, і одним з визначальних моментів предмета со­ціології є чітке фіксування цих рівнів, розкриття специфіки їхньої взаємодії.

Суспільство в цілому в соціології прийнято називати соцієтатним (соцієтальним) рівнем.

Наступні два рівні репрезентовані соціальними інститутами, соціальними організаціями, та індивідами. Кожному з цих рівнів притаманні специфічні способи діяльності, наприклад, інститут організовано по-іншому ніж суспільство. У кожного з них є свої потреби, цілі діяльності і, нарешті, своя культура, що існує на різ­них рівнях і в різних формах.

Індивід, людина — найскладніше й найдинамічніше соціальне створіння. Відомий афоризм — «історія однієї людської душі є багатшою за історію цілого народу» — відбиває глибину кожної особистості, безмежність її пам'яті, пластичність, здатність змі­нюватися, пристосовуватися до навколишнього світу. Суспільст­во порівняно з людиною більш просте, більш кероване, більш пе­редбачуване.

Отож, соціологічне дослідження суспільства — це лише шлях до людини, її потреб, інтересів, до розкриття особистості, її віль­ного творчого розвитку.

Повнішому розумінню предмета соціології сприятиме його розгляд у тісному зв'язку зі структурою соціологічної науки.

Унаслідок своєї комплексності соціологія має трирівневу структуру (див. табл.1).

Таблиця 1

Спочатку у формуванні соціологічного знання виокремлювалося два рівні: фундаментальний і емпіричний.

На фундаментальному рівні формується загальносоціологічна теорія, до якої входять концепції найзагальніших питань розвитку та функціонування суспільства, що розглядають складові предмета соціології (соціальні відносини, явища, процеси, інститути, органі­зації, групи) й інтерпретують їх взаємозв'язки в загальному вигляді.

Існує багато концепцій розвитку людського суспільства, становлення соціальних відносин. У вітчизняній науці за радянських часів єдино правильною науковою концепцією визнавався тільки марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Інакше кажучи, тео­ретична соціологія ототожнювалася з історичним матеріалізмом. Насправді ж людство виробило величезну кількість концепцій, що пояснюють закономірності розвитку людського суспільства. Це біологічні, географічні, органічні та соціально-психологічні напрями в соціології, концепції соціальної стратифікації, індуст­ріальної соціології та багато інших.

Деякі з них ми розглянемо далі, а поки що варто зауважити, що існує велика кількість шкіл, течій, напрямів, які зі своїх методологіч­них позицій пояснюють закономірності розвитку суспільства. Мар­ксизм є лише однією з цих теорій, котра бере за основу пріоритет економічних чинників у розвитку суспільства.

На емпіричному рівні на основі вивчення думок індивідів сто­совно окремих фактів, аналізу документації тощо формується первинне соціологічне знання — гіпотези.

Проте з посиленням вимог до практичного розв'язання соці­альних проблем сучасного суспільства виникла необхідність у вивченні і з'ясуванні соціальних явищ, що відбуваються в певних сферах життєдіяльності людини, окремих соціальних спільнотах та інститутах. З'явилися галузеві та специфічні соціологічні тео­рії середнього рівня. Сам науковий термін «теорії середнього рі­вня» був запроваджений Р. Мертоном.

У межах теорій середнього рівня сформовано систему специ­фічних понять і визначень, що застосовуються лише в деяких сферах соціологічних досліджень.

Як показано в таблиці, усі знання середнього рівня вчені умо­вно поділяють на три групи теорій:

                 соціальних інститутів та організацій;

                 соціальних спільнот;

                 спеціальних соціальних процесів та явищ.

Ці теорії покликані, по-перше, з'ясувати об'єктивні взає­мозв'язки певної предметної сфери з цілісною суспільною систе­мою і, по-друге, розкрити специфічні властивості внутрішніх відносин і закономірностей саме цієї предметної сфери. Річ у тім, .що загальна теоретична соціологія, яка вивчає закономірності розвитку суспільства в цілому, не дає відомостей щодо закономір­ностей розвитку окремих спільнот, явищ, процесів за конкретних умов та в конкретних сферах суспільства. Ці закономірності ма­ють досліджувати й вивчати галузеві та спеціальні соціологічні теорії й відповідно орієнтувати соціальне управління.

Нині в соціології функціонує безліч спеціальних теорій, які належать або до загальної соціології, або до різних її галузей. На­звемо тільки найпоширеніші з них:

                 аномії (Мертон, Дюркгейм);

                 соціального конформізму (Хорні, Фромм);

                 соціальних установок (Знанецький, Оллпорт);

                 масової культури (Паркер, Рісмен);

                 класів (Маркс, Вебер);

                 бюрократії (Вебер, Гоулднер, Мертон).

Щодо вітчизняної соціології, то вона тривалий час існувала у штучно створеному світі ідеальних конструкцій, обстоюючи час­то цілком надумані постулати, які не витримали випробування життям. Це, зокрема, багато які теоретичні положення, що вва­жалися азбучними істинами, засадничими принципами марксист­ської соціологічної теорії — про тотожність інтересів суспільст­ва, колективу та особи, єдину «найпрогресивнішу» форму власності тощо.